Для недержавного народу духова культура грає величезну ролю, бо власне нею він може перевищувати народ, що політично підбив його.
Іван Огієнко, український вчений, митрополит (від 1944), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець

Виробляємо імунітет на... інтернет

Про спокуси та небезпеку комп’ютерних сайтів знають лише 17% українців
28 жовтня, 2009 - 00:00
ФОТО З АРХІВУ «Дня»

Сучасних дітей по праву можна назвати комп’ютерним поколінням, адже комп’ютер та інтернет давно став для багатьох якщо не сенсом життя, то важливою його складовою. Вони можуть годинами спілкуватися в мережі чи грати в комп’ютерні ігри, втрачаючи при цьому навички спілкування в реальному світі. Як пояснюють психологи, у комп’ютерному середовищі підлітки почувають себе набагато безпечніше і — що найстрашніше — не бачать переваг справжнього життя, як-то прогулянки з друзями, заняття спортом чи похід у кіно. Мало підлітків зважає на те, що відвідуючи різні інтернет-сайти на них чекає низка спокус та небезпек. Як свідчить дослідження Інституту соціології НАН України «Знання та ставлення українців до питання безпеки дітей в інтернеті», понад 28% неповнолітніх користувачів інтернету готові переслати свої фото незнайомцям, 17% легко погоджуються надати приватну інформацію про себе і сім’ю, 22% періодично потрапляють на сайти для дорослих, 14% витрачають справжні гроші на отримання віртуальних переваг в іграх, а 11% спробували купити наркотики, побачивши в мережі їх рекламу.

— Українці досі вважають інтернет-загрози менш небезпечними для дітей, ніж паління чи алкоголізм. А в цілому про небезпеку інтернет-сайтів знають тільки від 2 до 17% опитаних. — стверджує директор «Центру соціальних експертиз» Інституту соціології Гульбаршин Чепурко. — 78% батьків не перевіряють, які сайти відвідує їхня дитина. Інтернетом діти користуються в основному самостійно, контроль мінімальний і обмежується хіба сумою грошей на поповнення рахунку. Дорослі не усвідомлюють можливостей мережі, тому й не бачать ризиків. Навіть обмежуючи користування своєї дитини інтернетом, дорослі рідко керуються міркуваннями безпеки (лише в кожному п’ятому випадку), частіше — бажанням зберегти зір малого користувача, його навчальний чи особистий час, або ж власні кошти.

Наразі доступ до мережі має 30% населення, незабаром же за тотальну інтернетизацію українців збираються активно взятися мобільні оператори. За словами керівника департаменту з корпоративних зв’язків компанії «Київстар» Жанни Ревнової, у найближчих планах операторів стільникового зв’язку — забезпечити доступ до мобільного та стаціонарного інтернету чи не всіх наших співвітчизників. Якщо ж враховувати, що понад третину «юзерів» (37%) становлять діти і молодь, актуальним стає питання профілактики ризиків саме цієї аудиторії. Йдеться насамперед про небезпеку розголошення приватної інформації, доступ до платних сервісів (у тому числі азартних ігор), порнографії, матеріалів, що пропагують насильство чи суїциди.

Щоб захистити дітей від Інтернет-ризиків, фахівці радять навчитися батькам азам онлайн-грамотності за допомогою освітніх програм. Національна експертна комісія з питань моралі пішла ще далі, пропонуючи дорослим застосовувати ледь не шпигунські методи для контролю за використанням інтернету дітьми. У своїй тематичній пам’ятці для батьків комісія, наприклад, підказує, як, обманувши оператора, перевірити мобільний рахунок і отриманий дитиною контент без її відома. Також НЕК покладає великі надії на програмне забезпечення «Parental Control», що блокує доступ дитини до частини сайтів і контенту. Психологи ж наполягають на кардинально іншому шляху вирішення проблеми. Валерія Кукса, провідний спеціаліст Центру сімейної і дитячої психології «Я+семья», радить використовувати зустрічі дитини з агресивною інформацією як привід обговорити в колі сім’ї важливі питання вживання алкоголю, інтимних стосунків, суїцидів.

— Ми повинні не заборонити вмикати інтернет, а показати: якщо ти себе поважаєш, любиш і цінуєш — ти не будеш себе отруювати чи навіть просто говорити руйнівні для тебе погані слова, — вважає психолог. — Якщо закласти дитині правильну позицію, то в певний момент вона сама вимкне агресивний контент. Треба не просто захищати від нього дітей, але й створювати у них імунітет до сприймання тієї чи іншої інформації. Найкращим способом інтернет-виховання є спільні мандрівки інтернетом дітей і дорослих — якраз під час них є можливість попередити дитину про ризики та навчити їх уникати.

Допомогти батькам можуть спеціальні навчальні курси з інтернет-безпеки, але поки їх у шкільних програмах немає. Альтернативою може стати соціальна реклама та тематичні довідкові сайти. Також треба удосконалити законодавство в галузі інтернету, однак законодавчі зміни відбудуться лише після того, як проблема матиме значний суспільний резонанс. Тоді ж, за прогнозами соціологів, зміниться і ставлення батьків до безпеки їхніх дітей в інтернеті.

Лариса ЄРГІЄВА, практичний психолог-методист вищої категорії Економіко-правового ліцею Деснянського району:

— Батьки мають так само орієнтуватися у новітніх технологіях, зокрема, в комп’ютерних, щоб допомогти дитині захиститися від небезпек віртуального світу. Або ж використовувати ці технології для розвитку та навчання дітей, а не тільки для гри, спілкування чи відвідування різних сайтів. Треба проводити семінари з батьками. профілактичні заняття з дітьми, щоб вони розуміли: реальний світ теж має свої переваги. Знайти їх для кожної дитини — це завдання батьків, наприклад, залучити дітей до гуртків, секцій, літератури, театру чи кіно. Один із наслідків віртуального життя — втрата навичок спілкування в реальному світі. Такі діти не вміють вирішувати конфлікті ситуації, не знають, як налагоджувати стосунки, а для цього треба самостійно пропонувати тему для спілкування, обирати вербальні та невербальні засоби розмови. Вираження емоцій, міміка — вся ця невербаліка теж відіграє важливу роль у спілкуванні, а діти цього не вміють. Останнім часом до мене приходять школярі, яких я навчаю цьому. Вони вміють через комп’ютер спілкуватися «Вконтакті», де написав якусь інформацію, отримав відповідь, і все. А в реальному житті цього недостатньо. Виявляється, цьому треба навчати, особливо, якщо діти занадто рано сідають за комп’ютер, тобто в три-п’ять років, тоді вони взагалі не вміють спілкуватися в реальному світі. Також такі діти не розуміють, що для вирішення конфлікту треба шукати компроміси, загальну точку зору чи щось спільне. Не знаючи цього, вони вирішують, як правило, проблеми так, як це роблять їхні комп’ютерні герої — обмеженими шляхами. Часто таким дітям властиве невміння іти на контакт, їм важко відкритися, щоб отримати допомогу, а також у них наявна агресивність. Це перша реакція на те, що батьки дитині заборонили грати в комп’ютер, і таке вороже ставлення йде і на батьків, і на все оточення. Агресія — це характерна реакція на те, що дитині доручили певне завдання, змусили піти до школи, тобто витягли в реальний світ.

Альона МЕЛЬНИК, Інна ФІЛІПЕНКО, «День»
Газета: 
Рубрика: