Найстрашніші в житті ті люди, які прочитали одну книжку. З людиною ж, яка багато читає, завжди матимеш про що поговорити, і тобі поруч з нею нічого не загрожуватиме.
Іван Малкович, український поет і видавець, власник і директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»

Володар «Медичного Оскару»

Підполковник медичної служби Вадим Бабій отримав «Орден Святого Пантелеймона» за міжнародне співробітництво у медицині, зокрема із НАТО
25 серпня, 2020 - 19:45
ФОТО НАДАНО ВАДИМОМ БАБІЄМ

Нещодавно в столиці відбулася церемонія нагородження найкращих медиків відзнакою «Орден святого Пантелеймона». Серед лікарів відзнаку називають «Медичним Оскаром», оскільки отримати її можуть лише най-най-найпрофесійніші лікарі. Обирає претендентів компетентне журі за результатами не одного року роботи. Орден присуджують у номінаціях: «Найкращий лікар», «Найкращий медичний працівник», «Новатор охорони здоров’я», «Взірець служіння суспільству» та «За досягнення в міжнародному співробітництві в охороні здоров’я». Власне, останню номінацію цього року вдалося вибороти вінничанину — старшому ординатору відділення невідкладної медичної допомоги Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, викладачу Вінницького національного медичного університету, підполковнику медичної служби Вадиму БАБІЮ.

На його рахунку приблизно 650 евакуйованих повітряним шляхом поранених і хворих — у мирний і воєнний час. Він був у числі перших військових медиків, які розвивали аеромедичну евакуацію, і став співавтором Положення про аеромедичну евакуацію у рідному військовому шпиталі. Нині Вадим Бабій входить до складу робочої групи ГВМУ з розробки проєкту Положення з аеромедичної евакуації в Збройних Силах України. Є співрозробником модуля аеромедичної евакуації для пацієнтів у критичних станах. Він неодноразово представляв Україну на міжнародних навчаннях, зокрема в Сербії, Словаччині, Німеччині, Чехії. Лікар активно і наполегливо запроваджує стандарти НАТО у вітчизняній військовій медицині, бо знає, що міжнародні світові знання і військовий досвід, набутий в Україні на війні, можуть зробити вітчизняних медиків на голову вищими за колег з інших країн світу.

«КОЛИ ВІЙНА УВІРВАЛАСЯ В НАШЕ ЖИТТЯ, МИ БУЛИ ГОТОВІ»

Вадим Бабій потрапив у бригаду аеромедичної евакуації з перших днів своєї роботи у Військово-медичному центрі Центрального регіону. На той час, як зізнається, навіть уявлення не мав, як здійснюється транспортування хворого спеціалізованим санітарним літаком Ан-26 Vita. Тоді, у 2008 році, аеромедичні вильоти були поодинокими, бо на той період потреби, як такої, у санавіації не було. У кожному регіоні діяв потужний військово-медичний центр, який надавав послуги військовослужбовцям, і транспортувати особливо було нікого.

Подекуди колеги навіть глузували з членів бригади аеромедичної евакуації. Мовляв, та що ви це робите, скільки у вас тих вильотів? Та насмішки не зупиняли. І щойно випала перша нагода поїхати на навчання за кордон, Вадим Бабій одразу погодився. У місті Ландштуль (Німеччина) на авіаційній базі Сполучених Штатів Америки Rammstein він кілька тижнів вивчав ази аеромедичного транспортування. Це були його перші міжнародні навчання, але не останні.

«У Німеччині ми навчилися правильно вантажити поранених, хоч до війни це й було 1-2 транспортування на рік, тобто без особливої практики у критичних умовах. Але коли війна увірвалася у наше життя, ми були готові, не боялися, а злагоджено діяли, — розповідає лікар. — Власне, ще під час навчань, до війни, ми розробили картку транспортування, щоб врахувати ризики та небезпеки, які можуть виникнути під час усього шляху евакуації хворого. Саме її взяли за зразок і використовували під час евакуацій майже всі прифронтові шпиталі, і саме завдяки їй зараз продовжують відстежувати стан пораненого на кожному етапі — від передової до шпиталю».

«НАС НАЙБІЛЬШЕ ЦІКАВИЛИ ЗНАННЯ, І МИ НЕ ПРОПУСКАЛИ НАГОДИ ЗАЧЕПИТИСЯ ЗА СТАЖУВАННЯ»

Чималий багаж знань Вадим Бабій отримав у медичній школі аерокосмічної медицини Повітряних сил Сполучених Штатів Америки в місті Дейтон, штат Огайо, де він успішно закінчив два офіцерські навчальні курси з аеромедичної евакуації і став першим українцем, який навчався в цій школі. Розповідає, що йому пощастило потрапити на навчання тільки через те, що мав велике бажання вчитися і знав мову, адже переваги надавалися льотним лікарям, а він за спеціальністю лікар-анестезіолог. Тоді, у середині 2000-х, країни НАТО були зацікавлені у співпраці з Україною, передусім їх цікавив літак Vita, адже спеціалізованого медичного повітряного судна у них на той момент не було. Відтак співпраця була взаємовигідною.

«Літак Vita — це було найбільш цінне, що могло їх зацікавити, щоб розвивати співпрацю. Тому й розвивалася вона передусім у напрямку аеромедичної евакуації, — пояснює Важим Бабій. — Нас на той момент найбільше цікавили знання, і ми не пропускали нагоди зачепитися за стажування. Нам запропонували кілька курсів, зокрема, за програмами ІМЕТ і «Партнерство заради миру». Ми постійно проходили навчання, — у Грузії, Сербії, Чорногорії тощо. Наприклад, коли американський підрозділ готувався до ротації в Іраку. Для того, щоб він був повноцінним, треба провести тритижневе злагодження. Вони робили його в одній з країн-учасниць «Партнерства заради миру» і давали нам можливість побачити, як відпрацьовують навчання підрозділів, їх сумісність... Усі ті речі, які ми почерпнули із закордонних навчань, досить гармонійно вкладалися у наш устрій. Хоча деякі скептики казали, що натівські стандарти — це щось зовсім інше, вони не підходять для наших людей. Але якщо це вже є готове, треба брати найкраще, трішки адаптувати і запроваджувати в Україні».

Усі здобуті знання та отриманий під час навчання досвід стали надважливими, коли в Україні розпочалася війна. Слід віддати належне натівським партнерам, які з перших днів підставили плече українським військовим медикам. Вони надали досить коштовні набори апаратури для транспортування пацієнтів. Це і апарати ШВЛ, і монітори пацієнта, і відсмоктувачі.

«Існує певний набір апаратури, який використовується бригадами для аеромедичної евакуації. Тільки до нас у заклад потрапило 9 таких наборів. Щоб ви розуміли, лише один такий монітор зараз коштує приблизно мільйон гривень. А нам їх надали безкоштовно, як партнерам, — відзначає Вадим Бабій. — Аеромедична евакуація — річ надзвичайно дорога. Навіть якщо йдеться про таку тривіальну річ, як виміряти тиск у вертольоті, де трясе і шумить, зробити це звичайним тонометром не завжди й можна. А коли маєш справу з важким хворим, результати вимірювань мають бути стовідсотково точні. Тому ці речі дуже коштовні. Апаратура надійна, ми її неодноразово використовували і в зоні АТО, і за її межами».

«ПОБІГ НА ДОПОМОГУ ПОРАНЕНОМУ, ПОЧУВ ВИБУХ І МЕНЕ НАКРИЛО»

Власне, у зону бойових дій Вадим Бабій потрапив із перших днів війни. Ще у березні 2014 року він вирушив з Вінниці на Схід на підсилення медичної роти 95-ї бригади. Свою першу зустріч з бойовою травмою лікар добре пам’ятає по цей день. Ця трагічна новина облетіла телеканали і медіаресурси... У червні розвідрота 95-ї бригади на п’ятьох БТР висунулася на взяття укріпленої позиції ворога в районі мосту біля селища Селезнівка неподалік Слов’янська. Просувалися під шквальним мінометним вогнем ворога, який засів у засідці. Майже відразу один з наших бронетранспортерів був підбитий. По хлопцях, які вискакували з БТРів, «сєпари» стріляли, як по мішенях у тирі. Поранених було багато, серед них і Вадим Бабій.

«Хлопці, які вискакували з підбитого БТР, падали, ніби підкошені. Пам’ятаю, я побіг на допомогу пораненому, почув вибух і мене накрило, — переповідає свої спогади лікар. — Відчув, як щось насунулося на око. Вибиралися з бійцями повзком. Знайомий інструктор забинтував мені голову і сказав, що все ок... а потім вже у військовому госпіталі у Вінниці зізнався, що коли побачив моє око, то там було одне місиво...».

Внаслідок поранення у лікаря постраждала райдужка, рогівка, повіка. А сам осколок застряг надто глибоко. В Україні подібних оперативних втручань не робили, оскільки окрім видалення осколка, потрібно було провести пластику. Допомогли волонтери, які відправили Вадима Бабія на лікування до Сполучених Штатів. Він пройшов там тривале лікування, а коли повернувся, то хвилювався, що не зможе більше працювати лікарем. Та ба. Відомий вінницький військовий хірург Андрій Верба сказав: «досить сидіти вдома, у країні війна і ти потрібен хлопцям тут, а не на дивані». Вадим Бабій зізнається, що спершу відчував сильний дискомфорт через травмоване око, але потім звик і вже у 2016-му повернувся на передову працювати анестезіологом в операційній мобільного шпиталю у Сєверодонецьку. А під час ротації в Краматорську повернувся знову до складу бригади з аеромедичної евакуації і продовжив літати на літаку «Vita».

«Фактично через поранення увесь 2015 рік у мене випав: я кожні три місяці виїздив на повторні операції за кордоном. А потім уже треба було повертатися до аеромедичної евакуації, — продовжує лікар. — Зараз не злічити, скільки вильотів здійснив під час ротацій. Польотів вистачає. Бувало, злітаємо і не знаємо, повернемося сьогодні чи завтра. Прилетіли, зробили справу, а нам ставлять нове завдання, що треба іще кудись летіти. У мене виходило тільки 80-100 вильотів вертольотом. Один виліт — і гелікоптер забирає десь до 10 поранених. Плюс ще літак наш літає... Але ж я не один такий, у нас взагалі-то все відділення унікальне! Нас небагато, але команда потужна, тому й такі цифри виходять. У різні часи за штатною структурою було 12-15 людей, які могли транспортувати хворих літаками. У нас шестеро людей ордени отримали за час війни. І в полоні були, і під обстрілами. Кожному військовому медику — честь і хвала».

ЩОБ ПОБОРОТИ ВОРОГА І ДОСЯГТИ МИРУ

Зараз Вадим Бабій практикує за фахом. Крім того, викладає на кафедрі медицини катастроф та військової медицини Вінницького національного медичного університету — нашим студентам та іноземцям. Натхнення своє черпає у родині — спільно з дружиною виховують сина. Каже, якби не їхня підтримка та розуміння, то, напевно, нічого б у нього не вийшло.

«Моя робота — це постійні відрядження: прийшов на роботу, дали виліт, полетів і невідомо, коли вернешся. Такий ритм, що нічого не заплануєш. Якби не розуміння з боку дружини, не її бажання, щоб з мене були якісь люди, певно, в мене нічого б і не вийшло», — зізнається лікар. Він мріє, що рано чи пізно Україна зуміє побудувати систему медичної допомоги, яка дозволить урятувати кожне життя пораненого чи хворого. Для цього потрібно небагато — просто, щоб усі об’єдналися.

«Одного разу ми оперували хлопця, який мав 45% опіків тіла. Стабілізувавши, відправили в опіковий центр у Дніпрі. За місяць він помер... Не знаю чому, але при цій трагічній звістці у моїй пам’яті виникла асоціація: я згадав плакат у одному з реабілітаційних центрів США. На ньому Джордж Буш тиснув руку і дякував за службу ветерану, якого врятували після опіків 95% поверхні тіла. Поруч була табличка з переліком найбільших інвесторів, на чиї кошти побудований центр, це сотні мільйонів доларів. У США на кожному кроці закарбовані імена людей, які роблять пожертви, аби забезпечити гідні умови лікування та реабілітації воїнів. Нам обов’язково треба переймати подібний досвід, бо лише разом ми зуміємо побороти ворога і досягти миру».

Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниця
Газета: 
Рубрика: