Доля випробовує тих, хто намірився іти до великої мети, але сильних духом не спіймає ніхто, вони зі стиснутими руками вперто і сміливо ідуть до наміченої мети.
Катерина Білокур, українська художниця, майстер народного декоративного живопису

Виклики публічного управління

Андрій МОСКАЛЕНКО про шлях від стажиста — до першого заступника міського голови Львова
17 лютого, 2021 - 19:33
ФОТО НАДАНО ЛЬВІВСЬКОЮ МІСЬКОЮ РАДОЮ

Андрієві Москаленку невдовзі, 5 березня, виповниться 34 роки. За освітою — економіст (2009 року закінчив Львівський національний університет ім. Івана Франка за спеціальністю «Економіка підприємства». Аспірант заочної форми навчання ЛНУ, економічний факультет).

Потрапив до міської ради 2008-го. І за ці роки дуже успішно піднімався кар’єрною драбиною — від студента-стажиста до першого заступника — заступника міського голови Львова з економічного розвитку.

Напевно, й не помилюся, якщо скажу, що Андрій Олександрович — наймолодший за кілька десятиліть чиновник такого рангу у львівській ратуші.  

То як усе відбувалося? Чи не виникало бажання продовжити кар’єру за кордоном? Які найпроблемніші аспекти у господарці Львова? І чи є амбіції очолити місто? Про все це і не тільки — далі у розмові з Андрієм Москаленком.

«МЕНІ ЦЕ БУЛО ЦІКАВО»

— Я був одним із перших учасників «Першого кар’єрного кроку» — програми стажувань у міській раді, яку анонсував міський голова Львова Андрій Садовий, — розповідає Андрій Москаленко. — Стажувався дев’ять місяців. Після того почав працювати як головний спеціаліст. Потім — як керівник відділу, керівник управління, керівник департаменту, керівник двох департаментів, заступник голови з питань розвитку. І зараз маю честь обіймати посаду першого заступника — заступника міського голови Львова з економічного розвитку. І насправді досить велике число студентів, яке приходить на стажування до Львівської міської ради, залишається у ратуші на роботі. Дехто очолив управління, дехто є керівником відділу або головним спеціалістом, дехто працює по інституціях. Для мене велика честь працювати у великій команді Львівської міської ради. Зараз я вже сам маю повноваження запрошувати на роботу — формувати команди. І можу сказати, що «Перший кар’єрний крок» — дуже правильна, дієва програма. Запрошую студентів долучатися.

— Але що все ж таки вас спонукало залишитися працювати у міській раді по закінченні стажування?

— В першу чергу, мені завжди цікаво було зрозуміти, як працює місто. Крім того, побачив у мерії дуже активних людей, які працювали від сьомої ранку до дванадцятої ночі, і мене це запалило. Спочатку ми з одногрупником приходили до ратуші після навчання — о восьмій, дев’ятій вечора. Годину — півтори стажувалися, дивилися, хто як працює, входили в курс справи, потім наступного дня йшли на навчання, ввечері знову накоротко приходили на роботу і навіть мали за це малі гроші. Повторюю: мені це було цікаво. Бо коли працюєш у місті, дуже швидко можна побачити результат. І робота у добрій команді — це завжди дуже добре.

«СПРАВА — В ЕНЕРГІЇ»

— На моїй пам’яті, ви — наймолодший у мерії посадовець такого рангу.

— Виглядає на те.

— Не виникало через вік суперечок світоглядного характеру з набагато старшими колегами?

— Світоглядних — точно ні. Якщо й виникали, то це були дискусії щодо вирішення того чи іншого питання, бо для того щоби вирішити питання, потрібно враховувати всі аспекти. У нас в команді є як студенти, які навчаються на третьому курсі, так і люди, які мають 30-річний досвід роботи в органах місцевого самоврядування. Зрештою, справа навіть не у віці і не в досвіді. Справа — в енергії, і багато хто ту енергію має. У нас працює дуже багато сильних людей, які вийшли, припустімо, з громадського сектору, з бізнесу, які є фахівцями високого ґатунку. І я насправді багатьма людьми захоплююся.

Зараз сталою є практика для людей молодого віку, які зробили вдалий старт на батьківщині, продовжити кар’єру за кордоном. Не планували нічого такого?

— Так, я мав таку можливість. Але я прийняв рішення залишитися у міській раді, тому що мені запропонували нову позицію щодо роботи, і я її прийняв.  Мені цікаво, коли є змога бачити результат, коли є амбітний проєкт, а це було, здається мені, в час завершення «ЄВРО-2012».

«МІСТО — ЖИВИЙ ОРГАНІЗМ»

— Чи вдалося за роки роботи на посаді заступника міського голови виокремити найпроблемніші аспекти у господарці міста? Які вони?

— Місто — живий організм. Тобто кожного дня виникають ті чи інші питання, які потрібно вирішувати. Це можуть бути і питання господарські, і гуманітарної сфери. На ці проблеми потрібно реагувати, їх потрібно прогнозувати і визначати пріоритети. Ми зараз працюємо за програмою «24/7», де приділяємо увагу великим інфраструктурним питанням. Одним із проєктів, приміром, є питна вода з кранів. Також у пріоритеті медична галузь. Щодо освіти і культури, то вони в нас завжди були на перших позиціях. Так само вирішуємо питання каналізування вулиць, громадських просторів у районах міста, освітлення, прокладання велодоріжок, ремонту доріг... Питань є багато. Над ними працює багато сильних команд.

З року в рік на різних владних щаблях в Україні ідеться про корупцію. Тобто влади змінюються, а проблема залишається. В цьому контексті запитаю, чи пропонували вам за вирішення певних питань винагороду?

— Мені винагород не пропонували. Можливо, хтось хотів робити натяки, але я таких речей просто не розумію. І тут, швидше, потрібно виходити з тієї позиції, як із тим боротися. Ідеться не про процес, як із тим боротися, а як вибудовувати середовище, де корупція є неможливою. Але, звичайно, потрібно розуміти, що є прямі і непрямі форми тиску. Наприклад, через соціальні мережі, куди закидається багато неправдивої інформації. Наприклад, я донедавна очолював адмінкомісію зі штрафів. Ми штрафували юридичних і фізичних осіб, і не всім це подобалося. Я мав багато судів. Не даватиму жодному факту оцінки. Скажу тільки, що це забирає час. Тому треба вдосконалювати систему. На мою думку, не потрібно мовчати. І треба чітко усвідомлювати, що потрібно змінити. Треба розуміти, що це — публічне управління, і багатьом це може не подобатися. Але ніхто не має морального права пресувати органи місцевого самоврядування. Приміром, коли йдеться про збереження пам’яток архітектури. Відповідним чином має діяти правоохоронна система, яка зобов’язана на такі речі оперативно реагувати. І є закон, якого маємо дотримуватися.  

«ЦЕ — НАШ ВИБІР»

— Маючи великий, майже 13-річний, досвід роботи в органах самоврядування, чи можете сказати, що найскладніше в цій роботі?

— Найважливіше розуміти, що ми є органом публічного управління. Тому будь-що, що стосується і нашої роботи, і нашого життя, є публічним. Це треба розуміти. І це потрібно чітко усвідомлювати всім, хто наважується працювати в органах публічного управління. Також важливим моментом є формування команди, бо одна людина не спроможна робити справу. І третій важливий момент — самовіддача. Працівники мерії не є на роботі за графіком — з дев’ятої до шостої. Це важко навіть фізично. Найліпше про це знають родичі наших працівників.

Є різні ситуації — штатні і позаштатні. Часто доводиться працювати у вихідні. І це — наш вибір. Тому ми не говоримо, що це — добре чи погано. Просто так є. Тому той, хто прийняв рішення працювати в мерії, мусить це розуміти і просто працювати. Ми маємо покращити життя львів’ян. Ми, команда Львівської міської ради, живемо у Львові, і зацікавлені, щоби було краще, ніж є сьогодні.

Багато людей у моєму оточенні, тобто тих, з ким за журналістським фахом доводилося працювати, говорять про вас як про зразкового чиновника — в тому сенсі, що і вислухати вмієте, і допомогти. Це характер чи посада зобов’язує? Чи, можливо, це залежить від особи, котра до вас звертається?

— Мені складно самого себе оцінювати. Насправді мені хотілося би бути більш ефективним, ніж я є зараз, і більше часу мати для комунікацій. Але специфіка роботи така, що сплануєш одне, а виходить інше. Хоча маю зізнатися, що спілкування з людьми дуже заряджає, попри те, що йдеться про проблеми. Коли ця проблема вирішується, це дуже додає мотивації.

— Не можу не запитати про негатив, часто — бруд, від якого, з огляду навіть на широкий розголос у соціальних мережах, а цього зараз — предостатньо, не сховаєшся. З першого погляду, вас це не зачіпає. Але чи справді не зачіпає?

— Якщо є якесь зауваження, яке стосується роботи, і це зауваження слушне, то це потрібно брати і до уваги і, до роботи — з метою вирішення питання. Бо це справді може бути наше недопрацювання, і цього не можна не помічати. Звичайно ж, можуть бути якісь емоційні речі, часом — чимось спровоковані, або ж у виборчий період виникає велика кількість ботів, створених з метою формування картинки негативних коментарів. Але з тим нічого не вдієш. Потрібно ставитися до того адекватно. Ще раз повторю: я обіймаю публічну посаду, і потрібно бути готовим до цього.

ПРО ЧИННОГО МЕРА

— Ви прийшли до мерії за головування Садового, який станом на зараз є на посаді міського голови вже третій термін. Якби мером була інша особа, чи працювали б ви у міськраді стільки часу?

— Я вже згадував про те, що найбільша цінність в роботі — люди. Андрій Іванович Садовий спромігся сформувати дуже сильну команду. Й однозначно для мене ключовим моментом перебування у міській раді є те, що міським головою є Андрій Іванович Садовий.  Я готовий працювати в його команді і точно не працював би в команді іншого мера. Наш міський голова насправді — дуже вимогливий. І до себе — так само, як і до підлеглих. Але те, що він формує команди сильних людей — велика цінність, і я гордий бути членом його команди. 

— Про вас часто говорять як про наступника Садового. Чи плануєте ви на перспективу посісти це місце?

— Для мене дуже високою є та позиція, на якій я є. Дуже вдячний міському голові і депутатам міської ради, які підтримали пропозицію міського голови, проголосувавши за мене на сесії. Тому головне завдання для мене — втілення тих проєктів, які ми запланували.   Крім того, я на останніх виборах балотувався до міської ради як кандидат у депутати і був обраний депутатом міськради від Сихівського району Львова — мене та мою програму підтримали 1856 сихівчан. Кілька днів тому склав повноваження депутата, але продовжу працювати над проєктами розвитку Сихова, тому що цю програму ми напрацьовували з тамтешньою громадою і для мене принципово її втілити. 

Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів
Газета: 
Рубрика: