Коли важиться доля нації, історія не відрізняє поміж нейтральними боягузів.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, теоретик українського консерватизму

«Я тебе чую»

Чому кожному варто знати хоча б кілька слів жестовою мовою
27 вересня, 2019 - 11:43
М.КИЇВ. САДОК ДЕ ДІТЕЙ ПО-ОСОБЛИВОМУ ЧУЮТЬ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Цими днями в усьому світі відзначають тиждень людей з порушеннями слуху. В Україні таких громадян близько 10%. Ще донедавна люди, які погано чули або не чули зовсім, були обмежені у можливостях спілкування зі світом. Вони комунікували переважно з тими, хто знав жестову мову, а багато видів мистецтв, наприклад музика, взагалі були для них закритими. Нині ж завдяки розвитку інтернету і смартфонів порушення слуху більше не створюють обмежень. Щоправда, в деяких сферах на проблеми людей з порушеннями слуху і досі закривають очі. Наскільки ж дружній громадський простір в Україні до людей з порушеннями слуху і чого не вистачає для того, щоб вони були повністю інтегрованими в суспільство?

УСКЛАДНЕНА КОМУНІКАЦІЯ

За оновленими державними будівельними нормами, при проектуванні громадських закладів та інфраструктури населених пунктів потрібно використовувати візуальне інформування для людей з порушеннями слуху. До прикладу, у громадських місцях важлива звукова інформація має бути продубльована текстом, у вестибулях громадських закладів мають бути екрани, інформаційні термінали або табло з текстовим рядком. Інформації має бути досить для того, щоб особи з порушеннями слуху мали змогу орієнтуватися без додаткового спілкування.

Крім цього, в кабінах ліфтів має бути доступний текстовий чи відеозв’язок із диспетчером, сигналізація про небезпеку має бути не лише звукова, а й світлова. Ці вимоги враховуються при будівництві нових споруд, реконструкції. Але це не розв’язує всіх проблем, розповідає інструкторка відділу організаційної та видавничої роботи апарату Центрального правління Українського товариства глухих (УТОГ) Тетяна КОРНІЄНКО. «Проблема людей з вадами слуху в громадському просторі полягає в тому, що такій людині важко отримувати інформацію із навколишнього середовища. Наприклад, незважаючи на те, що майже в кожної людини є навігатор у смартфоні, на більшості будинків відсутні вуличні покажчики та нумерація, що ускладнює пошук потрібного будинку, адже комунікація з перехожими у глухої особи ускладнена», — зазначає вона.

Чимало проблем викликає і користування громадським транспортом. Відповідно до вимог, усі маршрутні таксі мають бути обладнані кнопками зупинки над задніми дверима. Але часто водії їх вимикають і пишуть оголошення для пасажирів з проханням голосно й чітко повідомляти про зупинку. Щоправда, як бути людям, які не в змозі цього зробити, чомусь не уточнюють.

«У транспорті для людей з порушеннями слуху також є важливою трансляція найменувань зупинок. — продовжує Тетяна Корнієнко. — У Києві це впроваджується, але в тому ж метрополітені інколи відключені екрани, які повинні транслювати текст. У нових вагонах трансляція зупинок здійснюється за допомогою електронного табло в кінцях вагона, тобто людина, яка опинилась посеред вагона, їх не бачить і змушена рахувати зупинки, бо через вікна в заповненому людьми вагоні не дуже добре видно оформлення станцій, за якими глухі пасажири й розрізняють їх візуально».

Є проблема зі сповіщеннями і на вокзалах, особливо на малих залізничних станціях. Трапляється, що там відсутні електронні табло, які б повідомляли, на який перон прибуває потяг або на скільки він затримується. Та найбільше незручностей виникає в екстрених ситуаціях, у випадках змін маршруту, адже сповіщення про них, як правило, спонтанні й звукові.

ДО ЛІКАРНІ — З ПЕРЕКЛАДАЧЕМ

Поки недосконала і комунікація з державними структурами. Як повідомляють в УТОГ, нині немає законодавчих підстав, за якими правоохоронці, лікарі чи інші працівники державних установ зобов’язані знати жестову мову. Але як же тоді слабочуючим людям отримати гарантовані державою послуги?

«Я, наприклад, не завжди чую виклик лікаря, — розповідає голова Бориспільської міжрайонної організації УТОГ Наталія ВЕЛИЧКО. — Тому для таких візитів часто доводиться залучати перекладача. Такі послуги надає товариство».

Ця ініціатива має назву «Сервіс УТОГ». Проект працює в робочі дні з 8-ї до 17-ї години, дзвінки приймають два чергових перекладача жестової мови з обласних організацій УТОГ. У середньому за день — на одного перекладача припадає від 40 до 60 звернень. Якщо необхідно терміново викликати швидку чи поліцію у неробочий час, члени УТОГ можуть зателефонувати на мобільний додаток «Перекладач жестової мови» (розробили його ТОВ «Технології для людей»). Кожен член УТОГ має право цілодобово використати 20 хвилин послуги мобільного перекладача ЖМ, а оплачує ці послуги Українське товариство глухих.

Хоча, є установи, які з власної ініціативи намагаються зробити свій сервіс більш доступним для людей із порушеннями слуху. До прикладу, в деяких містах представники УТОГ та інших громадських організацій навчають базової жестової мови працівників «Швидкої», поліції, держустанов. Є зміни у відомчій інформаційній політиці: наприклад, із початку 2018 року Урядовий контактний центр почав приймати відеозвернення від осіб з порушеннями слуху жестовою мовою через Skype.

МУЗИКА ЖЕСТІВ

Завдяки громадським активістам для людей із порушеннями слуху стала доступною навіть музика. Цьогоріч уперше в Україні вони змогли її почути та відчути. Адже хедлайнерів фестивалю Atlas Weekend переклали жестовою мовою.

«Люди вважають, що жестова мова призначена лише для комунікації, — каже виконавча директорка громадської організації для людей з порушеннями слуху «Відчуй» Дарія ГЕРАСИМЧУК. — Ніби це просто набір символів, які люди показують і спілкуються. Це не зовсім так, жестовою мовою ще й читають вірші і співають пісні. Це дуже красиво виглядає, і жестовою мовою потрібно передавати не лише слова, а й емоції, музику, різне звучання».

З цією метою до України запросили американку Ембер ГЕЛОУЕЙ, яка здійснює переклад музики за власною особливою методикою. Протягом кількох днів вона навчала музичного перекладу українських знавців жестової мови, які згодом разом з нею взяли участь у перекладі номерів фестивалю.

Віталій ГАРБУЗЮК — один з українських перекладачів, який має порушення слуху та вивчав нову техніку. На фестивалі, зокрема, перекладав «Червону руту» Софії Ротару. «Перед номером має бути репетиція, щоб ознайомитися з піснею, — описує він процес. — Співак виконує кілька пісень, тому має бути кілька перекладачів, одному буде складно. Перекладач, який добре чує, повинен перекласти пісню всім іншим. А далі вже вони працюють для аудиторії».

Крім жестового перекладу, на фестивалі Atlas Weekend вперше була створена віброзона зі сферами, які передавали вібрацію музики, та кольоровий еквалайзер. Люди з вадами слуху могли вдягнути спеціальний віброжилет, який передає ритм музики. Поєднавши це із музичним перекладом жестовою мовою, вони могли повноцінно сприймати музику. До слова, такий жилет дістався у подарунок і Віталію. Зараз він може слухати музику навіть у громадському транспорті.

«До віброжилета можна підключити музику через Bluetooth або шнур, — пояснює хлопець. — Так можна відчути чіткий ритм: гітару, барабани, інші музичні інструменти».

ВІДКРИТЕ СУСПІЛЬСТВО

Жестовою мовою нині володіють не багато людей, перекладачів суттєво не вистачає, особливо у сільській місцевості, скаржиться викладачка жестової мови Ольга БІЛАНОВА. Ольга працює у Багатопрофільному навчально-реабілітаційному центрі «Сузір’я», що у Кривому Розі. Розповідає: навіть діти, які чують добре, у них часто проявляють ініціативу до вивчення жестової мови. «У нас навчаються не лише діти з порушеннями слуху, а й з порушеннями мови. Для них немає програми вивчення жестової мови, але ці діти постійно приходять до мене, щоб позайматися. Вони розуміють, що поруч з ними граються діти, які не чують. Їм хочеться дружити разом, спілкуватися, тому вони намагаються навчатися жестовій мові нарівні з іншими, щоб не виникало бар’єрів», — каже викладачка.

Інколи дорослі без порушень слуху також виявляють інтерес до жестової мови. Семінари, які проводить Ольга, часто відвідують педагоги, волонтери, родичі людей із порушеннями слуху. З її слів, останнім часом кількість охочих вивчити жестову мову зростає, але цього  ще не достатньо.

Організація «Відчуй» запустила низку проєктів для популяризації жестової мови та інтеграції людей з порушеннями слуху в суспільство. У травні минулого року на сцені Національної опери під час постановки «Набукко» на дві хвилини зник звук. На очах у публіки артисти хору продовжили співати. Оркестр грав, але без звуку. «Тиха опера» мала продемонструвати всім, як виглядає світ для тих, хто не чує. Дарія Герасимчук каже: «Ми дали змогу людям відчути, що таке втрата слуху. Можна багато розповідати про цю проблему, про те, який дискомфорт вона приносить, як людина почувається у соціумі. Але це не буде точкою неповернення, якщо людина не проживе цю емоцію».

Минулого навчального року всі школи країни отримали своєрідну «Зіркову абетку» для вивчення жестової мови. На плакаті зображені 33 відомих людини зі світу мистецтва і спорту, що сфотографувалися з літерою дактилю (спеціальної абетки для людей з порушеннями слуху). Усі фото об’єднали спільним питанням «А ти вмієш сказати своє ім’я жестовою мовою?». Дарія Герасимчук переконана, що така ініціатива зможе привити дітям усвідомлення того, що усі люди — різні, та навчить сприймати їх такими, як вони є.

«Це була стартова точка, після якої діти, які приносили додому звістку, що в школі є такий плакат, почали цікавитися, що таке жестова мова? Хто це — нечуючі? Як це — проблеми слуху? Як перевірити слух? Діти несуть інформацію дорослим, і це охоплює більшу аудиторію. Так ми вирощуємо покоління людей, які не бояться комунікувати з колегою, який має порушення слуху, не бояться заводити стосунки, а якщо народжується дитина з порушенням слуху, вчаться це приймати».

Цього ж понеділка стартувало своєрідне продовження «Зіркової абетки», проєкт «П’ять слів». На інформаційних екранах столиці з’явилися ролики, де зірки театру, кіно, естради, демонструють, що вчити жестову мову — це не соромно, не складно, а іноді навіть весело. Також вони закликають кожного вивчити своїх перших п’ять слів жестовою мовою.

«Буде чудово, якщо першими словами будуть «Я тебе чую». Не важить, якою мовою ти розмовляєш, головне — я відкритий», — підсумовує Дарія Герасимчук.

Олена БЕРЕЖНЮК
Газета: 
Рубрика: