Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!
Тарас Шевченко, український поет, письменник, художник, громадський та політичний діяч

Я живу для того, щоб утвердити Україну як державу

8 грудня, 2000 - 00:00

Прочитала статтю « Розвиток — не наша ідея?» Любові Ковалевської («День», № 206), і мені захотілося плакати. Я українка як по лiнiї матерi, так і батька. Я себе до українців, яких визначила Л. Ковалевська, не відношу ні за якими з названих нею характеристик. Ці характеристики стосуються 50% українців, які були за радянських часів «замордовані» або «коритом», або роботою до фізичного виснаження (особливо в сільському господарстві), за яку платили так мало, що тільки виснажливою працею вони могли заробити собі на більш-менш відносний статок. Як такі люди могли мати якусь свідомість, тим більше національну? От ми й пожинаємо відповідні плоди.

А робітники на підприємствах, щоб заробити трохи більше, як правило, «штурмували» плани і в суботу, і в неділю, і навіть у свята. Потреби в таких людей також були відповідні. Якось відпочити, а тоді — знову заробляти. Оскільки були змушені це робити, розраховуючись за бездарне партійне керівництво. Таке керівництво не здатне було організувати виробництво таким чином, щоб уникнути «штурмівщини».

А інші заробляти навіть на таке сіре життя не могли. Інформаційні засоби запевняли з ранку до ночі, що таке життя вважається «світлим», і «майбутнє буде іще кращим».

Я ж належу до iнших українців. Мені завжди погано, коли людям, з якими я працюю, та близьким погано. Я завжди поділюся своїми «харчами» з тим, у кого і таких немає. А якщо в мене з’являються якісь додатковi гроші (одержую, примiром, премію), то тоді я вже можу всім старим людям та інвалідам, які зустрічаються на моєму шляху, подати якусь копійчину. І я тоді задоволена тим, що нещасним людям щось буде поїсти.

Я не розумію лазаренків, не розумію безвідповідальності наших керівників перед людьми, які їх обирали. Я впевнена, що це від рівня «недорозвиненості». Бо, наприклад, Форд усім відомий: і сам став багатим, і люди, які в нього працюють, не думають про кусок хліба. Оце рівень інтелекту! А в нас кожен хапає собі і не думає, що станеться з іншими, якщо він усе похапає.

До влади можуть прийти люди, які «нахапали», а тим, кому менталітет не дозволяє «хапати», до влади прийти важко. Оскільки без грошей годi про це й думати. Хоча я і розумію, що живу для того, щоб утвердити Україну як самостійну державу. Якби можна було вмерти за неї, то я б вважала це для себе за щастя. Однак не просто вмерти, а щоб після мене народові в Україні стало краще жити. Мені дуже шкода, що таких свідомих та жертовних людей при владі немає. І дорогу таким людям туди, в найближчі десятиріччя, заказано. Таких, які люблять Україну більше за себе, дуже мало. Це я можу довести на якому завгодно рівні.

Олена МАРЧУК, Київ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments