Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

«Я знав, що свої роботи ніколи не виставлю»

Художника Олександра Дубовика висунуто на звання лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка
13 грудня, 2002 - 00:00

Сьогодні Олександр Дубовик — всесвітньо відомий художник, живий класик, однак у себе на батьківщині не обдарований милостями і нагородами. Визнання прийшло порівняно пізно. Людина енциклопедичних знань і широкої європейської освіти, глибокий філософ і мислитель, він удостоївся першої персональної виставки своїх робіт лише у... 56 років. Він ішов до цього гідно, ніколи не йдучи на компроміси: « Я знав, що ніколи свої роботи не виставлю! А оскільки знав це твердо, то робив те, що хотів». У складні часи 60—70—80-их років, коли його роботи зазнавали офіційної критики, не допускалися на виставки, Олександр Дубовик не «прогинався» під вимогами часу. Він апелював до вузького кола шанувальників-інтелектуалів, знаходячи у них підтримку і розуміння і передусім до своєї дружини, художниці Ірини Дубовик, яка завжди поряд. Вона його муза, захоплений глядач, апостол його творчості.

Сьогодні про його творчість багато пишуть і сперечаються, шанувальники його таланту прагнуть зрозуміти і усвідомити значення побаченого на його полотнах, мистецтвознавці намагаються визначити дефініції його творчості, співвіднести його роботи з сучасними напрямами мистецтва — пост- постмодернізму, абстракціонізму, симбіозу фігуративного і конфігуративного живопису. Однак творчість Олександра Дубовика глибоко самобутня і неповторна, стоїть окремо у широкому і бурхливому океані сучасних художніх течій. «Я одинак. Я завжди один».

Твори Дубовика наповнені глибоким філософським значенням, вони багатозначні, символічні і глибоко метафоричні. Писати про нього дуже складно і передусім тому, що всі по-справжньому талановиті твори, виражені у певному виді творчості: поезії, музиці, живописі неможливо передати словами, не можна один вид мистецтва замінити іншим. «Поезію неможливо переказати. Щоб я не говорив — все може бути мимо».

Творчість Олександра Дубовика має глибокий гуманітарний підтекст, наповнена широкомасштабними узагальненнями, символічними знаками, які є семантичним ключем до розшифровки проблем духовності, взаємовідносин людини і Космосу, пошуків значення життя, філософського осмислення законів буття. «Мистецтво необхідне не тільки для пізнання глядачем твору як такого, а для проникнення у самого себе з тим, щоб розкрити нові горизонти і сформулювати себе «історичною людиною», тобто здатною сприймати кожен момент життя як унікальну і неповторну подію», — запевняє художник.

Складні багатопланові роботи майстра можна усвідомити і наблизитися до їх збагнення, проявляючи асоціативність мислення. Художник об’єднує їх у цикли, до яких входить від 5 до 80 робіт. Це серії «Свята», «Тріумф», «Карнавал», «Діалоги», «Нірвана». Сам художник вважає, що «цікаве те мистецтво, яке не відкривається відразу. А те, що відразу зрозуміле, ну що — подивився, зрозумів, і будь здоровий! Воно має десь зачіпати. Мистецтво має бути дивним».

Художник відмовився від фігуративного живопису, відійшовши в область формально-пластичних пошуків: «Вважаю, неможливо весь світ втиснути у рамки одних уявлень. Тому всі видатні художники створювали свою стильову систему: Казимир Малевич, Піт Мондріан, Паул Клеє, Джозеф Альберс та інші. Я також намагаюся формувати свою систему: по-своєму використовую пряму і зворотну перспективи. Пряма умовно пов’язана з поняттями людського світу, зворотна — зі світом Абсолюту. Горизонталь у мене — це дихання вічності, спокій і гармонія, яка вище людського розуміння. Найголовніше для мене — це концепція художника і його похідна — знакова система. Ще Матісс говорив, що значущість художника визначається кількістю знаків, що вводяться ним. Знайти свій знак — це фантастичний успіх». Здається, що цей успіх прийшов і до Олександра Дубовика. Його звернення до візуалізації знака-символу, пошук його найбільш адекватного прочитання і винахід його нових контурів, наповнення новим глибоко емоційним значенням завжди є смисловою домінантою його творчості. Його знаки- символи присутні у всіх роботах. «Мої знаки-символи не нагадують ні єгипетські, ні індійські, ні японські. Ось мій знак Ніки — такі крилаті форми. Є знак Тріумфатора. За ним образ людини, що вирвалася із загальноприйнятих рамок і яку не зрозуміли. Це парадокс будь-якого лідера. У мене Тріумфатори різні. Милі, смішні, наївні, а також безпорадні і розгублені. Є грізні, але в іронічному значенні. В серії «Пророки» це знак попередження. «Мій пророк — це істота нелюдиноподібна, вона повідомляє людям щось життєво важливе, що їм не дано зрозуміти» «У серії «Діалоги» або «Зустрічі» я їх асоціюю з тією зустріччю, що може перевернути свідомість людини. Це може бути зустріч з книгою, з людиною, з життєвою ситуацією. Сума людських вражень складається з яскравих зустрічей».

Мальовничі полотна художника сповнені високого емоційного напруження, свої пластичні ідеї він розробляє у пошуках кольору, звертається до проблеми простору з позицій сучасного знання про нього і гіпотез про паралельність світів, часів, просторів, про безмежність пізнання.


Його роботи — це складні побудови гіпертексту з ремінісценціями, цитатами давно минулих цивілізацій, культур античності, ренесансу, бароко, які живуть у нашій підсвідомості, повертаються до нас у новому вигляді, новому прочитанні. «Людина знаходиться у центрі космосу, що рухається, — Японія, Індія, Іран, античність, середньовіччя, Хайдгер і древній манускрипт. У грі часу і простору зрушення відбуваються з неймовірною швидкістю. Головне і другорядне міняються місцями, їх неможливо миттєво вловити і зафіксувати».

Основним у творчості Дубовика є не сам предметний світ, не його конкретність, а, як він сам визначає, «ехопонятійність»: «Мистецтво ХХ століття було, як не дивно, мистецтвом предмета. Сезан і Ван Гог заклали його передумови, нікого не хотіли шокувати, вони працювали у класичній традиції, виходячи з того, що природа — це досконалість, а мистецтво підкоряється її законам. Авангард початку століття змінив мистецтво зовні, але не внутрішньо. У кубізмі предмет існує у часі і просторі, хоч і викривленому. Малевич розмірковував про матеріальність. Поллак кодував у своїх абстракціях конкретні враження. Вперше предмет відірвали від мистецтва концептуалісти. Що залишилося у матеріалізованому мистецтві? Запах предмета, ідея предмета. Причому поняття не як уявлення про предмет, ситуацію, а як явище. Побачене вперше. Люди, які дивляться на мої картини, спостерігають поняття. І я хочу, щоб вони побачили їх ніби вперше, очима неземних істот, звільнившись від заборон свого часу». Свої глибокі, філософські роздуми про шляхи мистецтва, світобудови Олександр Дубовик висловив у своїй книзі «Палімпсести», у своїх статтях, написаних віршах.

Зараз готується до видання монографія про творчість Олександра Дубовика, яка належно оцінить внесок художника у сучасне мистецтво. Але здається, що краще про нього скажуть нащадки, бо Олександр Дубовик — людина Майбутнього.

Газета: 
Рубрика: