Наша Батьківщина благає допомоги красномовства, бо так багато її преславних подвигів поминається глибокою мовчанкою.
Феофан Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ, перекладач, публіцист, науковець

Як Ільф зіграв роль Чапліна

31 січня, 2003 - 00:00

У видавництві «Текст» вийшли друком дві унікальні книги, які дають найбільш повне уявлення про сатиричний тандем століття: Ільфа і Петрова. Опубліковано повну версію записників Ільфа і рукопис ненадрукованої книги «Мой друг Ильф» Євгена Петрова.

Але особливо цікавою є докладна розповідь про пристрасть Ільфа до фотографії. Приблизно з 1929 року він захопився художньою фотографією і досяг у цьому мистецтві вельми пристойного рівня, що було пов’язане у ті роки й із технологічними труднощами. «Вуха Паніковського стали такими червоними, що при їхньому світлі можна було проявляти фотографічні пластинки», — метафора, явно складена Ільфом.

Його письменницька спостережливість, уміння вихопити окреме із загального було чудово представлено в фотозображеннях. І література, і живопис (а художнє фото належить швидше до цього виду мистецтва) використовують мову образів. Ільф знімав архітектурні ансамблі, індустріальні будівлі, робив фоторепортажі з подорожей і портрети. Як художник у чистому вигляді, Ільф відобразив ряд фотонатюрмортів. Особливо цікавий «Натюрморт із краватками».

По суті, це — чоловічий портрет. «Чоловік» вимальовується в дотепному підборі речей: хаотично спутані краватки, пляшка коньяку, коробка сірників, повністю набита недопалками попільничка. Отакий собі холостяк! Через десятиріччя подібний прийом використав для створення своїх відеом (колажі з предметів-символів) Андрій Вознесенський. Наприклад, відеома «Ісидора Дункан і Сергій Єсенін» складалася з довгого шарфа, затягнутого у вигляді петлі. Таким чином Вознесенський пов’язав схожі трагічні смерті двох закоханих: поета і танцівниці...

Що стосується релігії, найбільш популярні iльфо-петровські іронічні вирази «Почем опиум для народа?» і «Вы не в церкви, вас не обманут». Проте Ілля Арнольдович зробив трагічний знімок «Храм Христа Спасителя під час вибуху», який показує, що бувають моменти, коли і сатирику не до сміху. Ільф дуже любив фотографувати у несподіваних ракурсах архітектурні споруди, і величний Храм Христа Спасителя у нього зафіксовано ще незруйнованим у 1930 році.

За свiтлиною «На першому з’їзді радянських письменників» можна судити про різне ставлення до «генеральної лінії партії» усередині письменницького тандему Ільф — Петров. Євген Петрович, як і його старший брат — Валентин Катаєв — більше підходили під поняття «радянських вельмож». У старшого Катаєва вистачало відверто ідеологічних речей, на зразок роману «Час, вперед!» (як повідомляє енциклопедія, це твір «про боротьбу за високі темпи соціалістичного будівництва»).

У молодшого Катаєва на письменницькому з’їзді цілком «правильний», «відповідальний» вираз обличчя, коли «інженерам людських душ» втовкмачували думку про «партійність радянської літератури». А в Ільфа обличчя людини, яку те, що вiдбувається зараз в залі, не зачіпає. Він намагався залишитися ПРОСТО ХУДОЖНИКОМ. Але «жити в суспільстві і бути вільним від нього неможливо», — стверджував фундатор ленінізму.

«12 стільців» і «Золоте теля» можна з повним правом назвати як радянськими романами, так і антирадянськими. Радянськими з того погляду, що обидва сатирики були людьми з соціалістичними ідеалами. А антирадянськими тому, що здоровий глузд і задерикуватість цих творів суперечили абсурдній системі зрівнялівки і розподілу. Однак у Ільфа з Петровим немає жодного відверто антисталінського рядка.

Проте, як великий художник, Ільф не міг не відчувати тотальний тиск на всіх і вся найбільш Генерального з усіх Секретарів. І з цього погляду одна світлина Іллі Арнольдовича красномовніша за його прозу. Це фото «У центральному парку культури і відпочинку біля гігантського панно з портретом Сталіна».

Велетенський чобіт, здається, може у будь-який момент роздавити письменника. Водночас цей ракурс одразу викликає посмішку, він робить очевидною узурпацію влади однією людиною, прикритою «вірою у визначальне значення пролетаріату і світле майбутнє».

У Німеччині тим самим займався інший соціаліст, тільки з префiксом «націонал-». Діяльність Гітлера стала об’єктом творчості англо-американського геніального сатирика — Чарлі Чапліна.

Ще 1937 року він задумав фільм «Великий диктатор». Краща сцена фільму, коли Чаплін у ролі Гітлера грає глобусом, як кулькою, вправно підкидаючи його ногами і навіть задницею, викликала, кажуть, у фюрера напад люті.

Очевидна схожість фото Ільфа з фільмом Чапліна. Кумедно, що Ілля Арнольдович своїми контурами дуже нагадує Чарлі. Тобто Ільф нібито зіграв роль «маленької людини», тоді як сам Чаплін зіграв «велику».

Зрозуміло, цю фотографію не публікували десятиріччями. І незважаючи на те, що Євген Петров жахливо ревнував до хобі свого співавтора, тільки завдяки цій талановитій фотографії ми можемо судити про ставлення Ільфа до «батька народів». Але i її цілком достатньо.

Костянтин РИЛЬОВ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ