Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Як навчитися жити з наркотиками?

18 червня, 2002 - 00:00

Війна з наркотиками сьогодні ставить набагато більш серйозні проблеми, ніж сто років тому. Не те, щоб споживання наркотиків фантастично зросло — зрештою, величезні кількості алкоголю, опіуму та інших наркотиків споживалися й тоді. Справжня проблема полягає в тому, що сьогоднішня політика у сфері контролю над наркотиками дає більше поганих результатів, ніж хороших; насправді вона в цілому, напевно, приносить більше шкоди, ніж саме зловживання наркотиками.

Як і «сухий закон», що існував у США в 1920-ті та на початку 1930-х років, глобальна заборона на наркотики не знизила зловживання ними, а навпаки, породила значне зростання злочинності, насильства, корупції та хвороб. У 1998 році США оцінили загальну величину обороту від незаконної торгівлі наркотиками в 400 мільярдів доларів, або 7% від усієї світової торгівлі. Критики кажуть, що ця цифра становить лише половину того, що є насправді — але й ця сума вражає.

Ситуація в Колумбії сьогодні набагато гірша за ту, що була в Чикаго за часів Аль Капоне. І те ж саме з країнами Латинської Америки, Карибського моря і Азії. Заборона на наркотики призвела до введення податку на заборонені наркотики у світовій торгівлі, за виплатою якого стежили уряди, а збирали його ті, хто схильний порушувати закони. Жоден звід законів ще не давав прибутку для злочинців, терористів і корумпованих чиновників. Жодні закони не породжували стільки корупції та стільки насильства; і жоден звід законів не сприяв такою мірою поширенню ВІЛ/СНІД, гепатиту та інших хвороб.

Війна з наркотиками продовжується частково з тієї причини, що існує два міфи. Згідно з першим передбачається, що люди «без наркотиків» живуть краще, і що всі суспільства повинні прагнути позбутися наркотиків. Але за всю історію існувало лише декілька — якщо існувало — суспільств, вільних від наркотиків.

Згідно з другим міфом передбачається, що заборона знижує шкоду, пов’язану з наркотиками. Світові ринки продуктів, що отримуються з конопель, опіуму і коки, подібні до інших світових товарних ринкiв, однак світові стратегії контролю над наркотиками діють на тому припущенні, що ринки наркотиків мають більше спільного з віспою та іншими інфекційними хворобами, на які не існує попиту.

Для здійснення регулювання товарних ринків уряди можуть діяти як на односторонній, так і на багатосторонній основі, але помилкою є сприйняття заборони як основної та максимально ефективної форми регулювання. Насправді заборона являє собою відмову від регулювання. Все, що придушується, стає неконтрольованим, крім як злочинними організаціями.

У всьому світi через порушення антинаркотичних законів у місцевих ізоляторах попереднього ув’язнення і в’язницях знаходилася велика частина з майже 8 мільйонів ув’язнених. У 1980 році в США за порушення антинаркотичних законів за грати потрапило 50 000 чоловік. На даний момент таких нараховується майже півмільйона чоловік, разом із ще кількома сотнями тисяч, що ув’язнені через обвинувачення в інших порушеннях, пов’язаних із заборонами. Всі разом вони становлять 10% ув’язнених у всьому світi.

У світi, що розвивається, бідні селяни, залучені у виробництво опіуму, коки та конопель, зазнають арештів, іноді їх б’ють, часто вони зазнають різних здирств з боку урядових агентів, що забезпечують обов’язкове виконання антинаркотичних законів. У Болівії і Перу коку було інтегровано в суспільство. Те ж саме можна сказати відносно опіуму в Азії. Заборони, насильно введені США та іншими урядами, знищили традиції, які часто «приручали» ці наркотики таким чином, що вони шкодили найменше, і при цьому одночасно заохочували перехід до рафінованих наркотиків типу героїну і кокаїну. Агентства США з контролю за виконанням законів і розвідувальні агентства в плановому порядку надають інформацію іншим урядам, знаючи при цьому, що вона буде використана не тільки для того, щоб провести арешти, а й для тортур тих, на кого вони вкажуть.

Усі ці наслідки війни з наркотиками можна визначити як порушення прав людини. Але центральна проблема в сфері прав людини інша — це ідея про те, що людей не потрібно карати за те, що вони вміщують у свої тіла. Право суверенітету над своїм розумом і тілом, — яке також включає в себе право не зазнавати примушення приймати наркотики проти своєї волі — представляє в деяких відношеннях найфундаментальніше з усіх прав.

Тим, хто приймає героїн, відмовляють у найефективнішому препараті, здатному позбавити їх від залежності, тобто метадоне. Людям, якi не можуть чи не бажають припинити колоти наркотики, відмовляють у доступі до стерильних шприців, що призводить до руйнівних наслідків. Мільйони тих, хто курить марихуану або вживає інші психотропні препарати, отримують більше шкоди від дій держави, ніж від використання наркотиків.

Лунає все більше й більше голосів, що закликають до систематичної ревізії та переробки міжнародних конвенцій, направлених проти наркотиків, які в наші дні підтримують політику, що провалилася. Дехто підкреслює той факт, що підстави для включення у сферу дії конвенцій конопель і коки були антинауковими та нелегітимними в деяких відношеннях. Інші вказують на наявність протиріч між антинаркотичними конвенціями та міжнародною конвенцією з прав людини. Дехто зазначає, що антинаркотичні конвенції загострюють ті проблеми, які вони мали б ослабити.

Потрібен новий всесвітній режим контролю над наркотиками. Він повинен відкинути безглузду риторику про «світ без наркотиків» і дати підтвердження тому, що справжньою проблемою є те, як навчитися жити з наркотиками таким чином, щоб вони заподіювали найменшу шкоду. Ефективна політика вимагає встановлення реалістичних цілей і критеріїв для оцінки успіху чи провалу, і ці критерії повинні бути сфокусовані на зниженні смертності, хвороб, злочинів і страждань, пов’язаних як із вживанням наркотиків, так і з політикою у сфері наркотиків. Вона також повинна включати в себе принцип, який полягає в тому, що людей не потрібно карати за те, що вони вміщують у свої тіла, а тільки за шкоду, яку вони заподіюють іншим. Перераховані моменти є ключовими елементами більш етичного і ефективного режиму контролю над наркотиками, ніж той, що переслідує наш нинішній світ.

Проект Синдикат для «Дня»

Етан А. Надельман, фундатор і виконавчий директор Альянсу з політики у сфері наркотиків (який заохочує пошук альтернатив глобальної війни з наркотиками), а також він є автором книги «Поліцейські вздовж кордону: інтернаціоналізація примусового застосування карного права США».

Етан А. НАДЕЛЬМАН
Газета: 
Рубрика: