Якщо країна, обираючи між війною і ганьбою, обирає ганьбу, вона одержує і війну і ганьбу.
Вінстон Черчилль, британський державний діяч

Як повернути тих, кому нецікаво

Книжковий ринок в Україні потребує глибоких перетворень, видавництва — переформатування, а письменники — розширення сфери діяльності. Інакше наступні покоління українців можуть вирости байдужими до читання
22 листопада, 2012 - 00:00
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Книжковий ринок в Україні сьогодні здається вкрай непідготовленим до викликів сучасності. Всі роки незалежності українські видавці були змушені виживати через несприятливі податкові умови й відсутність притомної державної стратегії. А тепер їхній бізнес під загрозою ще й через зростання популярності електронних пристроїв для читання. «Україна опинилась «на передньому краї» освоєння принципово нової цивілізаційної технології, — стверджує письменниця Оксана ЗАБУЖКО, — просто тому, що в нас досі так і не сп’явся на ноги національний ринок паперової книжки з чітко визначеними правилами». Рідери не просто стали конкурентом паперової книжки в Україні, вони прийшли на ринок, де й без них вистачало проблем: брак книгарень, застарілість бібліотечних фондів, збитковість письменницької праці, низька купівельна спроможність громадян, розквіт інтернет-піратства, і на додачу — зменшення кількості самих читачів (так, за результатами дослідження Центру науково-освітніх інновацій та моніторингу, проведеного серед семи тисяч київських школярів віком від 13 до 16 років, — лише 26% старшокласників цікавляться книжками).

За таких умов, прогнозують фахівці, книжка в Україні може стати мистецьким артефактом, придбати який захочуть лише найвірніші прихильники письменника. Авторам доведеться менше часу витрачати на писання й більше спілкуватися зі своєю аудиторією: проводити зустрічі, читати лекції й брати участь у різноманітних ток-шоу. Так, головний редактор одного з найбільших видавництв «Клуб сімейного дозвілля» Світлана СКЛЯР упевнена: сьогодні письменнику просто необхідно змінюватися. «Нині у топах магазинів той, хто має промо, — пояснює Скляр. — Тепер згадуваність у стрічці новин і кількість «лайків» у соцмережах допомагають збільшувати продаж електронних книжок». Хоча є й винятки: книжки найтиражнішого автора «КСД» Ірини Чернової (Люко Дашвар) розкуповують і без надмірної промоції.

Оксана Забужко має свого закордонного літагента, активно презентує кожну свою новинку й не обділена увагою медіа, працює і з «паперовими», і з «електронними» видавцями (англомовні права на прозові твори письменниця передала AmazonCrossing). Проте передбачити, як розвиватиметься книжкова ситуація далі, письменниця не береться. «Можу вам сказати, що це зовсім різні технології роботи з книжкою, й як цей ринок виглядатиме і чи потрібні будуть на ньому «музиканти» — це наразі повна terra incognita, — зазначає Забужко. — Це досить унікальна ситуація, коли немає прецеденту, на який можна озиратися, як ми ввесь час звикли».

ВІД ВИДАННЯ — ДО ПРОМОЦІЇ

Поки що аналізувати досвід українських видавців, які б працювали винятково на ринку електронної книжки, не доводиться. Ресурси «Кассіопея» та Obreey Store нині лише продають оцифровані книжки інших видавництв і не займаються пошуком власних авторів. Єдиний, хто пробує експериментувати на цьому полі, — письменник і засновник видавництва «Електрокнига» Антон Санченко. Нині у видавництві «вийшло» чотири книжки, які можна вільно скачати, серед них — дві книжки самого Санченка — «Нариси бурси» та «Самовчитель графомана», а також «Його звуть Міша... або Зорі в макаронах» Анни Гераскіної та «Найкращі часи» Галини Ткачук. Електронно вийшла і Yanukopedia публіциста Сергія Руденка, яку можна скачати в мережі й за яку, якщо книжка сподобалася, можна заплатити, скільки забажаєш. Проте в Україні така система працює погано. Як пояснює Санченко, передовсім тому, що в нас і досі не стали звичкою мікроплатежі в мережі, й тому, що українцям важко відмовитися від «шари».

Щоби лишитися на книжковому ринку, перепрофілюватися на піар-агенції доведеться не лише письменникам, а й українським видавництвам. Хоча тут їхня кількість може суттєво зменшитися. Не всі захочуть прийняти такі правила гри, коли витрачаються ресурси на підготовку якісного електронного видання, але продажів немає через «щедрість» і непідсудність українських піратів. Заступник директора видавництва «Око» Завен Баблоян, який свого часу стояв біля витоків вітчизняного книжкового презентаційного руху в Україні, а нині активно просуває ідею електронних видань, припускає, що книговидавництво може переформатуватися на певний різновид продюсування. «Головна проблема нашого книговидання — не економічна, а, так би мовити, політична, — говорить Баблоян. — Це стосується й радикальної вторинності нашого ринку, захопленого російським виробником та розповсюджувачем, і розвитку самої держави як самостійної та самосвідомої. Якщо ми станемо нормальною країною, то й книговидання, стикаючись із проблемами світового характеру, буде комплексно їх долати, а не локально просуватися в якійсь ніші чи відпрацьовувати якусь дуже обмежену чи конкретну ідею».

«ЛИСТИ ЩАСТЯ» ДЛЯ «ПІРАТІВ»

Здавалося б, песимістичну ситуацію з українським книговиданням могло б виправити лише дієве антипіратське законодавство. Юрист Роман МОСКАЛЬ запевняє, що таке законодавство в Україні є, й воно досить якісне. Захист авторських прав прописаний у Цивільному кодексі України й Законі України «Про авторське право і суміжні права». Проблема, зазначає юрист, не в законодавстві, а в низькій правосвідомості наших письменників. «Автори просто не цікавляться законодавством, — переконаний юрист. — Якість нашого законодавства й активна позиція письменника — це різні речі».

Письменники, звісно, можуть обуритися, але, згідно з вітчизняним законодавством, стежити за дотриманням своїх прав має саме автор. Щоби стежити, чи не з’явився раптом новий роман чи п’єса письменника в мережі поруч із написом «скачати», Роман Москаль радить вітчизняним літераторам наймати помічників. «Але оскільки рівень гонорарів не дозволяє нашим письменникам навіть про це думати, — додає юрист, — то ці функції можна було б перекласти на письменницькі спілки».

Прикметно, що в Україні поки що не було жодного випадку, коли б письменник чи видавець позивався до власника сайту, який незаконно розмістив його твір. «Суди з піратами — це смішно, — говорить Світлана Скляр. — Той пірат може сидіти в сусідньому з нами будинку, а фірма, з якою ти маєш судитися, буде зареєстрована в Еквадорі. Поки що пишемо адміністраторам сайтів «листи щастя», вони тексти прибирають, потім десь знову викладають, а в нас не вистачає ресурсів усе відстежувати».

МАЙБУТНЄ — БЕЗ ЧИТАЧІВ?

Європейці продовжують купувати паперові книжки, тоді як у США б’ють на сполох із приводу масового закриття книгарень. Що ж до України, в якій сьогодні електронних книжок купують більше, ніж у сусідній Польщі, то у гравців вітчизняного книжкового ринку прогнози різні. Завен Баблоян вбачає майбутнє у зростанні популярності так званих рекомендаційних серверів (книжкових сайтів і спеціальних груп у соціальних мережах). Він прогнозує, що навіть ініціатива книговидання перейде до таких груп, з якими активно працюватимуть книжкові продюсери-маркетологи. А ось письменникам, можливо, доведеться забути про гонорари і навчитися конвертувати літературну славу в інші сфери.

Ще три роки тому Оксана Забужко на книжкову ситуацію в країні дивилася як на безнадійну, нині ж письменниця хвилюється не стільки за книжковий ринок, скільки за купівельну спроможність самих українців. Вона теж вважає, що на зміну великим видавництвам-монополістам прийдуть «видавничі проекти», які працюватимуть на контрактній основі. Такими видавничими проектами є, скажімо, видання фестивалю Meridian Chernowitz. «Це цікава, динамічна, відкрита для експериментів форма, яка дає змогу також переформатувати дистрибутивну мережу, — стверджує Забужко, яка «довірила» чернівецькому видавцеві свою нову книжку есеїстки, — але тут справді без «гастролей»-поїздок-перформансів не обійтися, особливо якщо автори молоді й «не розкручені».

Подолати книжкові проблеми світового характеру, очевидно, найлегше буде видавцеві дитячих книжок. Якою б популярною не ставала електронна книжка, батьки завжди хотітимуть, щоби їхні діти мали справу з найякіснішим і найкориснішим. «Переважна більшість наших маленьких читачів не мають приладів для читання електронних книжок, — констатує Олена МОВЧАН, головний редактор видавництва «Грані-Т» . — І взагалі, щоб через 20 років в Україні були читачі (і електронних, і паперових книжок), потрібно сьогодні брати дитячу книжку, сідати разом із дитиною, гортати сторінки, читати, розглядати, розмовляти, співпереживати і, можливо, навіть плакати. Мета — виростити читачів — для нашого видавництва зараз важить більше, ніж гонитва за спецефектами».

І справді, якщо припустити, що в найближчі роки українці перестануть виживати і в їхніх гаманцях з’являться вільні кошти, то ще не факт, що вони витрачатимуть їх саме на книжки. Поки в державі не існує жодної притомної програми підтримки книгочитання — ні соціальної реклами, ні книжкових видань, ні телепрограм, ні авторитетних премій і рейтингів, коли до читання спонукає лише школа (а частіше змушує, а отже, відштовхує від книжки), — справді складно говорити про майбутнє і книжки, й самої України.

ДО РЕЧІ

За даними Книжкової палати України імені Івана Федорова, станом на 5 листопада 2012 року зареєстровано 18 768 назв книжок і брошур тиражем 39 564 тисячі примірників, повідомляє Держкомтелерадіо. У порівнянні з аналогічним періодом 2011 року кількість виданих книжок і брошур за назвами збільшилася на 21%, тиражі зросли на 36%. Особливо стрімко в порівнянні з минулим роком зросли тиражі книжок і брошур російською мовою — на 92,7%, в той час як українською — лише на 17,1%. Таким чином, україномовні та російськомовні видання зрівнялися за тиражами та становлять по 47%. Випуск книжок мовами національних меншин залишається практично незмінним і становить 10% за назвами та близько 6% за тиражами.

Тетяна ТЕРЕН
Газета: 
Рубрика: