Як врятувати дітей... на війні?

Світлана Тарабанова — колись луганська, а тепер київська правозахисниця, бо у травні покинула рідну Луганщину через війну, і досі опікується правами дітей, чим займалась останніх десять років. Зараз хвилюється, що на окупованій території діти можуть лишитися зі своїми проблемами сам на сам, адже ті нормативні акти, які приймав уряд чи парламент — недосконалі, неоперативні та часто суперечать один одному. Як наслідок, 250 дітей чотирьох інтернатів Луганщини досі лишаються на окупованій території. Після постанови Кабміну, за якою всі державні інституції мають бути евакуйовані на мирну територію, а ті, хто цього не зробить, вважатимуться непідконтрольними українській владі, ці діти лишаться напризволяще. Працівників інтернатів звільнять, утримувати установи ніхто не буде. Чому досі цих хворих дітей, бо всі мають складні діагнози, не вивезли до інших установ? Правозахисники кажуть, що відповідь на це запитання отримати від владних органів досі не змогли. Зараз же забезпечення цих закладів харчами та медикаментами взяли на себе місцеві волонтери.

Новий міністр соціальної політики Павло Розенко у перші дні свого призначення мав справу з пікетувальниками-переселенцями під стінами відомства. Активістам він заявив, що не залишить тих, хто лишився на окупованих територіях, і додав, що це складне питання. Раніше Уповноважений ВР з прав людини Валерія Лутковська заявляла, що діти, які перебувають на підконтрольній незаконним збройним формуванням території сходу України, лишаються громадянами України. І в офісі Омбудсмена будуть докладати усіх зусиль, щоби відстоювати їхні права. Але конкретики, як саме будуть вирішуватися проблеми дітей з інтернатів — немає.

За півроку війни в Україні досі немає системного та швидкого підходу для забезпечення прав дітей у таких непростих умовах. Якщо проаналізувати, як у нас дотримується Конвенція ООН з прав дітей, то експерти кажуть, що справи кепські. Одна з перших статей Конвенції гарантує дитині право на життя, але воєнні дії — це вже загроза. Тим паче що за час АТО на території Донецької та Луганської областей гинули діти. Скільки їх — експерти кажуть, що приблизно 50 — 60, але кожну цифру треба перевіряти, та не маючи доступу до території, це важко зробити.

Світлана Тарабанова, що працює у правозахисному центрі «Поступ», на базі якого згодом створили «Схід-SOS», каже, що на основі звернень громадян фіксують випадки, коли діти беруть участь у воєнних діях, є випадки, коли вони стають заручниками сепаратистів. І більшість неповнолітніх, що лишилися на території війни, так чи інакше є свідками вибухів, руйнувань їхніх домівок, загибелі сусідів чи родичів. Це важко уявити у мирному Києві, але те, що переживають діти на сході, позначиться на їхній психіці та свідомості.

Ще з літа експерти спонукали владу зайнятись евакуацією дітей із інтернатних інституцій. На щастя, коли російська сторона намагалася вивезти наших дітей на свою територію, цьому вдавалося запобігти. Частково дітей на початку літа розвезли по оздоровчих таборах, а потім розташували по інших вільних установах по всій Україні. Та, як розповідає Світлана, діти вирвані зі свого звичного середовища, лишилися без друзів та знайомих, тепер протестують та обурюються такому стану речей. Але гірше те, що вивезли цих дітей без особових справ та документів, і тепер усі ці папери доведеться поновлювати.

— Ще одна системна проблема на території АТО — дітей, яких раніше забирали від батьків, що опинились у складних життєвих ситуаціях, направляли в інтернати. Але на цей час, коли державні інституції не можуть забезпечити усіх дітей, їх повернули назад батькам. Діти втрачають свідомість від голоду, а батьки бояться кудись звертатись, бо на них знову повісять ярлик неблагополучних і їм ніхто не буде допомагати, — продовжила Світлана Тарабанова. — Нам телефонували із дитячого будинку сімейного типу, розповідали, що останні два-три місяці від держави нічого не отримують, є транспорт, яким можна вивезти дітей, але немає коштів на дорогу. Знову допомогли волонтери. Проблем багато, а вони будуть рости. Коли ж держава прописуватиме чіткі механізми та буде мобільною насамперед до дітей?

Ситуація мала б поліпшитися після підписаного Президентом Закону про права внутрішньо переміщених осіб. Та юрист Олена Виноградова із БФ «Право на захист» вважає, що закон не стане панацеєю. По-перше, у ньому збереглися положення, що внутрішньо переміщеними особами вважаються лише громадяни України, а діти осіб-іноземців, що зараз на території АТО, автоматично не будуть визнаватися такими. По-друге, діти повинні окремо отримувати довідку, що вони є внутрішньо переміщеними особами. Тим, хто виїхав із території війни разом з батьками, особливих труднощів це не створить. А от ті, хто зараз із бабусями, тьотями, братами чи сестрами, які не вважаються законними представниками дітей, матимуть проблеми із довідками, а в подальшому — із отриманням соціальних пільг.

— Підписаний закон багато в чому суперечить чинним правовим актам, кодексам та законам, містить посилання на чинні порядки та положення, які досі не адаптовані до нових реалій, — каже Олена Виноградова. — Діти не можуть отримати медикаменти за місцем свого проживання, бо гроші за певною програмою виділяють на області. Тут треба вносити зміни до нормативно-правових актів, і робити це оперативно. Поки система не налагодить функціонування, такі проблеми і далі виникатимуть.

Тепер правозахисні об’єднання очікують, що до прийнятого закону будуть вносити поправки. І це обіцяв Президент, коли ставив на ньому свій підпис. Проблемні місця фахівці вказали, при потребі — готові давати свої рекомендації і виходити на акції протесту з вимогою, щоб дитячі права навіть у часи війни порушувались якнайменше.