«Якщо хтось хоче в Польщі «зробити інтерес», то повинен полонізуватися», —

— Пане міністре, якою ви бачите співпрацю України й Польщі в сфері електронних мас-медіа?

— Україна для Польщі є стратегічним партнером. Це не просто гасло — це дуже важлива декларація. Росія не є стратегічним партнером. Про неї в нашій зовнішній політиці ми говоримо так: з Росією треба мати добросусідські відносини. Особливе ж ставлення до України згодом буде виражатися не лише в тому, що ми умовлятимемо наших західних сусідів прийняти Україну до НАТО або до ЄС. Ринок України з усіх країн колишнього Радянського Союзу за всіма параметрами найбільш подібний до польського ринку. Україна, як і Польща, займає велику територію, має велике населення, яке, може, ще недостатньо багате, але перспективи зростання його добробуту існують. У нас багато людей, які думають, що в Україну варто інвестувати. Хоча є й такі, хто має сумнів: чи далі розвиватимуться господарські реформи, чи залишиться Україна в нинішньому стані...

Якщо йдеться про співпрацю між інституціями, які регулюють медіаринок, то від голови нашої Національної ради знаю, що відбулася така зустріч між шефами української та польської рад. Структура і спосіб формування української та польської рад — різні. Ваша рада, здається, повністю залежить від виконавчої влади...

— Тільки наполовину. Половину складу — чотири особи — затверджує парламент, половину — Президент.

— Це означає, що коли ваш Президент з якихось причин не захоче подати свої кандидатури, то раду буде позбавлено можливості функціонування. У нас рада складається з дев’ятьох членів. Чотирьох з них обирає Сейм (нижня палата парламенту), трьох — Президент, двох — Сенат (вища палата парламенту). Тобто, законодавча влада має домінуючий вплив на вибір членів ради — Сейм і Сенат разом обирають шістьох членів ради з дев’ятьох. Національна рада Польщі має дуже сильну правову підтримку, що є рідкістю навіть для Європи. Існування Національної ради радіомовлення і телебачення записане в нашій Конституції з її основними гарантіями. А Конституцію завжди важко змінити — для цього треба мати три чверті голосів у парламенті. Сьогодні головною проблемою для ради є її велика політизація, тому що ніде не сказано, ким повинні бути люди, яких обирають до ради. Зараз рада дещо опозиційна щодо нинішнього уряду, але симпатизує нинішньому президентові- посткомуністові.

Термін повноважень члена ради триває шість років, тоді як парламенту — чотири роки, президента — п’ять років. Термін дії ради не накладається ідеально на політичний календар. Польську Національну раду було утворено 1993 року за французьким зразком. Його ще скопіювала Естонія. Такий спосіб організації й формування ради повинен був застрахувати її діяльність, а, отже, й роботу електронних медіа від впливу політичного світу, щоб не було такого становища, що хто править — той володіє медіа, хто не править — той не володіє медіа. Хоча зараз, все-таки, ухвали ради мають сильний вплив на громадські ЗМІ, тому що рада обирає наглядові органи громадського телебачення і радіо, які, маючи свої партійні пріоритети, обирають членів правління і глав правління громадського радіо і телебачення — а ті, своєю чергою, часто є партійними функціонерами. (До громадських ЗМІ в Польщі належать три програми громадського телебачення Польщі і три програми громадського радіо Польщі, єдиним акціонером яких є державне міністерство скарбниці. — Прим. ред.).

— Як Національна рада Польщі сприяє дотриманню одного з основних прав громадян — на захист свободи слова й преси?

— На мою думку, існуючі польські ЗМІ повністю перебувають у руках однієї політичної сили, пов’язаної з нинішнім президентом. Більшість членів ради — це також люди, пов’язані з нинішнім президентом. Проте кожен член ради має право повідомити громадськості свою думку, і тим самим вплинути на громадську думку.

У той же час найбільшим захистом для свободи слова, для свободи самих польських медіа є їхній плюралізм. Тому, скажімо, якщо TVP (Теlewizija Publiczna — громадське телебачення) замовчує факти, невигідні президентові, — то сильне приватне телебачення їх показує.

— Як Національна рада Польщі може захистити телерадіокомпанії від прихованої цензури держави й бізнесу?

— Звичайно ж, це відбувається по-різному в громадських і приватних мас-медіа. Приватні ЗМІ створено за допомогою бізнесу або ним самим. Тому наше завдання тут — стежити, щоб не з’явилася монополія, щоб якесь сильне підприємство не почало домінувати на ринку приватних мас-медіа. Коли йдеться про громадські ЗМІ, то тут ця проблема складніша через те, про що я вже говорив вам. Хоч коли набереться більшість у Національній раді, то ми можемо й відкликати наглядову раду каналу. Але при нинішньому складі Національної ради і з існуючою президентською цензурою таке мабуть неможливе. Уперше в історії нашої незалежності існує таке домінування однієї політичної сили над громадськими мас- медіа. І від того, як ми з цього становища вийдемо, у великій мірі залежить те, що буде далі з громадськими ЗМІ.

— Як ви оцінюєте перспективи польського телерадіоринку?

— Перспективи прекрасні, бо для закордонних інвесторів польський ринок привабливий. По-перше, цей ринок відносно великий. Польща нараховує 40 мільйонів населення, має велику територію. По-друге, господарство добре розвивається, є відчуття безпеки бізнесу. По-третє, швидке й сильне зростання добробуту суспільства. Польща має на даний момент ринок кабельного телебачення, котрий найбільш швидко розвивається і охоплює одну третину жител (насамперед — у містах). Входять на наш ринок також і цифрові платформи. Гадаю, що Польща цифрову технологічну революцію в електронних ЗМІ пройде за той же час, що й високорозвинені країни Західної Європи та Сполучені Штати. Очікується, що там вона закінчиться 2010 року. Спостерігаємо за тим, як безліч закордонних концернів, що спеціалізуються на мас-медіа, приходять на наш ринок. У той же час і наші медіапідприємства вже настільки багаті, що самі думають про інвестиції, природно, в основному на схід. Polsat інвестує в Литві, Латвії, Естонії і в Україні. Наскільки мені відомо, йдуть дуже інтенсивні переговори з українським «1+1». Зарубіжні інвестори трактують Варшаву як зростаючий фінансовий центр для всього регіону Центрально-Східної Європи, а не лише для Польщі. І хочуть звідси нарощувати в тому числі й свої медіальні інтереси. Наприклад, концерн UPC викупив у Польщі найсильнішу кабельну мережу, створює одну з цифрових платформ. Зараз він хоче відкрити в Варшаві спеціальний медіа-відділ і звідси розвиватися далі. Поляки на собі відчули, що в медіа сталася революція. 11—12 років тому, під кінець комунізму, у нас було дві-три телепрограми, а тепер, якщо хтось має «кабель» або цифрову платформу, то в нього телевізор показує мінімум 30 — максимум 200 каналів, в тому числі — 20 програм польськомовних. Ці зміни — революційні.

— Чи не буде втрачено польську самобутність від приходу в польські медіа західних інвесторів? Яка в цьому питанні позиція Національної ради Польщі?

— В нашому законі про мас-медіа є таке обмеження: закордонний капітал може складати в польських електронних мас-медіа — радіо і телебаченні — 33%, інша частина повинна бути в польських руках. Цей показник зміниться, коли ми ввійдемо до Євросоюзу, тоді він для країн ЄС може становити 100%. Залишаться обмеження для країн поза ЄС, наприклад, для США, які мають велику медіальну потенцію. Але ми не боїмося втратити самобутність, тому що Польща є ринком з 40-мільйонним населенням. І західні концерни усвідомлюють, що для того, щоб завоювати цей ринок, треба робити польські видозміни своїх програм. Поляки хочуть дивитися програми рідною мовою, що розповідають передусім про їхнє життя, про польські проблеми, польську культуру, історію. Навряд протягом декількох поколінь ми зможемо стати французами або американцями. Просто ми є народом, у якого свої сильні традиції, своя гордість, своя історія — і в мас-медіа це також помітно. Якщо хтось хоче в Польщі «зробити інтерес», то повинен полонізуватися.

— В Україні західні інвестиції часто трактуються як гарантія незалежності конкретного засобу масової інформації. Чи так це в Польщі?

— Ні, такого явища я не спостерігаю. Незалежні також і польські медіа. Вони, звичайно, часто мають свою ідейну позицію, що випливає з поглядів самого власника, журналістського складу, який він наймає, але не тому, що власник ЗМІ виконує чиїсь розпорядження, політичні вказівки. Звичайно, зарубіжні концерни впроваджують стабільні й розвинені стандарти — стандарти діяльності, створення бізнес-планів, вивчення ринку. І це дуже цінні речі, вони допомагають польським медіа, які часто не мають такого досвіду. Але присутність іноземного капіталу не має якогось інструментального перекладення на процес вироблення рішень фірм, які ці медіа створили. Я розумію, що лежить в основі вашого запитання. Наприклад, Німеччина. Могутній ринок, удвічі більше населення, п’ятикратно багатший капітал, найбільший банк у світі. Можна сказати, що вони могли б «з’їсти» всі мас- медіа в Польщі. І так трапилося на ринку преси, де не було фінансових обмежень — цих 33%, що існують в електронних медіа. На ринку преси домінують німецькі концерни. Але, що цікаво, провідні пресові видання, що мають найбільший вплив на громадську думку, самоокупні. І це чисто польські фірми, можливо, з якоюсь невеликою часткою закордонного капіталу.

— Чи може Національна рада протидіяти тому, щоб державний капітал брав участь у створенні приватного телерадіоканалу?

— У нас був ряд таких випадків, коли державні гроші через державні фірми було залучено в створення приватних мас-медіа. Можна дискутувати, добре це чи погано, але в ситуації, коли ще десять років тому майже 100% власності в Польщі було в руках держави, а сьогодні ще залишається близько 50%, я вважаю, що це не дуже погана практика. Якщо всі фірми й так підлягають процесу приватизації і рано чи пізно вони все одно стануть приватними, то вже сьогодні ми повинні подумати про те, куди можна інвестувати ці гроші, щоб отримати в майбутньому віддачу, а медіаринок є таким ринком, де можна мати 100% впевненість віддачі. Такі випадки в Польщі є, і я вважаю, що це потрібно підтримувати. Якби ми нормально розвивалися 45 років після війни, тоді ми могли б мати претензії до того, що якась державна фірма кудись там входить. Але якщо раніше все було народним і не існувало в Польщі сильного приватного капіталу, то при нинішній приватизаційній політиці держави сам факт надання можливості державним фірмам створювати приватні мас-медіа сприяє розвитку польської економіки.

— Ви починали свою роботу в мас-медіа журналістом, потім очолили інформаційний відділ на приватному телебаченні, працювали в прес-службі уряду, зараз маєте можливість дещо зі сторони спостерігати процеси, що відбуваються в польських ЗМІ. Наскільки нинішній стан свободи слова в Польщі наблизився до того, як це є в західних ЗМІ? — Думаю, що на сьогодні він становить 80% від західноєвропейського стандарту. У нас ще є проблеми з громадськими мас-медіа, але, на щастя, вони в нас урівноважені приватними ЗМІ. Є деякий ідейний перекіс у ліво-ліберальному напрямкові, ще мало в нас сильних ЗМІ консервативного характеру. Вплив релігії та влади костьолу слабкий. І коли ми цю консервативну «ногу» підтягнемо — тоді буде ідеальна ситуація в значенні захисту свободи слова та взаємного контролю. Сподіваюся, що так і буде — на нашому медіаринку є зміни, які дають надію на появу такої рівноваги.

Ярослав СЕЛЛІН за освітою історик. У 80-х роках у лавах правої організації боровся з комунізмом. У вільній Польщі працював журналістом — спочатку в пресі, потім — на телебаченні. Створив відділ інформації та публіцистики на найбільшому приватному телеканалі Polsat. Керував ним протягом п’яти років. 1998 року йому запропонували стати прес-секретарем уряду, через рік його було обрано Сеймом до Національної ради радіомовлення і телебачення.

Автор дякує журналістці польського радіо Галині Леськів за надану допомогу в організації та проведенні інтерв’ю.