Той, хто може довести, вже нічого не боїться
Освальд Шпенглер, німецький філософ і публіцист

Ювілей, якого не помітили

Граніти заповідника «Кам'яні могили» не мають аналогів у світі
15 травня, 2007 - 00:00
«КАМ'ЯНА МОГИЛА» РОЗТАШОВАНА НА 400 ГА НЕЗАЙМАНОЇ ПРИРОДИ / ФОТО ІЗ ДОВІДКОВО-ХУДОЖНЬОГО ВИДАННЯ «ЗАПОВІДНИК «КАМ'ЯНІ МОГИЛИ» — ПРИРОДНА І ДУХОВНА СВЯТИНЯ УКРАЇНИ»

Не так давно у газеті («День», 17 березня 2007 р.) я розповів про державний заповідник «Кам'яні могили». Правда привід був не зовсім приємний — один із його об'єктів, а саме маленька капличка, потрапила на лаву підсудних. До речі, і досі місцева Феміда вирішує «глобальне» для донецького краю питання — бути чи не бути святині на заповідній території.

Будемо надіятися, що і позивач, і суд урешті прозріють і відмовляться від абсурдної затії. Тим більше, що найближчим часом тут передбачається відчутне збільшення туристів, вчених та чиновників різного рангу. В усякому разі на таке сподівається невеликий колектив заповідника. Бо є для цього серйозний привід — саме навесні, а точніше 5 квітня 1927 року заповідник «Кам'яні могили» офіційно отримав свій нинішній статус.

Отже, цей рік для нього особливий. Та й вік солідний — вісімдесят. А це той вік коли уже є немалі здобутки. Тобто є що показати і про що розповісти. Адже район урочища «Кам'яні могили», де на 400 гектарній площі розташований заповідник, є унікальним і репрезентативним у геологічному, біологічному, історико-археологічному та художньо-екологічному аспектах. Як науково-дослідницька організація — він один із чотирьох відділень Українського степового природного заповідника безпосередньо підпорядкованих Національній Академії наук України. Тобто покровитель у нього солідний.

Мабуть, саме це високе опікунство і сприяє тому, що цей чарівний і неповторний куточок незайманої природи досі зберігся і слугує джерелом знань для багатьох поколінь вітчизняних і зарубіжних дослідників. Адже за площею і висотою це найбільша інтрузія в Донбасі і взагалі у Приазов'ї.

Унікальні граніти цієї гірської країни в мініатюрі не мають аналогів у світі за хімічним складом та фізичною структурою. Їх вік близько двох мільярдів років. І, за твердженням геологів, вони утворилися внаслідок виверження вулкану. Пасмо гір представлено Західною і Східною грядами, де висота окремих вершин сягає до 100 метрів (колись вона становила 3—5 км).

Граніти мають рожевий колір, їх поверхню вкривають 60 видів лишайників та 20 видів мохів. Сонячної днини гори схожі на чорних велетнів серед неозорих степів. Мабуть, саме через це місцева річка має назву Карати, тобто чорні камені. З поміж сотень скелетних виходів найбільш контрастними із навколишньою рівниною і помітними за десятки кілометрів є п'ять, які мають незвичайні історичні назви Жаба, Витязь, Маски і т.п. Саме вони дали геологічному урочищу асоціативну назву Беш-Таш, що в перекладі із тюрської означає «п'ять каменів».

Славиться ця місцина і трьома джерелами з найсмачнішою і найчистішою у Приазов'ї водою. На східному кордоні заповідника, біля високих скель, розлилося величезне (20 га) озеро глибиною до 6-7 метрів.

Рослинний світ заповідника належить до петрофітного (кам'янистого) варіанту різнотравно-типчаково-ковилових степів. Тому у пору цвітіння (квітень-травень) милує око різнокольорове вбрання степу: від діамантово-рожевих композицій мохів і лишайників до жовтогарячих і синьо-блакитних килимів тюльпанів гранітних і гіацинтиків. Справжнє квіткове море, своєрідний парад барв і весняного буяння.

Та візитною карткою заповідника є все таки ковила, яка серед неозорих українських степів збереглася лише тут. Сьогодні у заповіднику під державною охороною знаходиться 11 видів ковили, які занесені до Червоної книги України. А всього на його території росте майже півтисячі унікальних рослин.

Не менш цікавим є тваринний і пташиний світ «Кам'яних могил». Серед дикої природи гніздяться сотні різних птахів і мають постійне житло десятки великих і малих звірів. Саме рослини і тварини є справжніми господарями заповідника. А у ролі «охоронців» слугують кам'яні баби скіфської та половецької доби.

Отже, завдяки зусиллям невеликого колективу, який уже більше 20 років очолює великий ентузіаст заповідної справи, патріот рідної землі Віктор Сіренко, вдалося не лише зберегти і примножити природні надбання урочища «Кам'яні могили», їх наукову цінність, а й переконати так званих місцевих «князьків», що урочище — це зона не для мисливських браконьєрських вправ і різного роду веселих масових гульбищ на природі, а визначна пам'ятка та історична святиня, якою слід гордитися і яку потрібно оберігати всією громадою. Тепер тут крім організованих експедицій і наукових конференцій інші заходи заборонені. А щодо охорони, то найпершими захисниками є місцеві козаки.

— А як і коли плануєте відзначити ювілей? — запитую у керівника цього заповідника В.О. Сіренка. — Адже п'яте квітня уже позаду.

Віктор Олександрович мабуть не сподівався на таке запитання, а тому не був готовий до відповіді. А точніше, не знав як себе поводити у даній ситуації. Адже жодної вітальної звістки у зв'язку з 80 річчям наадресу заповідника ні від органів місцевої влади (району і обласні), ні від Національної Академії наук не надійшло. Чи то забули про цю круглу солідну цифру, а чи не помітили її у календарі визначних і пам'ятних дат НАНУ?

Директор Українського степового природного заповідника, складовою частиною якого є «Кам'яні могили», Л.П. Мордатенко забудькуватість своїх кураторів з Києва пояснює просто:

— «Кам'яні могили» самостійною структурою були з 1927 до 1961 року. Потім вони як відділення увійшли до складу Українського степового природного заповідника. Тому на попередню дату мабуть не звернули уваги. На місцевому рівні у третій декаді травня у м. Володарському плануємо провести наукову конференцію. Запросимо вчених, представників різних державних організацій.

Зауважу, що це може відбутися лише за умови, якщо місцева влада Володарського району Донецької області виділить відповідні кошти для проведення конференції. Поки що на позитивне вирішення цього питання з її сторони надія невелика. Підкреслюю — поки що. Зберігають мовчанку з цього приводу і обласні чиновники, у яких можливості значно більші.

Не знаю якою буде реакція НАНУ після мого телефонного дзвінка, який, по суті, виявився несподіваним для головного куратора заповідника «Кам'яні могили», директора Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного, члена-кореспондента НАНУ Я.П. Дідуха. Яків Петрович щиро зізнався, що про ювілейну дату вперше чує, і обіцяв вияснити, як могло так трапитися. Тим більше, що безпосередній науковий «опікун» заповідника, доктор біологічних наук В.С. Ткаченко нещодавно там був і про ювілей напевно йшла мова на місці. Чому тоді ж не доповів, так би мовити, нагору по інстанції? М'яко кажучи, дивна позиція.

А чому тут дивуватися? Заповідники, незалежно від їх статусу і підпорядкування, — структури не комерційні, не ринкові, а отже, мало привабливі для тих, хто звик цінність об'єктів вимірювати лише власними інтересами. Тим більше, якщо ці об'єкти далеко у степу, де ні престижного котеджа не збудуєш, ні жодної сотки землі не продаси. А що стосується їх природної та наукової цінності, духовного та освітньо-культурного значення, то різного роду чиновники цим переймаються менше всього. Звідси і байдужість до того, що складає загальнонаціональні інтереси.

Аркадій МУЗИЧУК
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments