Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

«Запит на науку завжди є»

Щоб захистити її, 4 травня приходьте на вже традиційний March for Science Ukraine у Києві
26 квітня, 2019 - 11:25
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
СЕРГІЙ ГОНЧАРОВ

«В Україні приготували найбільший вареник у світі...» Уявляєте таке? Можливо, смачно, але ж нездорово. Утім, організатори українського Маршу за науку прогнозують, що саме цим залишиться пишатись співгромадянам 2030-го, якщо підхід до цієї сфери не зміниться. Подія є частиною глобальної ініціативи March for Science, яка зародилась у США 2017 року, після обрання президентом Дональда Трампа. На противагу його політиці, американські вчені та популяризатори науки вийшли на захист наукових досліджень і проти псевдонауки, уже тоді їхню ініціативу підхопили понад 600 міст.

Власне, у Києві науковці та співчуваючі марширують втретє, цього року подія відбудеться 4 травня, старт — о 14.00 у парку Шевченка. «День» розпитав Сергія ГОНЧАРОВА, співкоординатора Маршу за науку в Україні, молодшого наукового співробітника Інституту фізіології імені Олександра Богомольця, про особливості заходу цього року.

«ПОСТІЙНО ВИНИКАЮТЬ ЯКІСЬ ДОГОВОРНЯКИ»

— Назва маршу цього року — «Україна без науки». Чому так похмуро?

— Такий прогноз на 2030 рік, якщо нічого не зміниться найближчим часом. А 2030 рік — це зовсім скоро, і Україна може залишитись без науки.

— На яких саме проблемах будете акцентувати?

— У середовищі науковців є запит на зміни, серед суспільства також є запит на зміни. Нам закидають, що ми неадекватно використовуємо гроші й матеріальні ресурси, яких і так немає в країні, в якій триває війна. Але при цьому Міністерство освіти і науки, Кабмін постійно встромляють нам палиці в колеса, не дають змінюватися, імплементувати закон «Про наукову і науково-технічну діяльність». У законі все прописано, Верховна Рада його ухвалила, але запустити Національний фонд досліджень ми не можемо, ухвалити якісь рішення — теж ні, зареєструвати цей фонд як юридичну особу ми не можемо, бо не маємо його голови, а не маємо голови, бо фонд не зареєстрований юридично. Постійно потрапляємо в якісь колізії, які неможливо розв’язати без волі чиновників. А чиновникам це або нецікаво, або вони намагаються проштовхнути на такі посади знайомих чи лояльних до себе людей. Наприклад, навіщо було Лілії Гриневич (міністр освіти. — Авт.) запрошувати Сергія Квіта в НАЗЯВО (Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти Сергій Квіт, за розпорядженням уряду, очолив 13 лютого 2019 року. — Авт.)? Не зрозуміло. На мою думку, міністр це зробила, щоб мати там лояльну до себе людину, але чому Квіт на це погодився, хоча до науки не має стосунку (його наукові ступені — доктор філологічних наук і доктор філософії. — Авт.)? Як і будь-який міністр за всі роки незалежності України, крім батька Святослава Вакарчука (фізик за фахом Іван Вакарчук очолював міністерство протягом 2007—2010 роках. — Авт.).

Постійно виникають якісь договорняки та незрозумілі речі. Гриневич зі Стріхою (Максим Стріха — заступник міністра освіти і науки. — Авт.) постійно публічно говорять, що все буде добре, що все і зараз добре, нам все подобається, а насправді не роблять жодних адекватних кроків, постійно йде якась підкилимна боротьба.

Ще один момент — вибори президента у нас уже пройшли, і через півроку або скоріше будуть вибори до Верховної Ради, а потім знов затверджуватимуть бюджет. Між виборами до Верховної Ради і затвердженням бюджету у нас буде буквально місяць-два. А ще на часі буде формувати Кабмін та коаліцію. Про науку будуть згадувати тільки в цей час, у кращому разі. Тому це абсолютно актуальне питання.

«МОЖНОВЛАДЦЯМ НАУКА НЕ ЦІКАВА»

— До речі, тема науки практично не звучала під час президентської кампанії.

— Не можу, звісно, говорити за всіх 44 кандидатів, але у топових політиків не було жодного слова про науку. Якщо хтось із них інколи говорив про освіту, то про науку не говорив ніхто. Це при тому, що Ольга Богомолець — доктор наук, Анатолій Гриценко — доцент, половина кандидатів — кандидати економічних чи ще якихось наук, крім переможця, звісно. Але нікому не цікава ні наука, ні хоча б технології.

— А як будується комунікація науковців та суспільства?

— По-перше, марш у Києві проходить втретє, тому у нас є пул прихильників. По-друге, існує багато науково-популярних заходів і ресурсів, які постали саме в середовищі науковців й існують уже кілька років. Кількість людей, яким це цікаво, які приходять до нас, приводять своїх батьків чи дітей, молодших братів і сестер, постійно збільшується. І запит на науку завжди є, це така цікавинка для суспільства.

Коли почалась війна, усі згадали, що у нас погано з «Укроборонпромом» та різними іншими речами, а закуповувати все за євро і долари за кордоном — задорого. Почали згадувати, що ми теж щось можемо. Тому і тут є невеличкий запит. На цьому все фактично закінчується. Серед можновладців у нас немає запиту на науку, їм це нецікаво.

— У вас є бачення, як розвивати зв’язки з людьми?

— Назву конкретні проекти. Є сайт «Моя наука», яким займаються науковці, вони в абсолютно зрозумілій формі публікують інтерв’ю, пояснюють нові та старі відкриття, всесвітні або українських вчених. Є Дні науки — науково-популярні заходи, які відбуваються двічі на рік, є наукові та медичні пікніки, що проходять у Києві та інших великих містах України. Є два науково-популярних журнали — «Пульсар» і «Куншт». Та є багато різних штук, з’явилися навіть люди, які намагаються заробляти гроші на популяризації науки. Не знаю, чи варто робити з цього якусь державну кампанію, бо те, що робить держава, зазвичай виходить погано.

В Україні почали виходити переклади науково-популярних книжок та видань — слава Богу, українською мовою. Власне українських науково-популярних книжок майже немає, але хоча б перекладають з англійської. Людям це цікаво, вони розуміють, що це круто. Залишилось, щоб ті, хто має гроші і владу, теж зрозуміли, що це круто і для розвитку науки потрібно щось робити.

«КИЇВ — НАЙСХІДНІШЕ МІСТО ЄВРОПИ, ДЕ ПРОЙДЕ МАРШ»

— Ви шукаєте волонтерів для маршу. Що саме вони мають робити?

— Учора (24 квітня. — Авт.) дивився у «Фейсбуці» охоплення події, і її вже побачили понад 16 тисяч людей. Зрозуміло, що не всі вони кияни і не всі вони прийдуть, але ми очікуємо на велику кількість учасників. Тому волонтери будуть потрібні, щоб керувати ходою, щоб ніхто не вандалив, не порушував спокою. Треба буде йти вздовж колони, керувати нею, викрикувати гасла. І взагалі без волонтерів ніколи нічого не відбувається.

— Торік все було подано креативно — космічні і не тільки костюми, неформальне спілкування з науковцями, навіть влаштували напередодні майстерню з виготовлення реквізиту. Цього року якою буде перформативна частина?

— Знову-таки, ця подія робиться на волонтерських засадах; якщо ми знайдемо гроші, час і натхнення, то теж будуть костюми, воркшоп. Як мінімум, збираємось запускати в космос найбільший вареник у світі як найкраще досягнення України 2030 року. Якщо все буде продовжуватися так само, то Україна залишиться без науки і те, чим зможе пишатися країна 2030 року, — це щось на кшталт найбільшого вареника. Будуть не тільки серйозні речі про Нацфонд, НАЗЯВО, МОН тощо, а й смішні, прикольні штуки.

— Минулорічний марш мав доволі великий резонанс. Чи був практичний ефект від події? Наприклад, чиновники звернули увагу на певну проблему, виникла нова спільнота.

— Люди з наукової тусовки, які приходили на воркшопи і на саму подію, познайомилися й домовилися, що наступного року обов’язково зроблять марш ще, приведуть своїх знайомих і друзів, партнерів по бізнесу тощо. Що будемо робити це ще краще, ще більше.

Взагалі Марш за науку — це всесвітня ініціатива, яка виникла в США після обрання Дональда Трампа президентом. Цілком актуально для нас. Жоден з українських президентів ніколи не говорив про науку, хоча один із них працював у конструкторському бюро (Леонід Кучма протягом 1975—1981 роках був секретарем парткому компартії в КБ «Південне», а згодом очолював завод «Південмаш». — Авт.), хоча це все-таке інше, не наука, а технології.

Крім того, що ми всі перезнайомилися, зрозуміли, що серед нас є прекрасні люди, — суперефекту немає. Але особисто мої друзі, які прийшли на марш не дуже охоче, уже півроку розпитують, коли буде наступний — авжеж, весна, давайте, це було так круто, ми знову хочемо пройтися... Це така хороша ідея, світла, прекрасна.

Чогось суперпрактичного не сталося. Чинний президент зміг знайти мільярд гривень у бюджеті на, по суті, неіснуючий фонд (ідеться про Фонд Президента з підтримки освітніх і наукових програм. — Авт.), а ми не можемо запустити Національний фонд досліджень, хоча він прописаний у законі вже два роки.

Тож, крім гуртування і розбудови горизонтальних зв’язків, якихось результатів назвати не можу. Можливо, ми неправильно будуємо короткострокові й довгострокові плани, але... Між іншим, якщо поглянути на світову мапу щодо того, де проходять марші за науку, то Київ — це найсхідніше місто Європи, в якому відбудеться подія. Із постсоціалістичного простору, здається, лише Чехія, Польща і, знов-таки, Україна. Гадаю, це круто.

Марія ПРОКОПЕНКО, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ