Суспільство без віри і любові втрачає здатність розрізняти добро і зло
Євген Сверстюк, український літературний критик, есеїст, поет, мислитель, філософ

«Заражайте» надією

Як педагоги та батьки можуть протистояти медійним впливам, які провокують деструктивну поведінку у дітей
31 березня, 2021 - 11:27
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Героїзація, романтизація, деталізація, епатування, засміювання випадків суїцидів категорично заборонено. Забороняється наводити приклади, коли це роблять публічні особи. Фахівці кажуть, що це сприяє зростанню кількості трагедій. Медіа-бум діє аналогічно. Особливо, коли використовуються зображення: фото, відео. Вони емоційно заражають, спонукають до деструктивної поведінки — так само, як використання слів «епідемія...», «хвиля ...».  Фахівці констатувати, що у лютому цього року в Україні саме це й відбулося.

ТРАГЕДІЯ СПІЛЬНОГО БЛАГА

За даними Держстату, у 2017 році, після повідомлень на телебаченні про «Синіх китів», кіберполіція зафіксувала протягом лише двох днів, що у цих групах одночасно зареєструвалося три тисячі дітей. До того — в рази менше. У 2000-х роках світова спільнота спеціалістів прийшла до висновку, що повідомлення про різні трагедії, зокрема, на дорогах, провокують зростання їхньої кількості.

— Хочу ввести поняття спільного блага — це зовнішній ресурс у світі, який ми можемо споживати. Створюють його не всі, а користуються всі. Але якщо немає правил його використання, воно може зникнути. Інформаційний простір, у якому ми живемо, користуємося інтернетом і використовуємо, аби самовиразитися, розповісти про щось — починаємо наповнювати і негативними емоціями, тому що він спільний, і я можу викинути все. Ми отримуємо трагедію спільного блага. Бо інфопростір, як спільне благо, який ми можемо на благо використовувати, стає негативом, — пояснює доктор психологічних наук, член-кореспондент НАПН України, президент Української асоціації медіапсихологів Любов НАЙДЬОНОВА. — Мережа — це спільне благо. Всі вони мають правила — який контент дозволено, який ні. Є перелік контенту, на який можна поскаржитися. Але діти ці правила не читають, їм потрібно пояснювати. Деструктивні впливи і поведінка — мають дуже широкий спектр: пов’язані і з війною, і з віковими ризиками, і з тим, що відбувається під час пандемії. Ми це вивчали протягом кількох років. Найбільш негативний результат у межах деструктивної поведінки — дитячий і підлітковий суїцид. Діти підривають петарди, граються з бензином. Чому вони прагнуть до ризикованої поведінки? Ідеться про самоствердження, випробування себе у стосунках з іншими дітьми, у яких потрібно завоювати авторитет, визнання. Це реальність, у якій живе підліток, — він має щось зробити, аби поважати себе. Але при цьому ми не маємо продукувати і множити назви занять, які можуть бути привабливими для підлітків («екстремальна» поведінка). Будь-яка деталь у повідомленнях про трагедію, може бути такою, що підштовхуватиме дітей до повторення. Як спусковий гачок. У лютому у нас сформувався кластер трагедій — повторення одним і тим же методом. Розповідати про це варто без фотографій, не вживавати слово «суїцид» у назві, а самі фотографії можуть мати індуктивний ефект — «зараження». 

За словами фахівців, сьогодні популярність у соцмережах — одна з форм підтримки самооцінки. І на сьогодні наша цифрова грамотність має бути не про те, як зайти і вийти мережу, а про те, як працюють її алгоритми.

— Ми живемо в епоху штучного інтелекту, і в популярних мережах саме він пропонує відео. Якщо дитина один раз подивилася відео про смерть, алгоритм їх їй  «підкидатиме». Виходить, що якщо був ситуативний вибір і ти вже не цікавишся цим, алгоритм тобі їх знову пропонуватиме. Таким чином затримує у тих станах, через які ти зацікавився темою смерті.  У цьому є небезпека, яку ми маємо роз’яснювати, — наголосила Любов Найдьонова.

ДІТЕЙ ПОТРІБНО НАВЧИТИ ДОЛАТИ ТРУДНОЩІ

Куратори «груп смерті» використовують рівні маніпуляції дитиною — зваба, руйнування звичок і залякування. Суїцидальна тенденція триває в часі тижні і місяці. Це означає, що ми можемо це зупинити, кажуть психологи.

— Якщо дитина не може вирішити якусь проблему, весь світ для неї може «закритися». Переживання можуть бути дуже болісними. І якщо дитина не вміє регулювати емоції, а це — вміння, а не вроджені якості, вона може відчути, що страждання закриває майбутнє. Тоді дитина може із медіа отримати знання, як можна це «вирішити». Для нас її проблема може виглядати мізерною, а для дитини бути всім. Потрібно навчити, що є проблеми, які можна вирішити, і з якими можна навчитися жити, — каже Любов Найдьонова. — Причини трагедій — психологічне неблагополуччя. Дуже небезпечні відчуття нікчемності, непотрібності, безнадії, постійного перебування у негативному полюсі емоцій. Вміння саморегуляції, тобто допомога в конкретній ситуації, гальмує ризики суїцидальної поведінки, тому потрібно навчити дітей саморегуляції. Маємо розуміти, що у кожному конкретному випадку спрацьовує комплекс чинників. Підлітки без причин не позбавляють себе життя. На це ми реально можемо вплинути. Ми маємо підготувати дітей до того, що є небезпеки. Якщо поводитися обачно — їх можна уникнути. Психологічне благополуччя складається із злагоди із собою, благополуччя у  соціальному оточенні і благополуччя в діяльності. У підлітка має бути стійкий інтерес — він повинен робити те, що подобається. Це дуже важливий компонент психологічного благополуччя.

Що дорослі можуть протиставити цим загрозам та штучному інтелекту? Слід дітей навчити ділитися переживаннями і проблемами: із батьками, вчителями, один з одним. Діють скарги на медіаресурси, сайти, акаунти, конкретні відео. Можна телефонувати на гарячі лінії та в кіберполіцію (за час карантину в Україні удвічі зросла кількість дітей, які зустрічалися в мережі із погрозами, залякуваннями і переслідуваннями, закликами до самоушкоджень та  ушкоджень інших).

— Якщо ми хочемо поговорити з людиною про щось складне, починаємо із ресурсного — повідомлення, що ми можемо опанувати, потім говоримо про проблему, а тоді — знову ресурсні повідомлення, що ми можемо зробити. Додатковий психологічний ресурс підвищує готовність — якщо людина готова до зустрічі з небезпекою, вона менше травмується. Часто ресурсні ситуації знаходяться в дитинстві, і ми, дорослі, маємо подбати, щоб діти мали це ресурсне дитинство, — зазначила Любов Найдьонова.

Оксана МИКОЛЮК, «День»
Газета: 
Рубрика: