Нехай думки, укладені в книгах, будуть твоїм основним капіталом, а думки, які виникнуть у тебе самого – відсотками з нього.
Тома Аквінський, теолог, святий католицької церкви

Зарядитись енергією України

Результати дослідження сприйняття нашої держави в Німеччині, Польщі, Угорщині та Франції
11 червня, 2021 - 12:06
ТЕМОЮ ДЛЯ ДІАЛОГУ МОЖЕ БУТИ НЕ ТІЛЬКИ ІСТОРІЯ, А Й СПОРТ: СЕРГІЙ РЕБРОВ (КОМАНДА «ФЕРЕНЦВАРОШ»), ЗА ОПИТУВАННЯМ УБОЛІВАЛЬНИКІВ В УГОРЩИНІ, БУВ ВИЗНАНИЙ ТРЕНЕРОМ ДЕСЯТИЛІТТЯ

2020 року Український інститут за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» ініціював проведення комплексного дослідження сприйняття України в семи державах світу. Аналітичний центр Рада зовнішньої політики «Українська призма», дослідницька компанія InMind та Європейська асоціація дослідників (ERA) на основі проведених ними глибинних експертних інтерв’ю нещодавно представили результати аналізу. Уже було представлено звіти щодо США, Туреччини та Японії (підсумки — в матеріалі «Дня» №78-79 (2021)), а нещодавно стало зрозуміло, що саме знають про нашу державу в Німеччині, Польщі, Угорщині та Франції.

ЧОМУ КУЛЬТУРНА ДИПЛОМАТІЯ Є ВАЖЛИВОЮ?

Перш ніж перейти до специфіки кожної країни, узагальнимо тези, які зауважувалися експертами із чотирьох обраних країн. Розпочнемо з викликів. Як ідеться у звіті щодо Німеччини: «Росія досить активно просуває власне бачення того, що відбувається в Україні, і це має вплив на певну категорію громадян Німеччини, наприклад, на російську діаспору і тих, хто відчуває ностальгію щодо НДР. Хоча, на думку експертів, цей вплив обмежений, адже поширюється в локальних ЗМІ і/або соціальних мережах; часто спікерами виступають політичні сили, які мають фінансову підтримку із Росії, але не мають реального впливу в країні». У Франції експерти наголошували на доволі виражених русофільських тенденціях. Причин цьому багато: історичні зв’язки, наслідки еміграції російської інтелігенції до Франції (наприклад, у звіті йдеться, що гуманітарна наука й досі перебуває під впливом російського дискурсу і, як наслідок, зокрема, підручники з історії містять чимало неточних відомостей про нашу державу), вплив російських медіа. Один експерт зауважив, що, з його досвіду, навіть учителі схильні некритично поширювати інформацію Russia Today.

У Польщі експерти повідомляють про ускладнення ситуації: іноді в польських ЗМІ йдеться про небезпеку українського націоналізму, а історичні конфлікти стають інструментом для маніпуляції. Так само й в Угорщині повідомлення про Україну важко назвати сприятливими. «ЗМІ, на думку експертів, схильні гіперболізувати наявні проблеми в міждержавних відносинах, акцентувати увагу на утисках угорської меншини в Україні, однобоко зображувати Україну як «країну, де все погано», — йдеться у звіті. Водночас впливають ці повідомлення передусім на тих, хто постійно моніторить тему України, а таких у державі небагато.

Усі ці виклики насправді вкотре засвідчують, наскільки важливою є роль культурної дипломатії як способу альтернативного (до російських, і не тільки, наративів) представлення України, особливо в наших умовах обмежених фінансових ресурсів. Адже у звітах ідеться, що представники мистецького середовища цих держав зазвичай є більш відкритими до нового, головне — свіжий погляд та унікальний культурний продукт. Для прикладу наведемо цитату драматурга Мюнхенського камерного театру Мартіна Вальдес-Штаубера: «Бажання і воля робити щось нове — чи то в підприємницькій сфері, чи то в ресторанному бізнесі, чи то в роботі громадянського суспільства, чи то в розбудові і зміцненні держави — ця енергія [в Україні] для мене є дуже особливою... Можна сказати, що ми, перебуваючи начебто в центрі Європи, можемо дуже багато чого навчитися від начебто периферії: чому те, чого ми тут досягли, є таким цінним, і чому це варте зусиль. І на мою думку, ми можемо дуже багато чого навчитися від цієї енергії, яку привносить молоде покоління, яке народилося в 1990-х і 2000-х роках, тобто яке виросло вже після Радянського Союзу».

Інше питання, що є певні моменти, які ускладнюють цей діалог культур і які є спільними для всіх опитаних країн. Найголовніші із них — це брак фінансування й бюрократичні перепони. Крім того, згадують також про певну розпорошеність зусиль різних організацій та осіб. Це можна трактувати і як відсутність стратегії щодо проведених подій («захід заради заходу»), і як відсутність певного координаційного центру (в ідеалі — філіалу Українського інституту), з яким представники іноземних країн могли би сконтактуватися, щоб, наприклад, організувати виставку чи навіть здобути фаховий коментар українського експерта. До речі, створення такої бази контактів фахівців із різних сфер є також однією із потреб. Як розповідає один український експерт: «Співпраця українських та німецьких митців у сфері кіно дуже складна, тому що стиль роботи у нас хаотичний, особливо у творчій сфері. У Німеччині такого хаосу немає. Українці не можуть планувати своє життя на три роки, вони мають адаптуватися до тих умов, які є зараз, і роблять те, що вони можуть зробити на даний момент. А німці планують життя на десять років вперед, а фільми — на п’ять».

Загалом, лейтмотивом — як у цих звітах, так і в уже представлених, є те, що Україна має бути активнішою зі своїми проєктами в комунікації зі світом. Як зауважив представник фахового середовища: «Питання має бути не «що французи знають про Україну», — а «що Україна робить, щоб французи про неї знали».

ПОЄДНАННЯ КУЛЬТУР, РЕЛІГІЙ ТА МОВ

Що ж варто пропонувати іноземним аудиторіям? Хоч від країни до країни існують певні відмінності, про які згадаємо нижче, є й певні спільні пункти. Зокрема, експерти наголошують, що їм більше хотілося б дізнаватися про сучасну Україну — її мистецтво, моду, кухню. А історичні феномени варто подавати в європейському та світовому контексті. Окремим питанням є мова. Майже в усіх звітах ідеться, що недостатнім є використання тільки англійської. Скажімо, субтитри до українських фільмів потрібно робити французькою, німецькою, угорською, польською залежно від держави.

До того ж, експерти запропонували Україні робити більший акцент на своїй полікультурності, а розташування між Заходом і Сходом представляти як перевагу. Антуан АРЖАКОВСЬКИЙ, директор з наукової роботи College des Bernardins, зазначив: «Оригінальність української історії полягає в тому, що вона поєднує кілька культур, релігій, мов, — це цікаво французам, у яких немає такого феномена».

Щодо форматів для співпраці, то експерти неодноразово наголошували, що суспільство здебільшого цікавиться подіями власними, тож особливо корисними будуть спільні проєкти. Як влучно сформулювала Олександра БІНЕРТ, засновниця Ukrainischer Kinoklub in Berlin: «Чим цікавляться люди? — Собою. Нам потрібно шукати з іншими спільні точки дотику. Саме тому нам потрібно віднайти, де саме перетиналися наші історії. Нам треба шукати те, що вони знають, і через це до них виходити. І найважливіше — нам потрібно пов’язувати події в Україні зі світовим контекстом...» Наприклад, постатями, які пов’язані з Польщею та Україною, є воєвода Адам Кисіль; поет, драматург Юліуш Словацький; поет, есеїст, драматург Збіґнєв Герберт... У свою чергу, професорка НаУКМА і Варшавського університету Оля Гнатюк згадала в цьому контексті В’ячеслава Липинського та Ольгерда-Іполита Бочковського, котрі походили із польських родин. Експерти пропонували також розвивати тему зв’язків університету святого Володимира в Києві з Кременецьким — Волинським ліцеєм та діяльності польських викладачів у цьому університеті в середині ХІХ століття (серед яких, зосібна, був Александр Міцкевич, рідний брат Адама Міцкевича).

В’ЯЧЕСЛАВ ЛИПИНСЬКИЙ І ОЛЬГЕРД-ІПОЛИТ БОЧКОВСЬКИЙ ПОХОДИЛИ З ПОЛЬСЬКИХ РОДИН — ЩО ДАЄ ҐРУНТ ДЛЯ СПІЛЬНИХ ПРОЄКТІВ ВИВЧЕННЯ Й ПОШИРЕННЯ СПАДЩИНИ ЦИХ МИСЛИТЕЛІВ

Також, крім виставок, круглих столів, театральних постановок, презентацій та інших культурних заходів, перспективними називали професійні подорожі до нашої держави, престури. У звіті наведено такий успішний приклад: «У 1990-х роках під час візиту до України німецькі музейники спонтанно завітали до Національного музею літератури України й відвідали виставку, присвячену Василеві Стусу та Аллі Горській, що призвело до започаткування співпраці Музею Берлінського муру/Mauermuseum і Національного музею літератури України, в результаті якої в першому відбулася виставка, присвячена Василю Стусу, Аллі Горській та дисидентському руху в Україні з оригінальними предметами та світлинами, яка стала постійною». Висловлюється також думка, що краще організовувати певні щорічні події (фестивалі чи резиденції) або заходів має бути кілька, а не лише один великий у столиці.

Тепер детальніше — про специфіку кожної з досліджуваних країн та підсумки обговорення результатів звіту.

«КВАРТАЛ СЕН-ЖЕРМЕН-ДЕ-ПРЕ ЖИВ УКРАЇНОЮ»

Як розповів провідний аналітик дослідницької компанії InMind Ігор ГУСЄВ, у Франції важливо, щоб подія акцентувала на зв’язку з певним регіоном країни. Наталія КОЧУБЕЙ, директорка Культурно-інформаційного центру Посольства України у Франції, зазначає: «Коли у Франції представляється культурний продукт, то замало сказати: «просто якась країна». Тут завжди має бути країна — з додаванням регіону та якийсь додатковий поворот, певний мікс — щось із чимось, певний аспект цікавий». До того ж, як зазначив Надзвичайний і Повноважний Посол України у Франції Вадим ОМЕЛЬЧЕНКО під час обговорення звіту, варто посилювати міжрегіональну комунікацію. Проте слід зважати на те, що нинішня система міст-побратимів формувалася ще за часів СРСР.

Також, на думку Вадима Омельченка, нашій державі варто бути активнішою в ЮНЕСКО, адже це майданчик, на якому країни презентують себе. Потрібно змінювати образ України як держави-жертви, яка асоціюється з проблемами як історичними, так і сучасними. Тим паче, запевняє Вадим Омельченко, що французька влада йде нам назустріч, надає найбільш престижні майданчики.

Докторка літературознавства, керівниця міжнародного відділу Українського кризового медіацентру Тетяна ОГАРКОВА наголосила, що за ці роки багато чого вдалося досягти. Прикладом є результати молодих французьких журналістів, які проходили стажування в УКМЦ, їздили на Донбас, на кордон з Кримом, розповідали про переселенців. А коли повернулися до Франції, то й далі продовжують знайомити свою державу з Україною. Зокрема, журналіст газети Le Monde працював репортером в Україні декілька років. І за журналістські роботи про Донбас, і за детектив про цей регіон він здобув престижні французькі премії, а суспільство стало звертати більше уваги на цю тему. І це не єдина премія, яку одержували французькі репортери, котрі працювали в Україні.

Крім того, в Парижі вже протягом п’яти років відбувається фестиваль «Вікенд на Сході», фокусом якого 2018 року була Україна. Протягом декількох днів тривали презентації української літератури, відбувалися дискусії, покази фільмів. «Фактично весь квартал Сен-Жермен-де-Пре упродовж кількох днів жив Україною. На різних платформах відбувалися ці події. Це й потужна рекламна присутність, численні постери», — розповідає Тетяна Огаркова.


КНИЖКА «МАРУСЯ», ЯКА ВИЙШЛА ПІД ІМЕНЕМ ЕТЦЕЛЯ З ВКАЗІВКОЮ, ЩО «ЛЕГЕНДА ІНСПІРОВАНА МАРКО ВОВЧОК», ОТРИМАЛА НАЙВИЩУ НАГОРОДУ — ПРЕМІЮ ФРАНЦУЗЬКОЇ АКАДЕМІЇ. ЦЯ КНИЖКА СТАЛА КЛАСИКОЮ ПІДЛІТКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ, І ВАРТО БУЛО Б НАГАДАТИ, ЩО ЇЇ ІДЕЯ НАЛЕЖИТЬ УКРАЇНЦІ

Дослідниця згадала також перспективну тему для культурного діалогу. Книжка «Маруся», яка вийшла під іменем Етцеля із зазначенням про те, що «легенда навіяна Марко Вовчок», — здобула найвищу нагороду, а саме: премію Французької академії. Ця книжка стала класикою підліткової літератури, і варто було б нагадати, що її ідея належить українці.

СИМФОНІЧНА ДИПЛОМАТІЯ

Ігор Гусєв наголосив, що хоч у німецьких експертів багато позитивних асоціацій про Україну, але всі вони різні й не формують якогось цілісного позитивного наративу. Натомість негативних асоціацій менше, однак вони досить стійкі, і на них посилається багато експертів. До того ж, на думку фахівців, «для німців загалом є привабливими нові підходи до культури, осучаснення і збагачення новими смислами традиційних явищ». Прикладами можуть бути сучасна музика з елементами фолку, осучаснені варіанти національної кухні, актуальна мода з традиційними елементами та інші тренди.

Перспективними темами є спорт і туризм, адже, як нагадала співзасновниця Українського кризового медіацентру та Української академії лідерства, засновниця One Philosophy Group Наталія ПОПОВИЧ під час обговорення, Німеччина входить до трійки країн, яка найбільше витрачає на подорожі, зокрема й автомобільні. Та й загалом Наталія Попович зазначила, що варто аналізувати спосіб, як німці проводять свій вільний час. Зокрема, відомо, що Німеччина входить до 20 найбільш читаючих країн світу і в ТОП-вісімку країн за витратами на харчування в ресторанах (що створює добрі передумови для просування наших книжок та української гастрономічної культури).

Експерти також згадують і про додаткові можливості для України: «Місцева влада, навіть у невеликих німецьких містах, охоче підтримує культурні проєкти громадських організацій української діаспори, тому контакти з місцевою владою, а не лише з центральною, також створюють багато можливостей (у тому числі фінансових) у сфері культурної дипломатії».

Під час обговорення результатів звіту Надзвичайний і Повноважний Посол України у Федеративній Республіці Німеччина Андрій МЕЛЬНИК нагадав, що культурна дипломатія здійснюється з певною метою — зокрема, щоб показати, що Україна завдяки історичній належності до ціннісного європейського простору має бути прийнята і в ЄС, і в НАТО. Тож на культурну дипломатію має бути надано набагато більше коштів, аніж маємо тепер. Андрій Мельник навів ще один промовистий приклад: з огляду на любов німецького народу до класичної музики, посольство здійснювало «симфонічну дипломатію» — лише за останні кілька років було організовано чотири масштабних концерти в Берлінській філармонії, куди було запрошено особисто кожного депутата. Після цього на прийом з нагоди Дня Незалежності в Посольстві України, куди приходило зазвичай два-три депутати (це стосується так само прийомів посольств інших держав), завітало понад 60 депутатів.

Доктор філософії, старший експерт Українського інституту майбутнього у Києві Андреас УМЛАНД наголосив на потребі більш системної інституційної співпраці. Наприклад, у Варшаві є Німецький історичний інститут, а в Будапешті — німецькомовний університет. Хоч між нашими країнами існує вже багато ініціатив, добре було б створити подібні центри в Німеччині та Україні.

ТРИ СТЕРЕОТИПИ

Як зауважила експертка з методології та контролю якості, директорка Європейської дослідницької асоціації ERA Надія ПІРОН, у Польщі не так багато знають про Україну, як нам видається. Загалом, ситуацію в суспільстві можна означити прикметником «неоднорідна». Як пояснив під час обговорення Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Польща Андрій ДЕЩИЦЯ, це зумовлено тим, що в самому суспільстві існують різні категорії людей: ті, які із захопленням ставляться до нашої країни, ті, які співчувають їй, але є й такі, що не сприймають Україну, вважають, що вона як держава не склалася, і дивляться на неї крізь призму «кресу» — східних кордонів Польщі минулих століть.

Можна виокремити три основні теми, навколо яких формується неоднорідне (позаяк подавати їх можна як з позитивного погляду, так і з негативного) сприйняття України в Польщі: політичні події, трудові мігранти, спільна історична спадщина. Зокрема, стереотипи про мігрантів як дешеву робочу силу співіснують з уявленням про внесок українців у розбудову польської економіки. Відповідно, як наголошують експерти, важливо посилювати другий наратив, наголошуючи на спільних здобутках. Отже, від України очікується підтримка та організація взаємодії з трудовими мігрантами і закордонними українцями. Як наголосила дослідниця Оля ГНАТЮК, українці в Польщі — група людей, яка може суттєво змінювати образ України. Тому важливо посприяти тому, щоб їхня розповідь була позитивною. До того ж, зауважила дослідниця, проблема виїзду громадян на роботу — це виклик не лише для України, чимало поляків так само виїжджають. Порушивши цю тему, можливо, вдалося би змістити акцент з історії, яка нерідко нині виступає як предмет обговорення на першому плані й використовується для маніпулювання громадською думкою. Крім того, наші країни мають спільну мистецьку, архітектурну спадщину, архіви, а це потенційні теми і для спільних досліджень, і, наприклад, для реставрації пам’яток. Можна також згадати тезу зі звіту про те, що нині спостерігається домінування західноєвропейської культури, а отже, Україна й Польща могли би об’єднати зусилля, щоб їхні мистецькі твори стали більш «видимими» для всього світу.

Ще одним нагальним питанням, зазначив Андрій Дещиця, є потреба сучасного бачення української історії. І представляти його потрібно не лише фаховому середовищу істориків, а й громадськості.

«СТАРОДАВНЯ ІСТОРІЯ УГОРЩИНИ, КЛЮЧІ ДО ЯКОЇ ТРИМАЄ УКРАЇНА»

Провідна аналітикиня дослідницької компанії InMind Наталя ЗАДЕРЕЙ зазначила, що, як показало дослідження, угорці сприймають себе позитивними та креативними — тож очікують і цінують такі риси в представниках інших країн. Як зазначають угорські експерти, інтерес до України є несталим, проте коли трапляється подія, яка привертає увагу медіа, варто мати напоготові варіанти ідей щодо взаємодії, щоби пропонувати їх угорській стороні у слушний момент. Так само, як і польські колеги, угорці радили взаємодіяти не лише з органами центральної влади, а й налагоджувати співпрацю з місцевою владою міст, особливо тих, які розташовані біля кордону з Україною.

Нерідко в контексті Угорщини постає питання про національну меншину. Тут важливо розуміти, що угорці дбають і про меншини власної держави. Як зазначено у звіті: «Угорщина системно підтримує національні меншини, в тому числі українську — фінансово та організаційно. Проводяться тендери щодо надання грантів як від Угорщини, так і від ЄС. Роботою з національними меншинами опікується не лише центральна, а й місцева влада». Та й загалом, необхідно переосмислити ці теми, якщо ми дійсно зацікавлені у співпраці. Зокрема, як розповів директор Інституту центральноєвропейської стратегії, експерт з українсько-угорських відносин Дмитро ТУЖАНСЬКИЙ, проблема в тому, що питання ідентичності й загрози асиміляції є досить чутливими і для Угорщини. «На цьому будується уся візія нації, націєтворення... І для України, і для Угорщини питання мови й ідентичності — це питання виживання. Пригадую, як Віктор Орбан проводив екскурсію для спортсменів парламентом Угорщини гарною англійською мовою і сказав, що «ми, угорці, живемо в культурній ізоляції в Центральній Європі». З одного боку, це чудово, бо екзотичні, цікаві, а з іншого — це небезпечно, бо існує велика загроза асиміляції».

Існує доволі багато потенційних тем для діалогу. Петер ІНКЕЇ, директор The Budapest Observator, зазначив: «Для нас дуже очевидна тема стародавньої історії Угорщини, ключі до якої тримає в руках Україна, оскільки шлях угорців до нинішньої Батьківщини проходив територією сучасної України... І зараз у поблизу міста Дніпро відбуваються наукові роботи, це важлива можливість для співпраці». А в контексті новіших історичних паралелей Дмитро Тужанський запропонував перекласти оперу «Василь Вишиваний» угорською мовою або принаймні представити її в цій країні: «Це славетне минуле Австро-Угорської імперії, яке дуже позитивно резонує в Угорщині. І Василь Вишиваний серед консервативної інтелігенції, яка мислить історичними категоріями, там надзвичайно впізнаваний». До того ж, темою для діалогу може бути не тільки історія, а й спорт. Наприклад, Сергій Ребров (команда «Ференцварош»), за опитуванням уболівальників в Угорщині, був визнаний тренером десятиліття.

З-поміж успішних кейсів можна навести проєкт «Ярослав Мудрий. Дипломатія через династичні служби». Як пояснив Іван ЛУКАЧУК, радник Посольства України в Угорщині, яке й виступило організатором цього проєкту, як відомо, одна із доньок Ярослава Мудрого стала дружиною угорського короля Андраша І. Це подружжя, стверджує Іван Лукачук, певним чином врятувало християнство в Угорщині, оскільки з Андрашем І та Анастасією Ярославною до Угорщини прибули ченці із Києва, а відповідно до архівних відомостей, і священники із Франції від Анни Ярославни.

До того ж, у цій сфері є й багато напрацювань громадського сектору, які можна й варто використовувати.

*  *  *

Окремо варто згадати те, що надихає в цих звітах — це розділ «Наявний досвід співпраці та його характеристика», де міститься велика кількість уже реалізованих проєктів, які визнані успішними. Тож як зазначають французькі експерти, культурна дипломатія України вселяє надію: якщо стільки було досягнуто за мінімальної державної підтримки, то скільки всього можна буде зробити, коли ця допомога посилиться.

Марія ЧАДЮК, «День»
Газета: 
Рубрика: