Складно підвести людину до розуміння якогось явища, коли її платня залежить від нерозуміння цього явища.
Ептон Білл Сінклер, американський письменник, журналіст

Затоплене багатство

Через провал ѓрунту на калієвому руднику під землею опинилася річка. Що далі?
23 грудня, 2009 - 00:00

Нещодавно у Стебнику, де є єдиний в Україні калієвий рудник, трапився черговий провал ѓрунту над соляним рудником №2. Цього разу під землю в порожнини соляної шахти через карст пішла річка Вижниця. І хоча інтенсивний водопритік в соляну шахту вдалось оперативно ліквідувати, не виключено, що в найближчому майбутньому подібна аварія може повторитись. За словами вчених, це може розмити соляні цілики, на яких тримається поверхня над шахтою, і тоді в Стебнику та околицях почнуться провали, руйнування та можливо, землетрус. Через це Україна може втратити ділянку автомагістралі Львів-Трускавець, що проходить за 50 метрів від сьогоднішнього провалу, ділянки лінії електропередач та водогону, що знаходяться неподалік, а також і останній життєздатний на сьогодні рудник калійної солі та мінеральні води курорту Трускавець.

ЧОМУ РУДНИК ЗАТОПЛЮЄТЬСЯ

Наразі єдиний рудник, готовий до видобутку калію в Україні, — це Стебницький. Однак руду тут вже ніхто не видобуває. Користі для країни він теж не приносить: калійні добрива, які, власне, і виробляють з калійних руд, Україна вже не перший рік закуповує за кордоном. Та в Стебнику так було не завжди. Видобуток калійних руд тут розпочали більше ніж 150 років тому. У післявоєнні роки побудували і рудник №2, проектна потужність якого сягала 3 млн. т. на рік. Рідкі відходи збагачувальної фабрики — концентровані розсоли із вмістом флотореагентів, що використовували для збагачування, зливали в хвостосховище.

Однак тоді вирішенням екологічних проблем ніхто не переймався. Тому і поводились відповідно — всі тверді відходи складували, рідкі зливали в хвостосховище. А над тим, що до безкінечності зливати просто не буде куди, не замислювалися. Момент істини настав у 1983 році, коли прорвало дамбу хвостосховища. У Дністер тоді вилилося близько п’яти мільйонів кубічних метрів розсолів. Ріка була засолена аж до впадання в лиман. Ця катастрофа завдала колосальних втрат економіці Радянського Союзу. Після цього випадку про поводження із відходами в Стебнику врешті замислились. Обсяг виробництва був зменшений, а в 1988 році було прийнято рішення закрити збагачувальну фабрику на реконструкцію: флотаційне збагачення руди, при якому утворювалась велика кількість відходів, мали замінити іншим методом. Та справа до цього так і не дійшла.

На руднику №2, починаючи з жовтня 1978 року, у видобувних камерах почався притік води. Її необхідно було відкачувати, бо в іншому випадку вона могла б розчинити цілики, які підтримували конструкцію рудника, наче стіни багатоповерховий будинок. У 2002 році відкачування води припинили.

«Якщо в шахту хоча б трохи капає вода, вона розчиняє її стінки, а тріщина більшає. Це означає, що кількість води, яка прибуватиме, збільшуватиметься, і потрібно більше коштів на її відкачування. У Стебнику вели суху консервацію 15 років. Усе, що потрапляло в шахту, відкачували та скидали в хвостосховище, а далі частково це потрапляло в Дністер. Щоб раз і назавжди вирішити проблему, ми запропонували мокру консервацію. Тих грошей, які тратили стільки років на суху консервацію, вистачило б, щоби законсервувати її назавжди, — розповідає голова правління ВАТ «Інститут гірничо-хімічної промисловості», кандидат технічних наук Іван Зозуля. — Розсоли, якими б заповнялися порожнини, насичені, у них не буде розчинятися сіль, а отже, вони не розчинять цілики в руднику».

Щодо калійних солей, яких на руднику №2, за оцінками фахівців, близько 500 млн. тонн, їх буде видобувати в майбутньому і з затопленого рудника. І хоча проекту, який розробив інститут, дали зелене світло ще в 2002 році, проблему це не вирішило.

«У проекті йдеться про те, що треба брати розсоли з хвостосховища і качати їх в рудник №2. Але для цього потрібно побудувати систему для їх перекачування. З необхідної суми коштів нам дали тільки чверть. На них ми збудували насосну станцію. Натомість, природа не чекає. І за цей час ѓрунтові води вже затопили два горизонти. Вода, що тече в рудник, — ненасичена, тож вона розмиває солі, й утворюється карст, провали. За останні два роки утворився карст, а грошей, щоби його засипати, нема. Тож карст розширюється, і зараз він став значно більший. Два роки тому для його засипання знадобилося б 300 тис. грн., а тепер на ліквідацію — 10 млн. грн.», — каже голова правління Іван Зозуля.

ТЕХНОЛОГІЇ ІСНУЮТЬ — ПОТРІБНІ КОШТИ

На думку кандидата технічних наук, що понад 30 років присвятив роботі на Стебницькому «Полімінералі», Зиновія Вариводи, небезпека, яка сьогодні нависла над рудниками Стебника та мінеральними водами Трускавця, що знаходиться неподалік, з’явилася з вини вчених, які не врахували або не хотіли враховувати чимало чинників.

«Такого поняття, як мокра консервація соляного рудника, у світі взагалі не існує. Те, що робиться сьогодні, — не що інше, як його ліквідація та трата державних коштів. У світі цю пробему вирішують тим, що перехоплюють і відкачують розсоли, що потрапляють у рудник. Подібна проблема була у відомій соляній шахті Вєлічкі, що неподалік Кракова. У Польщі придбали установку, що опріснює відкачану воду, а довкілля не забруднюється. Така установка обійшлася в понад чотири мільйони доларів. Однак затрати на таку установку себе виправдовують — адже суха консервація дає можливість зберегти родовище! Окрім того, якби в Стебнику придбали таку установку, вони могла б працювати і на хвостосховищі для переробки розсолів. Мокра консервація руйнує рудник, що і маємо сьогодні: унікальний випадок у світовій історії калійного виробництва, коли свідомо нищиться рудник та ще й за кошти власної держави!» — наголошує Зиновій Варивода.

На думку завідувача кафедри хімії і технології неорганічних речовин НУ «Львівська політехніка» Віктора Яворського, затоплення рудника є величезною помилкою: окрім знищення сотні тисяч тонн унікальних запасів калійних руд, це призведе ще й до екологічної катастрофи — розсоли, що зараз планують закачувати в шахту, неминуче з’єднаються з водоносними горизонтами і засолять гідрографічну мережу річок басейну Дністра. Державний науково-дослідний інститут галургії (м.Калуш) і Національний університет «Львівска політехніка» розробили нові енергоощадні технології переробки руди і накопичених розсолів хвостосховищ з одержанням високоякісних калійних добрив, хлориду калію, сульфіту магнію, магнезії, кухонної солі. Цю продукцію можна буде скеровувати як на внутрішній, так і на зовнішній ринок.

Однак, щоб технологія запрацювала, потрібно вкласти чималі кошти. Разом з тим, держава чомусь не надто поспішає рятувати власну калійну промисловість. Навіть якщо до Стебника прийде інвестор, найімовірніше він працюватиме лише на життєздатному руднику №1, і навряд чи візьметься вирішувати всі ті екологічні негаразди, які накопичились у Стебнику протягом останніх півтора століття. А щоб не допустити техногенної катастрофи у Стебнику, між вченими із різними точками зору має розпочатися відкрита дискусія.

Наталія ГОРБАНЬ
Газета: 
Рубрика: