Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.
Павло Тичина, український поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч

Жінка, яка читає мову рушників

У Черкасах діє унікальний музей
27 січня, 2006 - 00:00
ТРАКТУВАННЯ ВИШИВАНОГО КОЛА ЯК СОНЦЯ ВЛАСТИВЕ ЩЕ ЯЗИЧНИЦЬКИМ ЗАМОВЛЯННЯМ. У ХРИСТИЯНСЬКІЙ ТРАДИЦІЇ ВОНО Ж ОЗНАЧАЄ ВІЧНІСТЬ І БЕЗПЕРЕРВНІСТЬ БУТТЯ / СВІТЛАНА КИТОВА (НА ФОТО ЛІВОРУЧ) ЗНАЙОМИТЬ ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА «Дня» ЛАРИСУ ІВШИНУ ЗІ СВОЄЮ УНІКАЛЬНОЮ КОЛЕКЦІЄЮ

У Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького є Музей рушника. Він, мабуть, єдиний в Україні. Під час презентації книжок «Дня» у цьому навчальному закладі, нас запросили його оглянути. У колишній просторій аудиторії, переобладнаній під виставкову залу, експонується понад п’ятсот рушників з Черкащини та сусідніх регіонів: Полтавщини, Чернігівщини, Рівненщини, Київщини. Стільки ж знаходяться у фондах. Всі вони — кінця ХIХ — початку ХХ століть. Організатор й одночасно екскурсовод музею Світлана Китова говорить: «Я дуже зворушливо ставлюся до свого дітища. Його, напевно, не було б, якби не зусилля багатьох людей.» «З давніх-давен рушник вважається сакральною річчю у нашому побуті, — продовжує вона, — зокрема, у багатьох обрядах. Він, як важлива деталь інтер’єру, здебільшого висів над іконами. У нього загортали новонароджених, ним пов’язували весільних старост і зв’язували нареченим руки. Його чіпляли на надмогильні хрести. А під час жнив ним підперезували снопи. Крім того, тричі на рік: Різдво, Великдень і Трійцю рушники обновлялися — обов’язково пралися, дошивалися або вишивалися нові. Й тепер у малих містах і селах деяких регіонів України напередодні великих релігійних свят господині перуть вишивки, білять зсередини та знадвору хати...». Світлана Андріївна особливо наголошує на тому, що кожен із цих рушників передає цінну інформацію про життєву філософію українців, в якій де- неде поєднується двовір’я: язичництво з християнством. До речі, та язичницька традиція сягає ще часів скіфів, а це VII cт. до н.е. — III ст. н.е.! Про це, як розповідає С. Китова, засвідчує хоча б той факт, що наші пращури любили на більшому зображувати менше, наприклад, на тлі лева — зайця або на великому ромбі — малий. Уявляєте, серед тих орнаментів, що зустрічаються на полотнищах XIX століття, є й саме такі! Справа в тому, що Світлана Китова, доктор культурології, професор кафедри української літератури та компаративістики Черкаського університету, знає мову рушників! Кілька років тому навіть видала друком книжку про походження орнаментів українського рушника — «Полотняний літопис України». Також є автором праць «Родовід пісні» («Малороссийские песни» Михайла Максимовича (1827 р.) та їхні сучасні записи) і «Колядки та щедрівки в сучасних записах». У 1987 році, коли нищилися храми, як працівник культури вперше подалася в етнографічну експедицію шукати цінності — ікони, Святе Письмо, священичі ризи по старих церквах, де знаходила і рушники. За її словами, часто такі знахідки потім опинялися у Санк-Петербурзі і осідали там. Саме відтоді Світлана Андріївна займається рушниками. А зчитувати інформацію з них училася, опрацьовуючи доробок світових та вітчизняних класиків філософії, психології, історії, мовознавства та етнографії: Гегеля, Карла Густава Юнга, Михайла Грушевського, Дмитра Антоновича, Олександра Потебні та інших.

Сказати б, вишиване коло — відкрите назовні своїми променями чи ніби повернуте до середини, замкнуте — вона трактує як символ сонця. З одного боку воно — величне і світле, яке знаменує радість, а з іншого — жарке, затемнене, що пророкує нещастя. «Згадаймо, побачивши затемнення, князь Iгор запитав бояр і дружину: «Чого есть знаменіе се?», — розказує Світлана Андріївна. — «Княже, се есть не на добро знамение се». Це з Iпатіївського літопису (ХII ст.). Подвійне розуміння цієї символіки властиве ще язичницьким замовлянням. У християнській традиції коло читається як вічність і безперервність буття». Ми цікавимося, а що означають на різних полотнищах літери А, Ж, М1, М2, М3. Виявляється, що «А» — «азм», тобто перший. Під цим знаком також маються на увазі апостоли — усі дванадцять чи котрийсь з них. «Ж» — «живот», що у перекладі із старослов’янської — «життя». Відповідно «М1», «М2», «М3» — це перша, друга і третя Пречиста (релігійні свята, пов’язані з Богородицею. — Ред. ). «Погляньте, культова багатозначна літера «А» оточує ранньохристиянський символ у формі якоря або кітвиці (його прадавня назва), — звертає нашу увагу унікальний екскурсовод. — Хрест як знак християн з’явився щойно в IV столітті». «Або Господній гріб, над ним два ангели і ключі, очевидно, від пекла і раю, — продовжує Світлана Андріївна. — Внизу ж, відтворена голова орла над головою змії. У мене виникає запитання — звідкіля, наприклад, наша баба із Жаботина Черкаської області, яка вишивала рушник, знала, що пара ключів та орел із змією за Тетуліаном, одним із перших теологів, символізують боротьбу Бога зі злом?.. Вочевидь, можна сказати, що це засвідчує міцну збереженість традицій попередніх століть, а також зв’язок між поколіннями. Коли я у чомусь сумніваюсь, іду в обласну лікарню і там із жінками проводжу «консіліум»...»

Серед орнаментальних сюжетів знаходимо й такі, що могли цілком бути використані для малювання народних картин. Наприклад, пара на перелазі, дівчина з коромислом чи козак напуває свого коня...

Ця цінна колекція поповнюються знахідками з експедицій, в які їздять студенти Світлани Китової. «Насправді, давні рушники, на одному з яких, наприклад, стояла прабабуся під вінцем, а іншим вона витирала котресь своє дитя з купелі — ніби поглинають, а відтак зберігають енергетику цих людей і подій, — говорить професор. — Вони й «розказують», які за характером, вдачею були наші родичі. Посил же рушників минулого віку спростився. Такі полотна засвідчують тільки, що ми вижили, зважаючи на те, скільки лихоліть зазнала Україна в ХХ столітті!»

Надія ТИСЯЧНА,«День». Фото Олександра КОСАРЄВА
Газета: 

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ