Істина - пробний камінь самої себе та брехні.
Бенедикт Спіноза, нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель

«Живу своїм дітищем»

85-річна Яніна Яценко протягом півстоліття розвивала унікальний дендропарк у Полтаві, а нині шукає нового господаря
2 березня, 2011 - 00:00

Після телефонного спілкування з Яніною Яценко з’явилося невимовне бажання поїхати в Полтаву і подивитися на дендропарк, створений руками цієї жінки. Він був закладений 1962 року, скоро йому виповниться 50. Засновницею та матір’ю парку полтавці по праву вважають Яніну Яківну. У свої 85 вона живе парком, якому присвятила близько 30-ти років свого життя. Жінка й досі знає напам’ять історію кожної висадженої рослини, пам’ятає імена і тих людей, які допомагали їй, і тих, хто ставав на заваді. Дендролог за професією, вона самостійно розробила проект парку, хоча це більше робота архітектора, об’їздила всю європейську частину колишнього Радянського Союзу у пошуках екзотичних рослин, створила на території парку унікальний розплідник — і завдяки цьому Полтавський дендропарк був визнаний кращим парком Радянського Союзу. У рідному місті заслуги Яніни Яценко визнали давно. А цього року жінка стала переможницею премії «Terre de Femmes — Земля жінок» — конкурсу жіночих екологічних проектів. Його уже другий рік проводить в Україні та ще 15-ти країнах Європи та Північної Америки Фундація «Ів Роше». З-поміж 107-ми учасників журі визначило три найкращі проекти з охорони природи та навколишнього середовища, які невдовзі отримають премію від двох до п’яти тисяч євро для подальшого їх розвитку.

ПРОЕКТ СТВОРИЛА ЗА ДЕВ’ЯТЬ МІСЯЦІВ

За годину розмови пані Яніна не встигла розповісти всього, що знає про дендропарк, бо за довгі роки роботи у ньому назбиралося ой як багато інформації. «Моя донька каже про мене іншим людям так: коли мама помиратиме, скажіть їй, що треба їхати у дендропарк, — вона встане і поїде», — перше, що сказала Яніна Яківна. Уже 20 років, як жінка відійшла від своєї справи (1990 року вона відмовилася від керування парком, бо захворіла її мама), але у разі потреби готова їхати туди, не вагаючись ні хвилини. Кажу «їхати», бо як розповіла Яніна Яківна, уже не може долати самотужки такі великі відстані. Останні роки, коли її запрошували проводити у парку екскурсії, ставила обов’язкову умову: заберіть з дому і привезіть.

«У 1990-х я здала парк у експлуатацію, виконаний за всіма нормами і завданнями, які стояли переді мною, — розповідає дендролог історію свого дітища. — На той час мені було 65 років. Парк займає дуже велику територію — майже 130 гектарів. А знаєте, яка зараз земля дорога? Тому останні роки постійно ведеться війна за цю площу. Після мого звільнення відразу була ліквідована охорона. А що значить охорона для парку, в якому зібрано до 400 видів екзотів? При парку була колекційна ділянка, на якій росла більшість цих сортів. Дуже багато було рослин кущових, які дуже гарно цвіли. Протягом двох років ми втратили 160 видів. А парк має статус пам’ятки природи. Його нам дали після візиту 1977 року начальника «Укрзеленбуду». Цей статус давав таку пільгу, що ні один грам землі ніхто не міг звідси винести».

Починалося заснування парку з потреби озеленення тодішньої України. «Радянський Союз розвивався, а озеленення ні — тому що треба було піднімати індустрію. У 1960-х роках виявили, що у Союзі не побудували жодного парку, користуються тільки існуючими. Тоді при Раді Міністрів організували «Укрзеленбуд», тут же зібрали людей, які знали і любили озеленення. Таких знайшлося аж п’ятеро осіб. Вони запропонували зібрати головних архітекторів з дев’яти найзеленіших областей України і створити там парки. До цього списку увійшла і Полтава. Навколо нашого міста до війни була вікова діброва. Це вже у війну вона була повністю вирубана німцями. Тому, щоб загоїти ці зелені рани, наш архітектор відразу погодився, що зробить великий дендропарк у Полтаві. 4 березня був цей з’їзд, а 14 квітня уже почали закладати парк. Знайшли красиве місце — поле Полтавської битви. Я на той час викладала у сільськогосподарському технікумі, маю меліоративну освіта. І мені запропонували роботу у дендропарку, куди я кинулася з великим запалом, хоча зарплата була удвічі меншою, ніж на попередній роботі. Просто мене тягло до цього. Батько був селекціонером, а все життя я прожила поруч із піддослідною станцією, де був чудовий парк, я знала там кожну стежину», — оповідала Яніна Яківна.

За задумом полтавського архітектора парк мав бути схожий на нинішній Національний ботанічний сад ім. М. Гришка. Його закладали з таким розрахунком, щоб відобразити всі географічні зони Радянського Союзу. Яніні Яценко тут порадили не повторювати проекту ботсаду, не робити зонування, бо для цього треба і відповідний клімат, і водні ресурси, і рослинність, і фауну. Тому вирішили зробити ландшафтний парк для тихого відпочинку. Завдання, яке дали дендрологу та архітектору на з’їзді Ради Міністрів, полягало в тому, щоб відтворити ландшафт петровських часів, коли тут відбувалася Полтавська битва. Друге — парк повинен бути ландшафтним, з колекціями дерев’яно-кущових порід, які у нас акліматизувалися та інтродукувались (ростуть, але не дають потомства). Третє — обов’язково, щоб була власна колекція, велася боротьба з ерозією, не було ніяких веселих розваг, ніяких асфальтованих покриттів, тільки ѓрунтові дороги.

«І ми все це виконали. Менше ніж за рік я цей проект народила, як дитину. Землю нам відвели, спочатку зорано було лише 16 гектарів, а решта — все суцільні рови, які впадають у велику долину. Протяжність парку від одного краю до іншого — до чотирьох кілометрів. Ця земля стояла 20 років вся в ерозії. Зараз, коли аналізую свої вчинки, думаю, що ніколи б у житті не взялася за таку ідею. Я не розуміла, за що берусь. І виховані ми були так: спочатку думай про Батьківщину, а потім — про себе. До сих пір це в мені є, і моя сім’я від цього постраждала. Перша посадка була так: на 17 гектарів зігнали три тисячі людей, щоб посадили молоді дерева. Не все прийнялося, але коли я прийшла на другий день подивитися на це, я вжахнулася...».

ЗАПОВІТ ДЛЯ... ПАРКУ

За вісім років було закладено дві третини парку. Як каже Яніна Яківна, ускладнювало роботу те, що в парку досить круті схили. Тому спочатку їх укріпили, а потім — усе решта. У пошуках нових рослин дендролог об’їздила всі парки Радянського Союзу. «Якщо матимете змогу, обов’язково відвідайте Тростянецький дендропарк на Чернігівщині, він створений дідом гетьмана Скоропадського. Я побачила цей парк узимку. Снігу було по коліна, а мороз -20 градусів. Директор парку виділив мені для супроводу молодого спеціаліста. Приходить з лижами і питає, чи вмію я на них ходити. А я стояла на лижах востаннє років із десять тому! І ми з ним отак і поїхали парком. Він мене просто вразив — рівнинна територія, чорнозем на метр глибини, і — маленька ділянка з колекційними рослинами. А на той час був такий закон: якщо у наукового центру є насіння, яким ти можеш поділитися, присилай їх іншим безкоштовно. Я теж складала такі списки необхідних рослин, але просила тільки те, що нам підходить по клімату. Так і отримувала насіння з Сочі, Алма-Ати, і звідки тільки хочеш. Так от, після побаченого у Тростянці, назбиравши насіння звідусіль, ми відразу організували незаконний розплідник у парку. Кажу «незаконний», бо цього не передбачав наш статус. Я перестала їздити по інших парках, особливо у ботанічний сад, хоч колекції там і були прекрасні, але надзвичайно дорогі. Якщо я могла взяти насіння екзота за 15 копійок, то у ботсаду мені його пропонували за 25 карбованців. А на рік мені виділяли з міського бюджету спочатку 10 тисяч карбованців, а потім — 20 тисяч. Сюди входила і зарплата, і утримання парку. Але мені вдалося зібрати дуже красиві та унікальні кущові дерева. У нас було до 40-ка видів тільки хвойних порід, на жаль, дуже багато було розкрадено», — додає з жалем пані Яніна.

Зараз же ситуація з дітищем Яніни Павлівни — не найкраща. Протягом 20-ти років, як жінка залишила офіційно свою посаду, він бездоглядний, жодної копійки з міського бюджету не було виділено на його утримання. Парк запущений, з’явилося багато молодих сіянців, які треба вирізати. З особливим жалем Яніна Яківна розповідає, що коли пішла мода на букети з троянд, постраждали паркові туї — їхні гілки повністю пообрізали для квіткових композицій. «Наразі єдина проблема парку — його треба прочистити, прибрати поросль і самосіви. У нас дуже багато кленів, а в них висока схожість насіння: от упав метелик і проріс. Тому все, що нам потрібно, — прочистити парк. А «умеблювання» парку у нас було чудове — вісім місточків, лавочки, сходинки, бо у деяких місцях круті підйоми на стежках. Треба лише господаря».

Усе, що залежить від засновниці парку для продовження його існування, жінка зробила. Написала заповіт для парку — такий собі архів, де описана його історія, весь список рослин, кількість видів, у якому вони стані і що треба для їхнього збереження. Цей заповіт передала на збереження у Полтавський краєзнавчий музей. Зараз частково місію Яніни Яківни виконує одна вчителька молодших класів. «Енергії у неї — хоч відбавляй», — каже її наставниця. Чимало волонтерів зголошується допомагати із розчищенням парку. Новий мер Полтави обіцяє взяти парк під свій контроль. І так має бути. Бо не можна згубити на півдорозі ту справу, яку вела Яніна Яценко майже півстоліття.

Інна ЛИХОВИД, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments