Китайська художниця, котра ось уже декілька років мешкає
в Києві, тримала в руках кілограмовий пакет морозива і поздоровляла нашу
сім’ю з першим снігом.
Довго питаючи дозволу в молодшого члена нашої сім’ї, вона
розташувалася на стільчику, плетеному з лози, сказавши, що ці меблі їй
нагадують рідні. Сьорбнувши зеленого чаю із жасмином, вона зазначила, що
це — знак великого свята, оскільки китайці звичайно п’ють тільки кип’ячену
воду (вважаючи не тільки каву, але й чай наркотиком). А знаменита «чайна
церемонія» — це філософія «тонких енергій, що їх усі, котрі беруть участь
у цій церемонії, сприймають, відчуваючи рух майстра «як силу, яка буде
їх підтримувати протягом дуже довгого часу». Ці декілька ковтків, зроблені
в нашому домі, не дадуть їй заснути до ранку, а наступний день треба буде
почати особливою медитацією.
Не зрозумівши (добре це чи погано), ми засипали її запитаннями
про свята в Китаї. Мао-Мао розповіла, що основними вважаються Новий рік
і день народження Конфуція. Вона якраз народилася в перші години Нового
року, а тому дата її дня народження змінюється (відповідно до місячного
календаря) щорічно. Стосовно Конфуція, то на місце його смерті в день його
народження щорічно здійснюють паломництво тисячі китайців: подивитися на
найбільші перлини вважається великим щастям. На здивування: «Що це за коштовності?»
— Мао-Мао відповіла: «Конфуцій самоспалахнув, і вони — те, що від нього
залишилося». Таким чином, святість «по-китайському» — це вміння запалити
свій дух так, щоб тіло випарувалося. А величина святості дорівнює кількості
і величині перлин. Дивлячись, як ми смакуємо морозиво, вона додала, що
воно також було вигадане в китайських монастирях і тепер вважається другим
за значенням — після фруктів — подарунком. Узагалі, українські фрукти й
овочі їй дуже подобаються і за смаком, і за ароматом, а ось молока вона
не вживає — це не в традиціях її сім’ї. Дід і батько були художниками (батько
навіть постраждав під час «культурної революції» за написання класичних
ієрогліфів), а для всіх, хто займається мистецтвом, молоко шкідливе, це
— «дитяча їжа, яка не дає мужності».
Таким радикальним поглядом вона подивилася на малюнки нашої
дитини, нечіткі стосовно навколишнього світу. Однак для дітей це навіть
краще, в Китаї їх балують до 5 років і все дозволяють, аж до биття посуду
і всіляких витівок. Але вдома — не дай Боже (і Конфуцій), на вулиці або
на природі виховується благоговіння до співтовариства та землі.
Розкланювалася Мао-Мао недовго (демократичність наших звичаїв
їй до смаку, вдома ж доведеться підтримувати ритуали, сказала вона, суворо
стиснувши брови), пообіцявши обов’язково наступного разу принести кращий
подарунок. А до Нового року створити належну композицію. Я не стала уточнювати:
для виставки чи нашого дому, до свого дня народження чи все ж таки до християнського
Різдва. Яка різниця? Адже екзотична аура східних радощів уже осяяла наш
дім.
От тільки залишилося незрозумілим, як можна за 15-хвилинний
візит так уміло провести пропаганду традицій Піднебесної імперії, ні разу
не поцікавившись нашою думкою і зробивши компліменти тільки всьому, що
здається рідним. Екзотика нині вельми зарозуміла, і Схід повторює гордо:
«Нас зрозуміти важко!»
№224 21.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»







