Вдосконалюватися - значить змінюватися, бути досконалим - означає змінюватися часто
Вінстон Черчилль, державний діяч Великої Британії, письменник, найбільше відомий як прем'єр-міністр цієї країни у роки Другої світової війни, лауреат Нобелівської премії з літератури 1953

Зірка ВIТОШИНСЬКА: «Будь-яка влада боїться свідомого суспільства»

12 жовтня, 2001 - 00:00


Вона — з тих, хто вірить в Україну. І діє. Заради цього у 1996-му вона покинула Париж. І з того часу — тут. Віднедавна Зірка Вітошинська, дочка українських емігрантів, — власниця і головний редактор французько- українського видання Le kaleidoscope ukrainien («Український калейдоскоп»), тому кожний її крок, кожна думка підпорядковані ідеї цього проекту. Пані Зірка засмучується тим, що регулярний вихід друкованого видання затримується: деякі рекламодавці не дотримуються умов договору і не платять. Але на запитання, чому б не скористатися грантами, вона махає руками: «Ви тут не розумієте до кінця, що таке насправді — незалежний власник ЗМІ». Зірка Вітошинська — попри своє українське коріння — виглядає так, як повинна виглядати в нашій уяві типова француженка: тендітна, одягнена з тим особливим шиком, що не кидається в око. Але темперамент — справжньої козачки. І при тому — професійно акуратна в інформації: наполягає на точності цитат — і розділових знаків у них. Серед учасників обговорення статуту Асоціації світової української преси, що вiдбулося під час засідання інформаційно-видавничої секції III Всесвітнього форуму українців, вона вирізнялась тим, що одночасно встигала вступати у дискусію, вести роботу секретаріату, підраховувати голоси і вносити пропозиції. А її блискуча доповідь на цій секції про шляхи вирішення мовної проблеми у Франції та в Україні примусила багатьох переглянути своє ставлення до цього питання. Власне, з мови ми і розпочали інтерв’ю.

«МОВНЕ ДЕЗЕРТИРСТВО»

— Пані Зірко, у своєму виступі на Третьому форумі українців ви наводили Францію за приклад, як слід відстоювати державну мову. Чи відчуваються сьогодні наслідки від, може, дещо жорстких заходів, вжитих французьким урядом у 90-х роках проти поширення англізації?

— Чотири з половиною століття французька мова була державною «неконституційно». Жартую! Точніше, 1539 року за розпорядженням французького короля Франсуа I у Вілєр-Котре (містечко у північній французькій місцевості Пікардія) французька замінила латину в усіх юридичних та нотаріальних документах нашої держави. Але уточнення, що «французька мова є державною мовою Французької Республіки», внесли до французької Конституції… тільки у 1992 році. Це зумовили поширення англізації та обурена реакція на неї свідомої частини французів, згуртованих у різні недержавні й неприбуткові організації. Під їхнім тиском французький уряд 4 серпня 1994 року схвалив знаменитий «закон Тубона» (тодішнього міністра освіти) про впровадження у Франції мовної політики, спрямованої на обов’язкове вживання французької мови в усіх сферах захисту громадянина. За цим законом проведення мовної політики супроводжується контролем та відповідними санкціями. Так, для порушників він передбачає покарання від 5000 до 25000 французьких франків (тобто від 1000 до 5000 доларів США). І вже у 2000 році — через шість років від початку дії «закону Тубона» — Звіт до французького парламенту стверджує, що цей «закон добре виконується», що «суспільство дуже чутливе до французькомовного питання», а тому й «мобілізується, коли становище мови йому видається під загрозою». Однак, говориться там, «влада мусить виявляти пильність, волюнтаризм і уяву», оскільки французький закон усе частіше стикається з рішеннями європейської судової практики та розвитком інформаційних технологій. Наприклад, стосовно інформування споживача, за даними цього звіту, Ґенеральна дирекція конкуренції, споживання та припинення обману у 1999 році у порівнянні з 1998-м підсилила свою активність — і відповідно, відсоток правопорушень у сфері мови знизився на 1% до 11%, а судові наслідки порідшали зі 124 до 98. Стосовно захисту працівника, то тут справи гірші: щораз більше великих фірм роблять англійську мову робочою. Вони рідко зважають на культурний вимір у своєму виборі, що, за звітом, «може спричинити безлад у підприємстві та демотивування працівників». Отже, цитую звіт: «Слід підсилити зацікавленість у економічних чинниках до мовного виклику». Продовжуються також деякі правопорушення на міжнародних виставках та колоквіумах: виступи, програми, матеріали французькою мовою зустрічають перепони.

У той же час, для збагачення французької мови Ґенеральна комісія термінології та неології видала «Термінолоґічний збірник» з приблизно 2500 виразами та кілька нових списків з економічним, фінансовим та інтернетівським запасом слів. А Ґенеральна делегація французької мови успішно працює над розвитком наукових часописів i одночасних перекладів на міжнародних виставках.

— Які негативні наслідки тотальної «англізації» відчуває французьке суспільство? І — як воно на них реагує?

— У інформаційному просторі, за винятком рідкісних рекламних оголошень, які не перекладаються з англійської, труднощів, пов’язаних з текстівками у деяких спортивних передачах, та перепон, на які наражається введення в дію квот франкомовних пісень на радіостанціях (40%), Вища рада телерадіомовлення, за згаданим звітом, «не спостерегла жодних інших порушень», а «квоти поширення франкомовних і европейських творів на телевізії — дотримуються».

Але якщо підняти текст звернення Великого мітинґу «Обурення французької мови», прочитаний у Національних зборах 23 лютого 2000 року, вимальовується менш втішна ситуація для французької мови. Там відзначається, що викладання мов у дійсності зводиться до обов’язкового викладання англійської мови ще з дитячого садка. «Начебто можна вважати, що наші учні настільки добре володіють французькою, що можемо дозволити собі таку розкіш!» — обурювались учасники зустрічі. Інші уривки з тексту цього мітингу: «Ось вам новоспечений директор підприємства, колишній високопоставлений службовець, який нещодавно отримав підвищення і нав’язує англійську мову під час нарад правління в Біянкурі; а от представник Франції у Центральноєвропейському банку у Франкфурті, що говорить англійською в Европарламенті, де головуюча Франція приязно вітає тексти тільки англійською. А ось міністр, який вважає, що англійська мова в нас більше не є чужоземною, і закликає науковців відповідати на тендери його міністерства англійською (про яку рівність прав йдеться? — запитують французи)». І далі у цьому документі говориться про те, що навіть держслужбовці під час зібрань у стінах свого міністерства в Парижі ведуть розмови англійською, директори щоденно нав’язують цю мову своїм підлеглим — незважаючи на ризик бути покараними. Уже не говорячи про настирливі заклики «Фан радіо», «НРЖ» та інших радіостанцій користуватися «мовою Інтернету». «І чому ж докоряти їм, якщо навіть французький міністр говорить англійською мовою в адміністрації президента Франції — Елісейському палаці?», — запитують автори звернення. З метою збереження своєї мови громадські організації складають численні листи протесту та заохочення. Вони проводять спільні заходи разом з іншими організаціями у Франції, в інших франкомовних країнах та звертаються до політиків і кандидатів у депутати стосовно порушень, скоєних у державному секторі Франції та в європейських установах. З їхньої ініціативи розпочинають судові справи проти приватних або державних підприємств, які, ігноруючи французьку, порушують права споживачів. Саме від них іде заклик до споживачів не купувати вироби підприємств, що не використовують французьку мову у своєму виробничому процесі, продажу та пропаґанді товарів. Ці організації розробляють засоби відстеження порушень, помічених їхніми членами, з метою випуску періодичного видання і відбору тих порушень, проти яких необхідно розпочати судову справу. Вони активно вимагають показових санкцій проти французьких службовців у разi «мовного дезертирства», зокрема тих, хто представляє Францію у міжнародних організаціях, з’їздах та на зустрічах у верхах. Саме ці громадські організації виступають проти зйомок фільмів англійською мовою, що фінансуються бюджетними коштами (наприклад, протести під час одного з вечорів вручення призів «Сезар» — французького відповідника «Оскара» — або припинення зйомок телефільму в Парижі).

«НЕ ДАВАЙТЕ СЕБЕ ОБМАНЮВАТИ МІШКОМ ЗЕРНА»

— Зрозуміло, що нинішню Україну не можна назвати мономовною країною. Окрім тих впливів глобалізації, з якими так успішно бореться Франція, наша країна має ще певний історичний спадок. Але все-таки, що саме може Україна запозичити у вирішенні мовного питання у Франції? Як ви особисто оцінюєте мовну ситуацію, що склалася у нас?

— Кожний може щось зробити для української мови, а це значить — і для злагоди в суспільстві. Можна почати з передплати, дарування україномовних видань. Частіше користуватися українською мовою. Адже стільки чужинців вивчають її, бо полюбили її милозвучність... Але, хочу зауважити, що в мовних, як і в інших питаннях, багато залежить від законослухняності — усіх! Щоб знейтралізувати тих, хто зробив собі із влади «професію» замість служіння народові, на мою думку, є єдиний вихід: рівновага терезів «влада — громадськість». І над цим треба працювати, починаючи з себе. Необхідно ознайомитися зі своїми правами, особливо про приватну власність! Не давати себе обманювати мішком зерна, а голосувати, добре придивившись, що дійсно зробив для народу цей політик чи урядовець; завдяки кому, наприклад, виплачуються пенсії, зарплати… На виборах вимагати громадського нагляду за урнами тощо. Гуртуватися в недержавні орґанізації (у єдності ж сила!): повірте, будь-яка влада у світі боїться свідомого суспільства! Слідкувати за роботою свого депутата; при труднощах слід вдаватися до закону — адже він житиме, якщо його застосовувати (для тих, хто зневірився: саме на це розраховує нечесна влада). Водночас не думати, що всі при владі погані. А якщо хтось там, «на горі», розчарував, піти до іншого, нехай між ними запрацює конкуренція… Влада волі не дає, волю треба виборювати на підставі Конституції (хай ще недосконалої). Із цього приводу влучно висловився французький духовний діяч XIX сторіччя Анрі Лякордер: «І сильного, і слабого пригнічує свобода, а звільняє закон».

ПРО РОСІЙСЬКОМОВНІСТЬ НА ДЕРЖАВНИХ ЗАСАДАХ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ

— Під час обговорення статуту Асоціації світової української преси багато хто з делегатів форуму висловлювався проти того, щоб до неї включати російськомовні видання, які виходять в Україні, наполягаючи на тому, що якщо ті не виходять українською мовою, то вони не підтримують державницьку позицію й національну ідею. Як ви до цього ставитеся?

— Справді, в Україні існує таке рідкісне явище, як російськомовні засоби інформації, що стоять на державницьких засадах. Тому недивно, що питання їхнього прийняття до Асоціації викликало розбіжність між делегатами: одні вважали, що воно суперечить меті Асоціації (утвердження української національної держави завдяки українському інформаційному простору), інші — що не треба відкидати російськомовних споживачів цих ЗМІ.

Тому я запропонувала середній варіант: щоб Асоціація таки приймала оці російськомовні ЗМІ, що стоять на державницьких засадах, але за умови (зафіксованою в окремому договорі), що вони зобов’язуються українізуватися протягом певного часу. Очевидно, слід паралельно тиснути на владу, аби та дотримувалася обіцяного й уможливила (усіма відомими заходами) створення українського інформаційного простору. Гляньте, який приклад дала Франція, змінивши свою діяльність в Україні. Програма «Сковорода», що проводиться Посольством Франції в Україні, має на меті надання фінансової підтримки для здійснення перекладів французьких літературних, наукових або технічних творів. Однак ця програма була дещо аномальною: певна частина перекладів для України здійснювалася також російською мовою. Тепер цю несправедливу ситуацію виправили. Як пояснив політичний радник посольства Франсуа Деляус, «Посольство Франції в Україні припинило фінансувати переклади, що стосуються Посольства Франції в Росії».

«НЕ «КАСЕТНІ», А ЖИВІ ПОЧУТІ СЛОВА»

— Як ви оцінюєте роль Третього форуму, його роботу і схвалені ним рішення? Багато хто закидав йому «продержавність» — чи відчули ви це? Які були у вас цікаві зустрічі на форумі?

— Можна дійсно дивуватися з того, що оргкомітет такої важливої події, якою є Всесвітній форум українців, складений з недержавних організацій, очолив Президент держави, та з того, що до нього увійшли державні службовці. Адже досі не вирішено принципові питання — без чого не зможе запанувати добробут, — порушені ще на Першому форумі, серед яких: введення в життя української мови, створення єдиної помісної Української Церкви, визнання ОУН-УПА воюючою стороною у Другій світовій війні. Мабуть, увійшовши до оргкомітету, державні службовці нарешті вирішили виконати ці необхідні кроки щодо зміцнення Української держави, що звучало у доповідях. Наприклад, запам’яталися слова з вуст Президента України Леоніда Кучми: «В Українській державі повинна і буде панувати українська мова...» А також: «...не може бути національної держави без національної ідеї... здатної об’єднати навколо себе весь український народ». Це не «касетні», а живі почуті слова…

Якщо вже склалася така ситуація на форумі, то слід «грати гру», прискіпливо слідкуючи за тим, щоб промовці дотрималися обіцяного… А якщо вони опиратимуться — зробити з цього висновки і вдатися до громадського контролю. Стосовно зустрічей, то було чимало давніх знайомих, учасників Першого й Другого форумів; а з нових запам’ятався мені молодий видавець «Великої дитячої ґазети» Вадим Дорошенко, чиє підприємство процвітає саме завдяки українській мові…

— Як ви ставитеся до тих закордонних українців, які вирішили прийняти українське громадянство і беруть активну участь у суспільно-політичному житті нашої держави?

— Це закономірне явище світового рівня. Штучно розсіяні поляки, болгари, литовці, чехи та представники інших національностей останніми роками вертаються, кожний на свою історичну батьківщину, із західним знанням і досвідом. Чому б це не робити й українцям або їхнім дітям? Охочих не бракує: усі чули на форумі прохання про українське громадянство аспіранта докторантури суспільно-політичних наук із Кембріджського університету Михайла Винницького і тридцяти його друзів… Сам цей факт доводить, що є людський потенціал, який робить ставку на Україну. Залишається цій державі визнати своїх дітей, хоча б надаючи їм якийсь спеціальний статус. Коли у відповідь на запитання: «А ви звідки?» чують: «Я покинула Париж заради Києва», дехто не може цього зрозуміти. Але коли йдеться про мою пристрасть до журналістики, про мою любов і повагу як до Франції, так і до України, про те, що, обравши цей шлях, я ні хвильки не шкодую, люди задумуються…

ДОВІДКА «Дня»

Зірка ВІТОШИНСЬКА — головний редактор двомовного (французько-українського) часопису Le kaleidoscope ukrainien («Український калейдоскоп»), що видається у Києві. Розробляється його веб- сторінка www.ukrcop.com. Дочка українців, які були політичними в’язнями гітлерівського концтабору Аушвіц та радянської в’язниці Замарстинів і знайшли порятунок на Заході. Зірка виросла у Франції, здобула університетську освіту в Сорбонні (англійська та американська література). Спочатку працювала у французьких засобах масової інформації (преса, радіо). Довго була єдиною там професійною журналісткою українського походження. Коли відкрилися можливості безпосередньо співпрацювати з Україною, стала першим західним позаштатним кореспондентом Українського радіо (залишалася ним впродовж шести років). До 1996-го, протягом 11 років, очолювала Товариство україністів (в Інституті східних мов у Парижі), де разом з колегами знайомила франкомовну публіку з Україною (організовували конференції, друкували матеріали). Як журналістку, добре ознайомлену з Україною, французькі колеги часто запрошували пані Зірку на різні теле- та радіопередачі.

Розмовляла Олександра ЛАВРІНЕНКО, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments