Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

ЗВIДКИ БЕРУТЬСЯ КАТАСТРОФИ

2 березня, 2001 - 00:00


Сьогодні ми завершуємо публікацію циклу статей українського еколога Віталія Межжеріна, присвячених природі, розвитку, наслідкам природних катастроф. Вивчення та наукове розуміння процесів, що відбуваються на Землі в контексті діяльності людини, допомагає шукати оптимальні шляхи мінімалізації наслідків катастроф або навіть їх запобігання. До речі, на початку лютого 2001 року в Найробі (Кенія) під егідою ООН працювала Міжнародна екологічна конференція, де в числі питань, що обговорювалися, центральне місце займала проблема збільшення числа стихійних лих на Землі. Пояснити це явище і намагався в опублікованому в «Дні» циклі Віталій Межжерін.

Своє не синівське ставлення до природи людина виправдовує тим, що вона їй не ласкава мати, а зла мачуха. Цю думку, котра не є винятково його точкою зору, Максим Горький висловив у наступних словах: «... природа — хаос неорганізованих, стихійних сил, які нагороджують людей землетрусами, повенями, ураганами, посухами, нестерпною спекою і таким самим холодом... природа безглуздо витрачає сили свої на створення хвороботворних мікроорганізмів, мух, вошей, що переносять у кров людини отрути тифу, лихоманок тощо...»

Читаючи ці рядки, дивуєшся: землетруси, посухи та інші незручності, як свідчить наука, були на планеті і до появи людини. Наприклад, «землетруси» сьогодні спостерігаються навіть на Місяці. Виходить, вони не були спеціально «винайдені», щоб досадити людині. Просто у Землі такий норов, і розумна людина повинна з ним рахуватися хоча б уже тому, що матір не вибирають — вона від Бога. Розумно сказав Ельдар Рязанов: «У природи немає поганої погоди!» Поліпшувати треба ту, котра в нас у домі, а на вулиці її слід сприймати як даність, вирішувати проблеми «за допомогою парасолі», а не шляхом пiдкорення. Навіть у такій чисто людській справі, як подружнє життя, спроба одного з подружжя перевиховати іншого закінчується катастрофою — розлученням.

Норов Землі, як і всього Всесвіту, А.Л.Чижевський, автор широко відомої книги «Земное эхо солнечных бурь», у поетичній формі висловив так: «Навколо тріпоче пульс Всесвіту». Всесвіт і все, що в ньому представлене у вигляді цілісних утворень, «дихає», працює за принципом насоса, підкачує до себе енергію, за рахунок якої і живе.

Під час вдиху він насичується енергією, його простір збільшується, а час сповільнюється. Зважаючи на те, що будь-який ресурс утворюється в результаті взаємодії п’яти перемінних — простору, часу, речовини, енергії і рiзноманiтностi, — всі тіла, у яких «тріпоче пульс», змінюють у часі кількість вироблених ними ресурсів. Їх стає більше під час вдиху і менше під час видиху.

Другим важливим моментом слід вважати те, що наша планета здійснює роботу. Переміщаються повітряні та водяні маси, рухаються навіть континентальні плити — материки то наближаються, то віддаляються один від одного. Усяка робота здійснюється з використанням енергії, що приводить до створення тепла. Зважаючи на все, особливо багато його утворюється в глибинних шарах Землі, де знаходиться її «топка».

В. І. Вернадський писав, що граніти — це переплавлені «колишні біосфери». Це означає, що на великих глибинах нашої планети ніби існує «доменна піч», у яку поступово переміщається величезна кількість органічної речовини, що утворюється в її поверхневих шарах за рахунок енергії сонячного випромінювання. Саме таким шляхом енергія Сонця проникає всередину планети і вивільняється там переважно у глядi тепла.

В міру поховання органічної речовини відбувається утворення горючих копалин, а кінцевими продуктами є гази, тепло і граніти. Вони виходять на поверхню, вивільняючи «топку» для нової порції речовини, що має великий запас енергії. «Золотниками», через які відбувається скидання «пари», є тектонічні розлами, що отримали назву «гарячих точок», вулкани, термічні джерела, «геопатогенні зони». Багато якi з них функціонують періодично, включаються лише тоді, коли утворяться великі кількості тепла, здатні прокласти собі дорогу на поверхню.

Отже, щоб планета не перегрілася, вона здійснює тепловіддачу, віддає тепло в космос, «відкачує ентропію». Цей процес складний, тому що в різних сферах — атмосфері, гідросфері, літосфері — «золотники» спрацьовують у залежності від тієї ритміки, яка для них характерна. Образно кажучи, ритмічні процеси в різних сферах подібні до шестерень у механічних годинниках, котрі відраховують різні одиниці виміру часу. Тому вулкани викидаються з однією частотою, землетруси відбуваються з іншою, а термальні води виливаються майже безупинно, міняється лише напір води в них. Однак украй рідко виникають такі ситуації, коли викид тепла в різних сферах майже збігається в часі й реалізується в межах дуже обмеженого простору. Це відбувається під час «видиху».

З викидами тепла пов’язаний ряд інших явищ: потік газів з великих глибин, котрі заповнюють шахти і спричиняють вибухи; підняття рівня ґрунтових вод і підтоплення; викидаються гравітаційна й електромагнітна форми енергії, що створюють «геопатогенні зони». В атмосфері над такими викидами формується хмарність, котра, швидко рухаючись, затягує небо на великій його площі. Не випадково відзначають, що землетруси нерідко сполучаються з утворенням могутніх циклонів. Над гарячими точками у Світовому океані утворюються області аномально теплої води, котрі породжують феномен Ель-Ніньо, а на суші взимку виникають великі таловини.

Сьогодні можна з достатніми підставами говорити про те, що наслідками «видиху» є великі втрати тепла планетою, що, власне, і призвело до періодичних похолодань і навіть до виникнення заледеніння. Скорочення ресурсів і руйнування систем життєзабезпечення мали своїм наслідком масові вимирання організмів на Землі. Особливу увагу привернули до себе «великі вимирання». Кожне з них є закономірним процесом, тому що за їх рахунок земна «топка» завантажувалася паливом.

За весь час існування життя на Землі відзначають три «великих вимирання». Перше сталося близько 600 млн. років тому, друге — близько 248 млн., і третє, з яким було пов’язане вимирання динозаврів, трапилося 66 млн. років тому. Я звернув увагу на те, що співвідношення між цими часовими позначками є геометричною прогресією — 1:2:4. Логічно було її продовжити в такому вигляді 1:2:4:8:16:32:64. В абсолютній часовій шкалі це має такий вигляд: 600 млн. : 248 млн. : 66 млн. : 8 млн. : 500 тисяч : 8 тисяч років тому:сучасність.

Зіставлення чотирьох останніх часових оцінок з подіями, що відбувалися на Землі, дозволили помітити наступне. Вісім мільйонів років тому сталося вимирання гіппаріонової фауни, а за ним пішла і зміна рослинного покриву. П’ятсот тисяч років тому зникає теплолюбна фауна третинного періоду, а вісім тисяч років тому гине мамонтова фауна, закінчується льодовиковий період і відбувається «Всесвітній потоп». Нарешті, сучасність характеризується потеплiнням клімату і ростом числа катастрофічних подій, а це дає підстави стверджувати, що відбувається планетарний «видих».

З цього опису видно, що характер у нашої матінки СКЛАДНИЙ і з ним потрібно рахуватися, інакше ризикуємо потрапити під її гарячу руку і повторити долю динозаврів і мамонтів. Щоправда, останні опинилися все ж таки в кращому становищі, тому що довелося їм прожити довше, ніж це може статися з нами. І це зрозуміло: вони піклувалися не тільки про себе, але і про те, як зберегти свій рід. Ми ж, піклуючись про свою індивідуальну тривалість життя, забули подумати про виживання всього людства. Розв’язувати першу задачу, випускаючи з уваги другу, безглуздо. Не врятує клонування і вирощування дітей у пробірках. Технології не в змозі підмінити закони життя.

Думаю, що в нас уже досить підстав, щоб стверджувати: катастрофи — це результат людської діяльності, котра здійснюється без врахування процесів, що протікають у природі. Прикладів тому безліч.

Колосальні руйнування і величезна кількість жертв, що мали місце під час землетрусу в Спітаку, були пов’язані з тим, що місто було побудовано в сейсмонебезпечній зоні, а під час будівництва як сполучний матеріал використовувався майже чистий пісок. Участь двох конфронтуючих сил — природи та людини — можна знайти й у будь-якій техногенній катастрофі. Аварію на ЧАЕС деякі українські геофізики пов’язують з тектонічним розламом, над яким була споруджена станція, а серед російських учених знайшлися такі, котрі вбачають причину загибелі атомного підвідного човна «Курськ» у землетрусі, що стався на дні Баренцового моря і зафіксованому норвезькими сейсмологами. Саме цей підземний поштовх міг викликати вибух торпеди на борті човна. До цього слід додати, що деякі процеси узагалі випадають з поля нашого зору. Ми зовсім погано знаємо, як впливають потоки енергії, що прориваються з великих глибин, на технічні об’єкти, які концентрують у собі великі запаси енергії. Адже приплив енергії активує будь-який процес.

Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ