«Звільнитися від «рабства» стереотипів»

Завдяки проекту «Економічні можливості постраждалим від конфлікту», який реалізується у Вінницькій області, «ази» підприємницької діяльності освоїли майже 90 людей: 55 — внутрішньо переміщених осіб, 5 — демобілізованих військовослужбовців та членів їхніх сімей, 29 — людей з інвалідністю. Десять із них вже започаткували власну справу. За кожною цифрою — історія і доля конкретної людини, яка не побоялася влитися у місцеву громаду, відкрити свій бізнес і навіть створити робочі місця для інших.

«ГОЛОВНЕ — ПОВІРИТИ В СЕБЕ І МАТИ СТІЙКУ МОТИВАЦІЮ»

У невеликому приміщенні в одному зі спальних районів міста облаштував аеростудію переселенець із Довжанська (раніше Свердловська) Луганської області Юрій Чаус (фото 2). За грантові кошти він придбав обладнання та меблі й тепер разом із дружиною надає послуги з нанесення аеромакіяжу. Зізнається, якби йому хтось сказав років з п’ять тому, що він — профі з фарбування автомобілів — перекваліфікується на жіночого візажиста — не повірив би. Але життя внесло свої корективи і змусило Юрія не просто залишити рідну домівку, бізнес, а й переоцінити пріоритети.

«До Вінниці переїхали 2014 року. В Луганську ми мали власну майстерню з фарбування автомобілів і мали невеликий магазин підліткового одягу. Залишили все... навіть здоров’я, бо одразу після переїзду в мене виявили коверному (анормальний пучок розширених кровоносних судин. — Авт.) у головному мозку і практично увесь 2015 рік я пролікувався. Отримав інвалідність, — короткими фразами розповідає про пережите Юрій. — Коли нас запросили взяти участь у проекті, ми з дружиною погодилися, бо розуміли, що треба рухатися вперед і шукати не просто заробіток, а можливість самореалізуватися. У житті головне — повірити в себе і мати стійку мотивацію. Бізнес-проект написали швидко — зупинили свій вибір на аеромакіяжі, бо це сучасна і зовсім ще молода технологія для Вінниці, яка стає дедалі популярнішою. На відміну від звичайного класичного способу аерографія передбачає нанесення косметичних засобів тонким напівпрозорим шаром. Завдяки цьому шкіра ніби покривається легкою вуаллю, яка приховує всі недоліки. Головна перевага, що все напилення настільки незначне, що його не відчуваєш на обличчі, можна плакати, торкатися і make-up не зіпсується».

Поки що Юрій разом із дружиною працюють над формуванням клієнтської бази, налагоджують зв’язки з місцевим бізнесом та рекламують свої послуги. Якщо справа піде, то після Нового року планують розширитися і створити ще одне робоче місце.

«ЗАРАЗ МИ НАВЧИЛИСЯ РАДІТИ ПРОСТИМ РЕЧАМ»

Із окупованої Горлівки в село Степанівка, що під Вінницею, переїхала разом із родиною Ліана Міхєєва (фото 3). Каже, що оселилися в селі, бо грошей на квартиру у Вінниці забракло, а на будинок у селі стало. Усією родиною почали працювати на землі, спершу для себе овочі та фрукти вирощували, а потім зрозуміли, що на цьому можна зробити бізнес, і засадили половину городу малиною. Перший урожай зібрали цього літа.

«Мій чоловік до переїзду мав свій невеликий бізнес, займався обслуговуванням комп’ютерів, а я працювала торговим представником. Мали дачу, тому до роботи на землі не звикати, але, приїхавши до Вінниці, ми думали: пересидимо тут літо, до осені, а на Новий рік будемо вдома. Але після Іловайської трагедії зрозуміли, що вже не повернемося. З останніх грошей придбали хату і зайнялися сільським господарством. Тепер маємо теплицю, вирощуємо малину і полуницю. За кошти від гранту придбали систему поливу. Плануємо висадити інші культури та розширити площу для вирощування ягід, — жваво розповідає Ліана. — Власна справа дозволила звільнитися від рабства стереотипів — ми стали нарівні з усіма. В селі на нас не дивляться як на переселенців, ми працюємо так, як і всі люди — на землі. Сусіди допомогли і хату відремонтувати, і землю зорали, і подарували буфет, стіл, матрац, подушку. Заробляємо небагато, але на хліб вистачає. Це до війни ми робили ставку на комфортне життя, а зараз навчилися радіти простим речам. Рідні живі, здорові й поруч — це головне».

«НАЙВАЖЧЕ БУЛО НАВАЖИТИСЯ»

Юлія Карпенко (фото 1) народилася і виросла у Вінниці. Тривалий час вона працювала флористом у квітковому магазині, але за станом здоров’я змушена була залишити улюблену роботу. Після реабілітації отримала групу інвалідності, але сидіти вдома, без роботи, не змогла. Пройшла курси з перекваліфікації у центрі комплексної реабілітації «Поділля», здобула фах перукаря-модельєра і майстра манікюру. Через проблеми зі здоров’ям працювати у салоні нарівні з усіма не могла, що змусило її шукати нові можливості для самореалізації.

«Дізналася про проект випадково, але одразу вирішила долучитися, бо люблю дізнатися про щось нове. Нас активно вчили, розповідали про бізнес-плани, як вести бухгалтерів, реалізовувати свої бажання і досягати успіху. Порадившись із рідними, я вирішила спробувати свої сили і подала заявку на грант. Виграла. Отримала суперсучасне обладнання для роботи. Потім знайшла невелике приміщення — це було найскладніше, бо оренда коштує чимало. Зараз працюю у зручний для себе час, — каже Юлія. — Найважче було наважитися. Визначити свої сили і ризикнути. Одразу виникає багато запитань: як, куди, де взяти гроші? Але якщо рухатися поступово, то власний бізнес реальний навіть для людей з інвалідністю. Маю невеликий прибуток, але це можливість самореалізуватися, працювати на себе, створювати своє ім’я і авторитет. І знаєте, скільки людей прийшло на відкриття мого міні-салону? Більше десятка — усі підтримували, заохочували — я навіть не очікувала. Мрії збуваються! Треба вірити!».

Зараз розпочався новий набір на безкоштовний тренінговий курс з розвитку бізнес-навичок для ВПО, демобілізованих учасників АТО та членів їхніх родин, осіб з інвалідністю незалежно від статусу, котрі планують розпочати власний бізнес на території Вінницької області. Учасники тренінгу згодом також зможуть взяти участь у конкурсах міні-грантів і отримати кошти на започаткування власної справи.