«Або дружба, або відносини за бухгалтерською книгою»
Скандалом тижня, без сумніву, стало скасування візиту українського прем’єр-міністра Юлії Тимошенко до Росії. Формальним приводом для цього послугували весняно-польові роботи. Неофіційним — заява генпрокурора Росії про перебування глави уряду України в розшуку. Юлія Тимошенко частково підтвердила другу версію. «Я вважаю, що всі ми пам’ятаємо, як деякі російські чиновники на замовлення нашої старої влади воювали проти опозиції... А тепер, мабуть, просто дуже ніяково відступати в поствиборний період від старих напрацювань, які використовувалися для знищення політиків в інших країнах... Мені хочеться вірити в те, що це просто відверта дурість окремого чиновника, і що це не є політика Росії. Але якщо це дурість чиновника, то цей чиновник мусить цю дурість виправити», — заявила в інтерв’ю Бі-Бі-Сі Юлія Тимошенко. Можливо, в Росії вивчили певні уроки, оскільки вчора оприлюднили повідомлення з посиланням на МЗС Росії про те, що Москва чекає пропозицій щодо термінів візиту українського прем’єр-міністра. Відносини двох держав були затьмарені цього тижня ще одним різким випадом із боку Росії. Зокрема, в інтерв’ю німецьким журналістам Володимир Путін скептично висловився про перспективи вступу України до ЄС. Про нинішній етап відносин України й Росії в інтерв’ю «Дня» з директором Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень (Росія) В’ячеславом ІГРУНОВИМ. Звісно, його оцінки дискусійні. Але вони багато в чому відображають настрої значної частини російської політичної та експертної еліти.
— Без сумніву, відносини між Росією та Україною зіпсувалися після помаранчевої революції. Тут грає роль образа на Росію, оскільки та підтримувала іншого кандидата. Мають значення й політичні установки нової влади. Віктор Ющенко тяжіє до західного напряму політики. Сьогодні абсолютно чітко сформульована відмова від двовекторності у зовнішній політиці України. Ще недавно Україна говорила про те, що вона не має наміру грати роль великої держави, а звичайної європейської країни, але сьогодні вона вже відповідає за стан демократії навіть на Кубі. У цьому сенсі призначення Бориса Тарасюка на посаду міністра закордонних справ підкреслило саме таку орієнтацію.
І Ющенко, і Путін роблять усе можливе, щоб зберегти максимум пристойності, зберегти враження, що в нас, попри розходження, все ж таки нормальний стан українсько- російських відносин. Але насправді все далеко не так. Ситуація сильно змінюється, Україна вже продемонструвала цілу низку кроків, які погіршують наші відносини. Насамперед це стосується питання про ЄЕП. Внаслідок цього в Росії посилилися позиції досить впливових груп політиків, які кажуть, що відносини з Україною для Росії — суцільні збитки, і що дуже добре, що Україна не погоджується на ЄЕП, вона розв’язує нам руки і це в неї був останній шанс мати особливі відносини з Росією.
— Останнім часом у відносинах України і Росії дійсно домінують емоції. Чи не цим пояснюється остання заява Володимира Путіна про небажаність приєднання України до Шенгенської зони?
— Я вважаю, що це цілком продумана заява. Росія дає зрозуміти, що запровадження жорсткого кордону може мати досить серйозні наслідки. Я не виключаю, що слова могли бути емоційно забарвленими, але цілком виваженими.
— Як ви оцінюєте ситуацію зі скасуванням візиту Юлії Тимошенко до Росії?
— Тут присутній російський чинник. Я не виключаю, що є труднощі всередині української еліти. Однак я вважаю, що виступ генпрокурора Устинова, безумовно, міг підкинути дров у багаття й навіть спровокувати скасування візиту Юлії Тимошенко. І це також працює у бік збільшення зазору між Україною й Росією. Тепер робитимуть багато заяв, які так чи інакше ускладнюватимуть зближення наших країн.
— В Україні висловлювали думку, що поведінка Росії в ситуації з Юлією Тимошенко — це своєрідна рефлекторна реакція на самостійність України і в певному сенсі спроба «приборкати»...
— У Росії багато хто роздратований спробами України переглянути курс на російсько-українське зближення, який виробився останніми роками. Роздратування присутнє тому, що Росія багато вклала в це зближення. Перегляд Україною своєї позиції не може не викликати опір. Але з іншого боку, є і просто втома. Багато хто зрадів — нарешті завдяки помаранчевій революції Росія перестане виходити з ідеологічних установок, залишить їх осторонь й у відносинах із Україною керуватиметься прагматичними міркуваннями. Однак у Росії нині формується клас людей, котрі приймають рішення, які негативно ставляться до розвитку російсько- українських відносин.
...Сьогодні ж усе робиться, на мою думку, неправильно. З одного боку, Україна йде на певні поступки західним партнерам, які, до речі, руйнують її економіку, щоб якнайшвидше вступити до СОТ. А з іншого боку, хочуть, щоб Росія зберігала хороші відносини: давала дешеві нафту й газ, продовжувала перекачувати ресурси через її територію. Тобто забезпечувала українське економічне зростання. Не буде так. Або хороші відносини з Росією, і тоді Росія сприятиме економічному зростанню в Україні, обмежуючи свої інші можливості. Або Україна не хоче мати близьких відносин із Росією, і тоді Росія рахуватиме все за бухгалтерськими книгами. Третього варіанта не існує.
— Але українське керівництво ніколи не заявляло про те, що розвиток відносин із Росією не відповідає національним інтересам України. Навпаки йшлося про стратегічність такої співпраці. Водночас Київ заявив про свою мету вступити до ЄС і НАТО. Схоже, саме це і викликає найбільше роздратування Москви...
— Україна опинилася в досить складному становищі. Євросоюз постійно й неодноразово зазначав, що перед ним не стоїть питання входження України в найближчі п’ять — сім — десять років. А як жити всі ці роки? У цей час можна було б розвивати передусім тісні відносини з Росією. І об’єднання зусиль могло б тільки зміцнити позиції України.
— Вже є один приклад союзничества Білорусі та Росії, де не зовсім все гладко...
— У цьому союзі справді є дуже серйозні проблеми. Вони викликані передусім характером політичних режимів. Дуже важко було також працювати з різними економіками. За своїми характеристиками українська економіка набагато ближча до російської, ніж білоруська. Нашим економікам було б легше об’єднуватися. За характером політичної влади, за рівнем демократії нині швидше навіть Україна вийшла в лідери. Росія в цьому сенсі має рівнятися на деякі українські зразки. На Білорусь, звісно, Росія не може дивитися як на зразок демократії.
— Чи не вважаєте ви, що саме несумісність політичних режимів певною мірою відштовхує Україну від Росії?
— В Україні набагато демократичніше життя, але не настільки, щоб серйозно відрізнятися від російського. Більше того, спостерігаючи, як розвивається постреволюційна Україна, можу сказати, що ваша країна також рухатиметься до створення режиму не такого демократичного, як про це багато хто каже. Подивіться, хто сьогодні є правлячим прошарком України? Вихідці з «кишені» Кучми.
— Ви ж казали про те, що Росія могла б рівнятися на Україну в плані демократії...
— На сьогодні Україна сильно розколота. А там, де суспільство розколоте, є протистояння різних груп, отже, є основа для демократії. У Росії суспільство більш монолітне, я б навіть сказав, більш конформістське. І в цьому сенсі внутрішніх позивів до демократії тут менше, ніж в Україні. Україна пережила конституційну реформу, яка зробила її державний устрій демократичнішим. У Росії ж — надмірно централізований устрій. Але Україні ще доведеться цю реформу реалізувати. Ще як мінімум півроку треба чекати до перших плодів реформування. Поки ж у вас така сама авторитарна держава, що діє за старою Конституцією, що й наша. Однак Україна має якийсь вектор. У Росії такого вектора поки що немає. А я вважаю, що вирішення багатьох російських проблем могло б лежати у ключі повторення вашої конституційної реформи.
— Чи піде Росія на те, щоб Україна «підтягувала» її до демократії?
— Я сподіваюся на це...
