Істина - пробний камінь самої себе та брехні.
Бенедикт Спіноза, нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель

Алі Більге ДЖАНКОРЕЛЬ: «Вступ Туреччини стане якісним розширенням ЄС»

12 січня, 2005 - 00:00
ФОТО МИКОЛИ ЛАЗАРЕНКА / «День»

У новий рік Туреччина вступила з особливим відчуттям: у жовтні мають розпочатися переговори про її приєднання до Європейського Союзу. Історія відносин Анкари та ЄС дуже тривала: понад сорок років Туреччина має асоціацію з Об’єднаною Європою. Водночас членом НАТО країна є вже півстоліття. Досвід турків на шляху європейської інтеграції вартий того, щоб його уважно вивчали в Україні. Утім, Надзвичайний і Повноважний Посол Туреччини Алі Більге ДЖАНКОРЕЛЬ відзначає, що уявлення про шлях його країни до ЄС, на жаль, часто формуються під впливом необ’єктивних стереотипів. Про намір зруйнувати ці стереотипи він рішуче заявив на самому початку розмови з кореспондентом «Дня».

— Як би ви описали найважливіші трансформації турецького суспільства від часів реформ Ататюрка?

— Основною метою Кемаля Ататюрка була повна трансформація нашого суспільства на основі турецьких національних цінностей до цілком світської, цивілізованої, індустріалізованої держави. Таку мету може поставити будь-який лідер, але план Ататюрка був настільки глибинним, а кроки з його втілення настільки рішучими, послідовними, що напевно турецький досвід є безпрецедентним. Інтеграція Туреччини до Європи також була метою Ататюрка. Звичайно, за ці драматичні 80 років світової історії, включаючи дві світові війни, у нас було багато злетів і падінь. Але мені здається, турецьке суспільство довело, що воно є дуже послідовним і безкомпромісним у своєму русі до мети.

Сорок років тому ми встановили асоціативне співробітництво з Об’єднаною Європою: угода 1963 року юридично підтвердила, що Туреччина є європейською країною й має перспективи для членства. Асоціація включала в себе поступові кроки, наприклад митний союз, що було великим викликом для Туреччини, але все це було спрямоване на наше членство через певний час. Тому дискусії про те, є Туреччина європейською чи азійською країною, є абсолютно недоречними.

Протягом цих сорока років Туреччина мала розвивати свою економіку. Спочатку вона не була готова до митного союзу, і турецька громадська думка не була повністю підготовлена до повного членства. Ми також не були готові делегувати частину свого суверенітету. Однак до 1987 року, коли ми звернулися з заявкою про повноправне членство, суттєво змінилися настрої суспільства і далися взнаки успіхи нової ліберальної економічної політики. Туреччина була також дуже успішною країною НАТО, членом Ради Європи, і завдяки всьому цьому наші демократичні цінності стали більш зрілими. Але 1987 року Європейський Союз був готовий лише до вертикального, а не горизонтального розширення.

— Як відбулися зміни в громадській думці? Чи проводилися у вашій державі спеціальні інформаційні кампанії на підтримку євроінтеграції?

— Ні, насправді ми ніколи не влаштовували жодних кампаній із впливу на громадську думку. Скоріше це було спонтанно. Люди відчули потребу до інтеграції у конкурентне середовище індустріалізованих країн, тому що інакше вони будуть приречені назавжди залишитися у нижчому індустріальному світі. Турецький народ вирішив, що потрібно набагато більше працювати, бути більш ліберальними, розширити своє уявлення про світ і Європу. Це був результат турецького досвіду відносин із іншими країнами у світі й у нашому регіоні. Турецькі соціалістичні та ультранаціоналістичні партії спочатку були проти європейської інтеграції. Але потім на політичній сцені отримали перевагу більш ліберальні політичні сили, і приєднання Туреччини до Об’єднаної Європи надалі почали обговорювати на дебатах. Сьогодні в Туреччині не існує практично жодної політичної партії, яка була б проти євроінтеграції.

1996 року ми досягли митного союзу з Європейським Союзом. Зауважте, Туреччина — єдина країна, яка досягла митного союзу з ЄС, не отримавши членства! Навіть ті країни, які вступили до ЄС, витрачають кілька років на приєднання до митного союзу. 1999 року на саміті в Гельсінкі було вирішено, що Туреччину слід визнати можливим кандидатом на вступ до ЄС на тих самих умовах, що й інші країни. У грудні 2002 року в Копенгагені це було підтверджено й вирішено, що у грудні 2004 року буде ухвалено рішення про фактичний початок переговорів. Остання доповідь Європейської Комісії про значні досягнення, нещодавно здійснені нами в гармонізації нашого законодавства, була дуже сприятливою. І нарешті 15 грудня Європарламент більшістю у дві третини проголосував за початок переговорів з Туреччиною з жовтня наступного року. Як ви знаєте, після цього 17 грудня було рішення саміту ЄС такого ж змісту.

— Чим саме членство в НАТО допомогло Туреччині досягти стандартів ЄС?

— Членство в НАТО було для Туреччини дуже важливим. По- перше, ми виконуємо дуже важливу функцію безпеки на східному фланзі Європи. Це сприяло ідентифікації Туреччини з погляду загальних трансатлантичних інтересів, а за часів «холодної війни» було чимось навіть важливішим за економіку. Крім того, звичайно, дуже важливо навчитися партнерству з такою великою кількістю країн на рівні дуже високих стандартів. Турецькі збройні сили довели свою високу ефективність. Внаслідок цього роль Туреччини в обороні і безпеці Європейського Союзу, напевне, є однією з перших причин, через які ЄС зараз зацікавлений у нашому вступі.

Я думаю, що для України, яка вочевидь має намір йти в цьому напрямі крок за кроком, лінія, яку веде Туреччина, могла б бути доцільним прикладом. Але вступ до НАТО також має свої вимоги дуже високого рівня, не тільки з військового боку, а й із погляду соціальних, демократичних норм. Слід також пам’ятати, що з часу нашого вступу до НАТО 1951 року світ став іншим. Утім, ідентифікація себе в клубі загальної безпеки є дуже важливою.

— Екс-комісар ЄС Фріц Болкестейн стверджував, що розширення Євросоюзу не повинне охоплювати Україну й Туреччину, тому що це зробить ЄС надто розмазаним, зведе до простого митного об’єднання та виллється в дезінтеграцію…

— На жаль, саме на такі недоречні висловлювання, які іноді стають незаслужено популярними, звертають увагу ЗМІ з метою створення з них сенсації. По-перше, заяви такого штибу завжди характеризуються відповідними органами ЄС як «особисті». Як я казав раніше, ідентифікація Туреччини як європейської країни була визнана ще 1963 року. На щастя, рішення Європейського Союзу базуються на верховенстві права в рамках acquis communautaire. Тому ми навчилися не приймати подібні коментарі занадто серйозно.

Що ж стосується України, то з юридичного й технічного погляду було б дезорієнтуючим зараховувати її до однієї категорії з Туреччиною. Досвід Туреччини та її діалог із ЄС у порівнянні зі значно коротшим діалогом ЄС та України вказують на ту колосальну відстань, яку ще слід пройти Україні. Однак не обов’язково за сорок років! Це можна зробити за 12, 15, 20 років. Але знов-таки, всі ці цифри використовуються як популярне посилання для негативних спекуляцій ЗМІ, тоді як в житті нації 5, 10 чи 20 років насправді являють собою короткий проміжок часу, коли ви прямо й наполегливо прямуєте до певної важливої мети. З огляду на це, з географічного, культурного погляду ми завжди проголошували, що Україна — це частина європейської архітектури.

— Тобто ви заперечуєте досить поширену думку про певну конкуренцію між Туреччиною й Україною щодо європейської інтеграції?

— Це ще один міф. Туреччина завжди підтримувала й у майбутньому зі ще більшим ентузіазмом підтримуватиме зусилля України щодо євроатлантичної інтеграції. Відносини Туреччини з ЄС значною мірою розвивалися хоч і повільно, але послідовно. З іншого боку, досвід України абсолютно неможливо порівнювати.

Україна, як країна, що прагне європейської інтеграції, перш за все має сама підготуватися, виконати «домашню роботу» з досягнення належного демократичного ліберального клімату у своїй економіці, в соціальному житті, юридичній практиці. Це дійсно велика маса питань. Потрібно бути самокритичними, порівнювати себе з більш розвиненими країнами, виправляти те, що потрібно виправляти. Ми всі з великим задоволенням помітили, що протягом кількох останніх тижнів в Україні люди з таким ентузіазмом підходили до того, що стосується їхніх демократичних прав. Унаслідок цього імідж України в західному світі настільки змінився на вашу користь, що цього результату не досягла б жодна кампанія з лобіювання. Великі досягнення завжди отримують винагороду.

— Як турецька діаспора в ЄС впливає на імідж Туреччини й ставлення до її євроінтеграційних прагнень?

— Турецька діаспора в країнах ЄС зараз досягла приблизно від чотирьох до п’яти мільйонів чоловік. Ці люди починали у дуже складних умовах, їх запрошували до Європи переважно як некваліфікованих робітників. Але турецькій діаспорі вдалося досягти того, що зараз її приймають. Вони пройшли важкий шлях, але діти й онуки цих робітників стали роботодавцями, інвесторами, політиками, яких обирають в країнах Європейського Союзу. Це результат дуже тяжкої праці та довгий, але послідовний процес.

— Із яким Кіпром Туреччина буде готова підписати необхідну угоду для приєднання до ЄС (протокол, що поширює кордони митного союзу на цей острів) — Республікою Кіпр чи об’єднаною державою греків- і турків-кіпріотів, якої поки що не існує?

— Кіпр ніколи не був передумовою вступу Туреччини до ЄС. Це юридична реальність. Утім, проблема Кіпру — політичний факт, який не треба ані перебільшувати, ані применшувати. І ЄС, і Туреччина, і турко- кіпрське населення було дуже розчароване результатами референдуму 24 квітня цього року, коли грецька частина острова висловилася проти мирного плану об’єднання. Грецький Кіпр — член ЄС. Але не можна собі уявити, що лише на основі свого членства у клубі один учасник буде в односторонньому порядку назавжди нав’язувати свою політику іншим членам. Визнання грецького кіпрського утворення — це одна річ, а виконання деяких технічних домовленостей, що стосуються торгових питань, — інша. Єврокомісія це розуміє, але насправді проблема полягає в тому, щоб розв’язати кіпрське питання. Ми також переконані, що останні події, що стосуються євроінтеграції Туреччини, служитимуть поштовхом до значно ефективніших пошуків рішення кіпрської проблеми.

— Але ж невизнання Республіки Кіпр є невизнанням одного з 25-ти членів ЄС. Ви покладаєтеся на те, що інші 24 країни, в тому числі й Греція, переконають Кіпр бути поблажливим до турецької євроінтеграції?

— Я переконаний, що в інтересах усіх 25-ти країн знайти рішення кіпрської проблеми, і я впевнений, що будуть ужиті позитивні кроки в цьому напрямі.

— Лунають припущення, що переговори про приєднання Туреччини до ЄС триватимуть дуже довго. Ви говорили про недоречність «магії цифр», але все ж таки ваш прогноз?

— Звичайно, ніхто не може знати точної відповіді. Є тисячі технічних питань, які потрібно розглядати. Ми будемо напружено працювати. Але не забувайте, що світ не чекає. У мене склалося враження, що не лише ЄС, але й значно ширше коло країн поступово з більшим ентузіазмом ставитимуться до того, щоб завершити процедуру членства Туреччини. Бо ніхто реально не може дозволити собі, щоб таке важливе питання залишалося «підвішеним» протягом довгого часу. З погляду безпеки, економічних міркувань за десять років ЄС, напевно, матиме більшу потребу в Туреччині. Абсурдно спекулювати на тому, що «немає гарантій на переговорах». Адже абсолютно очевидно, що ніколи не можна передбачити, чим завершаться будь-які переговори, коли вони тільки-но починаються.

— Що, на вашу думку, насправді означатиме членство Туреччини для Європейського Союзу, зважаючи на деякі контраргументи?

— Спекуляції про «великі культурні розбіжності» між ЄС і Туреччиною через переважно мусульманське населення нашої країни є недоречними. Це дуже небезпечний стереотип, який повністю ігнорує факт, що ЄС — це не проект домінування однієї релігії чи нації над іншими, а проект цивілізації. Саме тому культурні, релігійні розбіжності, так само як і те, що є спільним, у процесі європейської інтеграції мають використовуватися на користь цієї єдності.

Скептики іноді стверджують, що «Туреччина складається не лише зі Стамбула і Анкари, які досягли певних вищих стандартів, ніж інші частини країни». Українці дуже добре знають наше середземноморське узбережжя, а також більшу частину нашого егейського узбережжя. Крім того, що стосується туризму, показники турецької промисловості вражають. Місто Бурса, наприклад, стало важливим центром автомобільної промисловості, міста Конья, Кайсирі, Ескішахір також спеціалізуються у певних галузях промисловості, таких як текстильна й харчова промисловість, і т. iн. На південному сході дуже швидко втілюється гігантський іригаційний проект, яким ми пишаємося. Міста Газіантеп, Діарбакір, Мерсін розвиваються так швидко! Північ країни робить свій внесок у цей розвиток. У Туреччині, щорічний рівень зростання якої протягом останніх років постійно становив 10%, навряд чи залишився хоч один регіон, який був би неконкурентоспроможним.

Інтеграція Туреччини до ЄС — це щось значно більше і глибше, ніж просто технічне питання. Це історичний концептуальний прорив. Адже зараз Європа визначає свою ідентичність із перспективою на майбутнє, і вона вирішила включити Туреччину в цю ідентичність. Це рішення ухвалене всіма 25-ма урядами країн-членів, так само як і Анкарою. Для цієї перспективи є багато підстав: культурна та ментальна спільність Туреччини й Європи має таке саме значення, як і релігійні та деякі культурні розбіжності, які не повинні бути причиною для забобонів і які зараз сприймаються як додаткова цінність європейських культур. Геополітичне значення Туреччини та критична вага нашої країни в питаннях безпеки, а також і в дипломатичному світі — це інші важливі фактори, разом із нашою зростаючою економікою. І якщо врахувати їх усі, то членство Туреччини більшою мірою являтиме собою не кількісне, а якісне розширення Європейського Союзу.

Варвара ЖЛУКТЕНКО, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments