Треба за всяку ціну обминати ...широкі, розкриті двері і шукати правдивої великої брами, над якою віють непідроблені, неперелицьовані прапори нашого духу
Олена Теліга, українська поетеса, публіцистка, літературний критик, діячка ОУН

Американський дебют майбутнього публічного політика

13 травня, 2000 - 00:00

Благословення Віктор Ющенко просив, коли йшов на останню розмову до Президента України з приводу призначення на посаду прем’єр-міністра. Про що він подумав у Вашингтоні, коли увійшов до приймальні Білого дому, можна лише здогадуватися. Про щось подібне бо принаймні, він не вагався й не озирався. Кортеж із не дуже престижних (як для американців) броньованих машин, в якому їздив український прем’єр, не відрізнявся від кортежу президента Коста-Ріки, який того самого дня (також вперше) завітав до Білого дому. Американський уряд, аби не викликати нарікань від платників податків, не тримає спеціального автопарку, а орендує автомобілі для делегацій (залежно від престижу) у приватних фірм, що, зрештою, значно дешевше.

Американська преса зазвичай надає неабиякого значення тому, як саме і з якими почестями приймає президент США того чи іншого політика. Ющенко зустрівся як із віце-президентом Альбертом Гором так і з Біллом Клінтоном. Останній зайшов до вітальні на кілька хвилин. Першому це було потрібно для передвиборної агітації, другому — за статусом. Хоча, звісно, це враження суб’єктивне. Президента Коста-Ріки Клінтон проводжав до дверей і навіть привітав костаріканських посадовців. Для того щоб вийшов Ющенко, національні гвардійці двічі відчиняли двері, й лише втретє, коли преса вже стомилася, український прем’єр з’явився на очі. Декілька місцевих журналістів, які спеціально чекали заяви українського прем’єра, кепкували: чи не залишиться Віктор Ющенко у Білому домі другим віце-президентом з питань України (!), адже його дружина — американка.

Костаріканський президент говорив із пресою довго і його змусили робити заяву англійською. Віктор Ющенко спочатку вийшов до українських журналістів (що викликало здивування як у багатьох з них, так і в американців), сказав два-три речення з перекладачем про те, що «сторони знайшли спільну мову з усіх питань», і залишив Білий дім. Скидалося на те, що український прем’єр не мав бажання (бо сказати було що, принаймні за результатами першої частини аудиту) відповідати світовій пресі на запитання про горезвісні публікації у «Файненшл Таймс». Чому Ющенко пояснював це лише під час короткого прямого ефіру в студії CNN (який бачила обмежена аудиторія) і на зустрічах із політиками та керівниками міжнародних фінансових інститутів — рівняння з багатьма невідомими.

Віктору Ющенку у Вашингтоні було непереливки, передусім через постійні дорікання з приводу корупції серед української номенклатури. Він просив пустити Україну на зовнішні ринки та у Всесвітню організацію торгівлі, а йому казали — адаптуйте своє економічне законодавство, якщо ви реально цього хочете. Він запитував про кредити, а йому зауважували — так чому ж ви так повільно розвиваєтеся, що до 1996 року у вас не було й гадки про те, що валютними резервами Національного банку треба управляти (за міжнародними нормами), а не просто їх витрачати. Світовий банк стоїть на тому, що інвестиції в український бізнес знову прийдуть, якщо МВФ відновить своє кредитування, а Фонд, у свою чергу, чекає закінчення 2-ї частини аудиту Нацбанку. І слід зважати на те, що результати перевірки можуть бути вельми неприємними.

Спроби команди Ющенка шляхом активного адміністрування й урядових змін економічних правил з паперово- дозвільно-пільгових на грошово-ринково-конкурентні поки що дали один з головних мінусів — розрив у бюджеті, де, за словами міністра фінансів Ігоря Мітюкова, вже не вистачає 3 мільярдів гривень, а може бути й більше. Запізнення із західними кредитами, за останніми даними, до осені реально створить шалений тиск на гривню. Яка крапля й коли стане останньою — ще побачимо.

Повертаючись до Києва, в літаку український прем’єр визнав перед журналістами, що українській владі (і не тільки) заважає слабовірство щодо власних сил. «Якщо ми будемо сильні й відверті, то в нас будуть сильні й відверті друзі», — сказав Ющенко. Відвертості Ющенкові вистачає, а дивна фраза про слабовірство ілюструє передусім сумніви й вагання самого прем’єра, який до останнього моменту не хотів йти до великої політики. Він шукає партнерів за кордоном, там, на Заході, а не всередині країни. У Ющенка, який як людина поки що подобається більшості населення, хоч би там які помилки він робив чи не робив нічого взагалі, є значно більше шансів стати справжнім публічним політиком, ніж у висуванців з кримінальним чи радянським минулим. По-перше, команда Ющенка ще формується, і з того, наскільки багато партнерів він знайде, можна буде бачити, як стрімко розвиватиметься Україна загалом.

По-друге, питання полягає в тому, чи зможе він самостійно (без президентського карт-бланшу) ефективно знаходити спільну мову з впливовими українськими політиками? Реформуючи енергетичний ринок, Віктор Ющенко порадив своїй команді «не винаходити велосипед», а взяти за основу європейську чи американську модель. Сенс — щоб зручно було тим, хто вкладатиме гроші. Скопіювати — найлегше, але закон соціальної інерції ще певний час не дозволятиме українцям побудувати Україну, як сподівається Ющенко, як центральноєвропейську державу.

Було б наївним припускати, що візит прем’єра до США і навіть зустріч із самим Біллом Клінтоном (хоч би що там Ющенко казав про сильні сигнали підтримки) змінить внутрішньополітичну ситуацію в Україні. Олігархи в лапках (тому що зароблені ними гроші поки що є фантомними) не злякаються й не стануть підтримувати новий уряд, глава якого бачив самого Клінтона. Бо це їм не вигідно, та й навіщо, коли можна просто змінити прем’єра до наступних виборів 2005 року або з найменшими втратами дочекатися ще 5 років і «протягти» у Президенти «свою людину».

І намагання перебирати на себе російську, американську чи будь-яку з європейських моделей розвитку не є й не повинно бути принциповим. Принциповим є набагато важливіше — зберігати баланс інтересів задля державної вигоди й розвитку.

ДУМКИ

Голова Державного казначейства України, колишній заступник голови НБУ Олександр КИРЕЄВ:

— Я вважаю, що в Україні дуже тихо і нерішуче говорять про те, що в дійсності ніяких порушень Національний банк не зробив. Про це керівництву Національного банку і уряду треба говорити і дуже голосно. Кошти МВФ використовувалися лише на ті цілі, які передбачалися програмою. Кожний пункт програми перевірявся настільки ретельно, під таким мікроскопом, що порушення були просто неможливі.

Президент Асоціації українських банків Олександр СУГОНЯКО:

— Я впевнений, що Нацбанк не порушив жодних моральних принципів. Я переконаний у тому, що там не було жодного зловживання, тим більше намагання обдурити партнерів. Існує величезне політичне бажання дискредитувати і Національний банк, і колишнього його голову. Можливі помилки, але зловмисної брехні чи використання коштів у приватних інтересах — цього я особисто не допускаю. Проте дуже впливові сили в Україні та за її межами і на Сході, і на Заході зацікавлені в тому, щоб факт дискредитації відбувся.

Віктор КОВАЛЕНКО, канал «1+1», спеціально для «Дня»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments