Інколи здається, що історія нічого не вчить. Але це не так. Вона таки вчить — якщо в цієї вчительки життя НАВЧАЮТЬСЯ
Володимир Панченко, український літературний критик, літературознавець, письменник

Анатолій Москаленко: «Щоб журналістика справді стала псом демократії...»

17 вересня, 1998 - 00:00

— Мене вразило, що на форумі найгостріше звучала саме українська і чеченська
теми. Ічкерію представляв редактор газети «Грозненский рабочий» Муса Муратов,
який розповів про страшні наслідки нещодавньої війни: із 120 тисяч загиблих
шоста частина — мирні жителі, що стали в'язнями фільтраційних таборів.
У зв'язку з цим в Ічкерії триває підготовка матеріалів до майбутнього Міжнародного
суду в Гаазі над військовими злочинцями, що обіймають керівні посади в
Росії.

У той самий час виявилося, що і в Російській Федерації зі свободою преси
далеко не все гаразд. Особливо посилений тиск на регіональні мас-медіа:
журналісти з Іркутська повідомили про створений там «єзуїтський механізм
тотального контролю преси».

Однак перше місце за заангажованістю посідає білоруська система ЗМІ.
Усю недержавну пресу там проголошено «нечесною», опозиційною силою. Панує
жорстокий контроль влади за розповсюдженням інформації та тотальна монополія
держави на електронні мас-медіа, закрито єдиний справді опозиційний орган
— газету «Свобода», а також «Радіо 101.2». Із лунких гасел про свободу
преси, що виголошував Лукашенко у 1994 році, правдою є тільки те, що у
журналістів не стріляють. Поки що.

— Чи існують реальні шляхи подолання кризи «свободи слова»?

— 1995—1997 року переважна більшість газет та телекомпаній у СНД було
куплено впливовими фінансово-промисловими корпораціями. На перший погляд,
це не повинно розглядатися як порушення принципів демократії в умовах ринкової
економіки. Проте саме це наразі й відбувається, коли близькі до тієї чи
іншої корпорації чиновники з допомогою ЗМІ намагаються реалізувати свої
приватні політичні інтереси. Таким чином, реалізуються не загальнодержавні,
а вузькопартійні інтереси. Все це створює очевидну загрозу свободі слова
та демократії в країнах Східної Європи. Протистояти цьому можуть лише продумані
дії держави в цілому й передусім — законодавчої влади. Потрібні серйозні
зміни закону про ЗМІ, закону про акціонерні товариства та інших актів.
Одіозний президент Білорусі може стати першим диктатором після можливого
поновлення так званого «потрійного панслов'янського союзу», у якому «бацька»
виношує наміри об'єднати Росію, Україну, Білорусь, а там і Болгарію та
Югославію. Причому від балачок уже перейшов до теоретичної частини перевтілень:
зазначається потреба загальної економіки, політики, єдиної мови (звичайно
ж, російської), єдиної церкви (під егідою Московського патріархату), єдиного
війська. Тому нам потрібно уважно пильнувати свою осібність, постійно наголошувати,
що Україна є великою державою, що нас 52 мільйони, що, зрештою, маємо у
своїй історіографії гіркий досвід «молодшого брата».

— Яка ваша оцiнка свободи преси?

— Нині справжня інформаційна небезпека загрожує Україні i не стільки
ззовні, скільки зсередини. Як вважає один із дослідників преси, політолог
Олександр Чекмишев, починаючи з 1995 року формування потужного дніпропетровського
клану навколо Президента Леоніда Кучми спричинило відповідну реакцію інших
політичних лідерів. Це, зокрема, позначилося і на такому аспекті діяльності
політиків, як контроль ЗМІ. Сигнал дала команда Президента. Наприкінці
1996 року після підготовки сюжету зі звільненим радником Кучми Олександром
Разумковим було знято з ефіру одну з найкращих інформаційних передач українського
ТБ «Післямова». Невдовзі її було відновлено, та вона стала значно обережнішою
і фактично втратила колишню гостроту (це не завадило їй «самозакритися»
напередодні виборів-98). А наприкінці 1996 року перестала виходити одна
з найкращих аналітично-інформаційних передач «Вікна». У той же час на УТ-1
з'явилася передача, в якій новопризначений міністр інформації Зиновій Кулик
намагався висловлювати офіційну позицію з приводу тих чи інших подій. Однак
невдовзі ця передача «наказала довго жити».

Тривожить, що за умов поділу інформаційного ринку України на сфери впливу
різних політичних сил більшості видань немає потреби перейматися такими
проблемами, як журналістська майстерність, боротьба за читача — а значить,
і за прибутки. Журналісти знають — їм все одно заплатять. Не одні, так
інші. І напередодні наступних президентських виборів популярні видання
перетворяться на кандидатські «бойові листки». Вже нині такі розклади призвели
до того, що журналістика продовжує втрачати довіру серед людей. А відтак
нашою метою має бути створення ЗМІ нового типу, які сприятимуть поглибленню
демократичних процесів в Україні, — їхня трансформація у реальну «четверту
владу».

— Чи було знайдено практичне розв'язання поставлених на форумі питань?

— Ми разом із ірландцями, білорусами, швейцарцями та німцями відтепер
працюватимемо над новим навчальним посібником «Праця журналіста». Він складатиметься
з чотирьох блоків: 1) проблеми і досвід функціонування журналістики в демократичній
державі; 2) система ЗМІ і політичні системи: розвиток у світовому контексті;
3) правові основи функціонування (закони); 4) власне журналістська майстерність.
Посібник буде створюватися саме у такому складі, бо Європейська журналістська
комісія вважає, що Ірландія, Україна та Білорусія подібні за своєю історичною
долею та розвитком. А головне: щоб урятувати сучасну журналістику в демократичній
державі, ми маємо орієнтуватися на Європу.

№177 17.09.98 «День»

При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»

Розмовляла Аліна СЕМЕРЯКОВА
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ