Брюс ДЖЕКСОН: Моє побажання Україні таке: «До наступного року в Європі!»

1.Ваш рейтинг світових подій 2007 року. Які з них, на вашу думку, були найбільш значущими для українського суспільства?
2. Які події в Україні мали найбільший резонанс за кордоном, зокрема, у вашій країні чи місці перебування?
3. Які матеріали, теми, автори та які спецпроекти «Дня» (фотоконкурс, книжкові проекти) запам’яталися вам найбільше?
4. Щоб ви хотіли побажати українцям у цьому році?

Брюс ДЖЕКСОН, президент проекту «Перехідні демократії», неприбуткової організації, яка виступає за демократичні перетворення на Балканах і в країнах колишнього Радянського Союзу.

1. Найважливішою подією 2007 року, яка має вплив на українське суспільство, мабуть, є вибір російським президентом Володимиром Путіним свого спадкоємця. Ця подія переконала небагатьох, хто ще сумнівався, у Вашингтоні, що жорстка й неспокійна Росія залишається і неминуче впливатиме на думку Європи щодо таких країн, як Україна. Іншою дуже важливою подією (знову-таки з перспективи Вашингтона) стало громадянське протистояння в Грузії і опозиція до президента Михаїла Саакашвілі. Демонстрації в Тбілісі нагадали Білому дому, що повернення нових демократій на пострадянському просторі до нормального європейського життя може забрати більше часу, ніж ми спочатку думали і сподівалися.

2. Очевидно, що в нас з великою увагою стежили за позачерговими виборами в Україні. Американці пишаються конкурентними аспектами виборів у США, які, на нашу думку, дуже нагадують футбольні матчі. Однак, я думаю, американці були шоковані кривавою риторикою й атмосферою «перемога будь-якою ціною», які домінували під час виборів в Україні. Через це в американців склалося враження, що українські політики насолоджуються виборчими баталіями більше, ніж роботою в уряді.

3. Моя дружина намагається навчити мене української мови, тому я залишаю за собою право дати відповідь на це запитання наступного року.

4. Мої єврейські друзі мають дуже влучне вітання з приводу закінчення року, яке звучить так: «До наступного року в Єрусалимі!». Щось подібне я хотів би побажати Україні. Кожного року, коли я працював в Україні, ми завжди висловлювали сподівання, що наступний рік стане для Києва роком великого фінансового й політичного успіху, дійсно «проривним роком», коли Україна стане зіркою в євроатлантичній спільноті, як цього досягли в 1990 роках у Польщі, Чехії та інших країнах. Тому моє побажання Україні таке: «До наступного року в Європі!»