Люди, які мають свободу вибору, завжди оберуть мир.
Рональд Рейган, 40-ий Президент США

Чим живуть українці Придністров’я?

Леонід Ткачук: Якби Україна допомагала — ми досягли б більшого
8 листопада, 2011 - 00:00
ЛЕОНІД ТКАЧУК

Минулого тижня заява президента невизнаної Придністровської Молдавської Республіки Ігоря Смірнова про те, що Придністров’я може провести референдум про приєднання до України, сколихнула українські ЗМІ. «День» звернувся до голови Товариства українців Придністров’я Леоніда Ткачука із проханням роз’яснити цю заяву та розповісти про настрої серед української діаспори у Придністровській республіці:

— Пане Леоніде, як ви оцінюєте заяву президента Смірнова про проведення референдуму стосовно приєднання Придністровської молдовської республіки до України?

— Це не є новиною. Ви знаєте, що історично Придністров’я належало Україні. Коли приймалося рішення про створення Молдавської автономної радянської соціалістичної республіки у складі України у 1924 році, ніхто не питав українців, які мешкали на цій території, чи хочуть вони того. Рішення приймали керівники. Коли у 1940 році Молдавська АРСР, яка знаходилася у складі України, об’єднувалася з Бессарабією, знову ж, ніхто не питав українців, як вони ставляться до цього. Не питали їх і тоді, коли розвалювався Радянський союз. Тому у 1990 році, коли було засновано Придністровську Молдавську Республіку (ПМР), українці, які створили свою організацію — Товариство українців Придністров’я, прийняли програмне рішення: якщо прийматимуться рішення без урахування думки українців, вони залишають за собою право провести референдум, аби визначитися і повернутися до України.

Ця програмна теза ніколи не змінювалася, вона залишилася дотепер. Чому ми цим не скористалися? Тому що, при створенні ПМР в її законодавстві були враховані всі наші вимоги. Якщо до того все українство було знищено, не було української мови на державному рівні, то після створення ПМР розпочалося її відродження, почали з’являтися українські школи. Сьогодні в нас є український ліцей у Тирасполі, Українська гімназія імені І. Котляревського в місті Бендери, середня школа імені Л. Українки в Рибниці. І ці заклади вже мають багато випусків. Окрім того, є дві початкових школи. У нас є кафедра української мови та літератури у Придністровському державному університеті імені Т. Шевченка, у нас є своя щотижнева україномовна газета «Гомін», українське телебачення та радіомовлення. Те, що робиться державою йде з урахуванням думки українців. Але, якщо виникне така ситуація, коли без нашого відома і попри наше бажання прийматимуться якісь політичні рішення — зрозуміло, що ми можемо скористатися цим правом на референдум. Президент добре знає наші програми, вони не є таємними.

«УКРАЇНА «ЛЯКАЄТЬСЯ» ПРИДНІСТРОВ’Я»

— Але ж 2006-го у вашій країні відбувся референдум, на якому більшість населення вирішила приєднатися до Росії...

— Сьогодні українці, росіяни і молдавани Придністров’я — це три найбільші етноси, які становлять 90% населення ПМР. Між нашими організаціями є угода про допомогу і підтримку одне одного. Наприклад, ми підтримуємо відкриття молдавських шкіл і навпаки. Сьогодні є проблема і в Україні. На жаль, зважаючи на змінюваність влади — ніхто ще не прийняв жодного концепту відносно Придністров’я. Позаяк немає стратегічного бачення ситуація Придністров’я, чіткої політики. Ми змушені доводити, що маємо якісь права. У нас більшість дітей навчається в Україні, але квоту на навчання отримати дуже важко і задля цього потрібно звертатися до численних інстанцій. До порівняння, випускники молдавських шкіл отримують до 5—6 тис. місць на безкоштовне навчання в університетах Румунії. Ми маємо проблему з перетину кордону.

Нашу республіку завжди піддавали різним зовнішнім негативним факторам. То у нас була воєнна блокада, коли силою намагалися знищити ПМР. Потім була телефонна — до нас не можна було додзвонитися. У 2006-му була економічна блокада — зупинилися всі потяги, які ходили в Україну. В цій ситуації, зрозуміло, ми були раді будь-якій підтримці від будь-якої держави. Ця допомога прийшла з боку Росії.

Я не зовсім згоден із думкою, що було прийняте рішення про приєднання до Росії. Це було якраз рішення про розбудову незалежної держави — тоді стояло питання: чи ми повертаємося до Молдови, або будуємо незалежну державу разом із Росією, яка на той час нам допомагала — і досі допомагає, до речі. Але це не означає, що ми віддаємо свою незалежність. Адже ситуація, коли нас передавали від однієї держави іншій, не враховуючи нашої думки, не просто набридла людям — вони мають свою позицію, яка формувалася протягом цих 20 років. А те, що Україна «боїться» Придністров’я (ви подивіться: після того, як Смірнов дав інтерв’ю, деякі українські політики злякалися очевидних речей), засвідчує, що ніхто з них не має об’єктивної картини щодо ПМР. Я би їм радив частіше сюди приїздити. Хто бодай раз у нас побував — мають зовсім іншу думку про придністровських українців і про тутешнє життя. Ми вважаємо Україну не просто державою, із якою ми маємо нині кордон. Україна для нас — це рідне, бо родинні зв’язки ніколи не переривалися і не перервуться. Тому політики мусять це враховувати. Треба змінювати щось у цьому напрямку, тоді покращиться авторитет України у світі, бо всі побачать із якою повагою Україна ставиться до своїх іноземних громадян. У нас, до речі, мешкає 130 тис. українців, які не мають можливості скористатися навіть таким правом, як піти на вибори. Зрозуміло, всі вони не зможуть взяти в них участь, тому що у Посольстві України в Молдові — лише одна дільниця. Але навіть після цього наше ставлення до України не змінилося — це наша рідна держава, і кожен тут це відчуває.

«МИ — РІВНІ СЕРЕД РІВНИХ»

— Як, на вашу думку, чи не є ця заява президента Смірнова популістською і своєрідним піаром?

— Я з вами не погоджуся. Зверніть увагу, коли і де це було сказано. Наш президент говорив це на нашому заході, присвяченому 20-річчю створення Товариства українців Придністров’я. Він розповідав про речі, які відповідають реальності. До слова, влада ПМР турбується про українців краще, ніж це є в інших країнах. Для порівняння, в Молдові, наприклад, йдеться про закриття української школи. У нас такого немає. За 20 років у ПМР відкрито сім пам’ятників видатним українцям. До речі, більшість з них виготовлені за рахунок місцевої громади або навіть влади. Україна допомогла лише з двома. Але про що це свідчить? Ми, українці, тут комфортно себе почуваємо, ми — рівні серед рівних.

— Пане Леоніде, а як іще українську діаспору у Придністров’ї підтримує влада?

— Усі наші пропозиції владою завжди враховувалися. Я не можу навести жодного прикладу, коли нас не підтримала держава. Ми на цьому не спиняємося. З кожним роком кількість учнів, які вивчають українську мову, збільшується. Сьогодні у Придністров’ї її вивчають більше ніж 16 тис. дітей. У нас такі швидкі темпи, що ми не встигаємо підготувати вчителів. Якби Україна теж допомагала — ми досягли б більшого.

— А яким чином допомагає вам кишинівська влада?

— Вона не те, що не допомагає, а взагалі немає ніякого впливу на Придністров’я. Сьогодні наша держава — самостійна республіка, вона не визнана, але тут є свої закони, своя влада, яку обирає народ, свої виконавчі органи. У нас три офіційні мови: російська, молдавська і українська. У нас працюють українські телеканали. Ми живемо життям з Україною, але хочемо, аби воно було дедалі повнішим. На жаль, Україна не дає нам такої можливості.

— Але ж вам відома офіційна позиція України, яка вважає, що Придністров’я має залишатися при Молдові...

— Я добре знаю цю позицію. Якби Росія та Україна домовилися, то вони вже давно б розв’язали проблему Придністров’я саме так, як того хоче народ ПМР. На жаль, Росія вбачає в цьому тільки свої інтереси. А Україна, взагалі, не знає, чи «бачить» вона. У неї політика невтручання. Ясно, що Україна прагне до Європи, але ми кажемо інше: а культурні відносини, гуманітарні зв’язки?! Підручники для наших шкіл — це що, політика? А національне вбрання для наших колективів? Тут багато є питань, які потребують уваги з боку України. А вона може бути тоді, коли керівники в Україні зрозуміють, що Придністровська Молдавська Республіка — це етнічно українська земля. І там більш ніж 100 тисяч громадян України, які не перервали зв’язків і яких потрібно підтримувати.

КОМЕНТАР

Сергій ПИРОЖКОВ, Надзвичайний та Повноважний Посол України у Республіці Молдова:

— Заява Смірнова — політична, і мені важко її коментувати, оскільки я офіційна особа. Але в основному він посилається на референдум 2006 року. А цей референдум — його особиста пропозиція, яка широкої підтримки поки немає. Україна виступає за розв’язання придністровської проблеми в рамках цілісності Молдови з урахуванням інтересів Придністров’я за столом переговорів у форматі «5+2» (Молдова, Придністров’я, Росія, Україна, ОБСЄ та спостерігачі з ЄС та США. — Авт.).

Ігор Самокиш, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments