Ціна суперечок

Дипломатичну роботу Геннадія Удовенка (серпень 1994 — квітень 1998 року) характеризують по-різному. Одні вказують на певний романтизм і непрагматичність дипломатії Удовенка. Інші — на його професійні здобутки — саме Геннадію Йосиповичу випала честь бути головою Генеральної Асамблеї ООН. Його щиро поважають українські дипломати. І його відверто недолюблювали в Москві. Хоч саме в час міністерської роботи Геннадія Удовенка з Росією було укладено так званий великий договір, у цей же період було підписано угоду про статус та умови перебування Чорноморського флоту на території України. Відносини Києва і Москви сьогодні переживають не найкращі часи. Про можливості розв’язання українсько-російських проблем, про «цінові війни» двох країн — в інтерв’ю з екс-міністром закордонних справ, а нині народним депутатом Геннадієм УДОВЕНКОМ.

— У чому причина загострення у відносинах України та Росії?

— Я не бачу якогось загострення. Існує лише нагнітання непродуманими заявами окремих політиків. Чому ніхто зараз не згадує Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією? Адже це основоположний документ, яким повинні керуватися обидві сторони у своїй взаємодії. Якщо ми починаємо забувати про «конституцію» наших відносин, то це не робить ні одній, ні другій стороні честі. В Україні сьогодні нова влада, новий Президент, у Росії Володимир Путін уже тривалий час є лідером держави. Безумовно, відбувається процес «притирки», який вимагає певного часу. Не думаю, що з боку України були якісь антиросійські дії. Згадаймо, що свій перший візит Віктор Ющенко здійснив до Москви. Прем’єр- міністр Юрій Єхануров майже одразу після призначення відвідав Росію. Усе робиться для того, аби відносини Києва і Москви розвивалися нормальним шляхом. Ми приречені історією наших відносин на дружню співпрацю.

— І ви не бачите напруження навіть у газовій сфері?

— Так, зараз є проблеми, пов’язані з намірами російського «Газпрому» збільшити ціну за газ. Як відомо, нинi її хочуть підняти до 160 доларів. Ще коли я був міністром закордонних справ, то тоді ця вартість становила 50 доларів. Однак і тоді ми вважали таку ціну зависокою, оскільки російський виробник одержував газ за 20—22 долари. Ми заявляли, що український виробник, який також поставляє товари до Росії, перебуває в нерівних умовах. Ми залежні від російського постачання газу, і це наслідок наших лінощів. Чому? Ми «присмокталися» до російської труби, ми часто не платимо за газ, ми крадемо російський газ... Хоч кожен уряд з фанфарами повідомляє, що він нарешті вирішив усі питання розрахунків за поставки газу. Коли Росія вирішила значною мірою змінити цю систему і вимагає вищої оплати, то я в цьому жодної дискримінації не вбачаю. Росія у зв’язку з тим, що ми від неї залежимо, використовує можливість натиснути на Україну. Я не захищаю Росію. Але що їй залишається робити, якщо в неї виникають проблеми з транспортуванням газу через нашу територію? Потрібно зняти напруження, яке виникло останнім часом. Експерти стверджують, що збільшення ціни на газ загрожує катастрофою для української економіки. Отож нам доведеться подолати новий економічний іспит. Україні немає куди діватися, оскільки немає інших джерел поставок газу. Є газ із Туркменістану, однак він транспортується також через територію Росії.

— Україна, прагнучи до рівноправності у відносинах із Росією, хотіла б водночас отримувати газ за «білоруською» ціною. Однак Мінськ «компенсує» різницю в газовій ціні повною залежністю від Росії. Чому українське керівництво виявилося не готовим передбачити газовi проблеми із Росією? Чи Київ і справді сподівався інтегруватися до НАТО і ЄС, співпрацюючи водночас із Москвою в газовій сфері за «білоруською моделлю»?

— Наші відносини повинні будуватися на основі українсько-російської моделі. Не слiд брати за приклад Білорусь, оскільки ця модель нам абсолютно не підходить. Хотів би вам дещо розповісти... Восени 1994 року президент України відвідав Сполучені Штати. Повернулися до України, і стало відомо, що Росія припинила поставки газу. Президент доручив мені негайно зв’язатися з російським колегою, аби з’ясувати причини. Мені було сказано: «У вас теперь есть новый стратегический партнер. Пусть он и поставляет газ». Лише після втручання президентів України і Росії питання було вирішено. Після того подібних радикальних заходів щодо Києва не вживалося. Але для рівноправності відносин з Росією потрібно платити ту ж ціну, що платять європейські держави.

— Кого ви мали на увазі, говорячи про окремих політиків, які виголошують непродумані заяви?

— Їх вистачає — і з російського, і з українського боку. Ми маємо пам’ятати, що оцінку міжнародним відносинам будь-якої держави повинні давати три особи: президент, прем’єр-міністр і міністр закордонних справ. Це не стосується преси, політологів, які висловлюють власну думку. Ми не повинні своїми заявами давати привід російським «затуліним» відповідати ще гостріше.

— Про що свідчать, на вашу думку, дві останні жорсткі заяви Володимира Путіна? В одній йшлося про рік «втрачених можливостей» між Україною і Росією, а в другій — про спроможність українців розраховуватися за газ за ринковими цінами...

— Путін каже, що треба розраховуватися за газ... Але і я про це кажу. Стосовно року «втрачених можливостей»... Будь-який рік для будь-якої країни можна назвати роком втрачених можливостей: не все використовується, залишається багато роботи... Можливо, заяви президента Росії пов’язані з тим, щоб підіграти певним політичним силам в Україні. Але ж Володимир Путін неодноразово наголошував, що Росія не хоче втручатися у внутрішні справи України. Євген Примаков колись сказав: «Після наших розмов я зрозумів, що ми повинні зараз перевчити російську еліту. Вона має зрозуміти, що Україна є незалежною». Я цитую ці слова на багатьох конференціях. Росія, починаючи від президента, прем’єра, спікера, повинна зрозуміти, що Україна є незалежною, і Україна має право формувати власну політику.

— У 1997 році, коли ви обіймали посаду міністра закордонних справ, було підписано угоду про базування Чорноморського флоту в Україні. Наприкінці минулого тижня заступник керівника Секретаріату Президента Анатолій Матвієнко оприлюднив позицію, відповідно до якої ув’язувалося «газове» питання і питання оплати за оренду ЧФ у Криму. Наскільки є можливим перегляд цін за оренду російського флоту? Наскільки взагалі доречною була ця заява на етапі складних відносин із Росією?

— Мені невідомо, чи розраховується зараз Росія відповідно до договору про тимчасове перебування російського флоту в Україні. За повідомленнями ЗМІ, — не розраховується. Тобто Росія повністю порушує фінансові зобов’язання щодо цього документа. Росія вважає себе господарем у Севастополі зараз... І це теж призводить до порушення основних положень угоди, яку ми підписали. Це, безумовно, негативно відбивається на українсько-російських відносинах. Вважаю, що коментар Анатолія Матвієнка є коректним: ви піднімаєте ціни на газ, а ми піднімаємо ціни за перебування вашого флоту на нашій території. Нічого злого для українсько-російських відносин у заяві Анатолія Матвієнка не бачу.

— І ця заява була вивіреною з юридичної точки зору? Росіяни стверджують, що внесення змін до базової угоди буде рівнозначним її денонсації...

— У мене викликає великий сумнів трактування російською стороною цієї угоди. Гадаю, у ній є можливості для відповідного цінового корегування.