Навіть за мінімально уважного погляду на небагатий
подіями кінець літа складається враження, що пора фанфар і радощів з приводу
успішності української зовнішньої політики безперечно минула.
Як виявилося цими днями, справжня робота з формування сприятливого зовнішнього
оточення держави лише починається. Мабуть, найкраще відсутність такого
оточення продемонструвало святкування ювілею Леоніда Кучми, яке не відвідав
не лише жоден західний лідер, а й навіть палкий друг України – президент
Польщі Александр Кваснєвський. Подібна демонстрація приязні та дружби в
неформальній обстановці могла б мати неабияке значення, виходячи з кризового
стану не лише економіки та фінансів в Україні. І якби на цей час існувала
практика постійних неформальних зустрічей українських та західних лідерів
— хто знає, можливо б, і «велика шенгенська стіна» почала потроху піддаватися,
й кредитні лінії потроху розморожувалися б, і капітал потроху б вкладався
в Україну — а там і криза була б значно менш відчутною, і напевне, західні
лідери висловлювали б не лише моральну підтримку державі у важкий час.
Та й проблеми запровадження візового режиму країнами-сусідами України в
разі їхнього приєднання до ЄС, мабуть, мали б інший вимір. Щоправда, як
багато разів уже говорилося, дипломатія може зробити лише те, що на сьогодні
дозволяють внутрішні умови, а це вже — інша тема.
Впливовість України в своєму регіоні дуже добре ілюструють результати
переговорів між українським та молдoвським прем’єрами. Адже досі в Києві
дуже довго твердили, що не може бути й мови про якийсь обмін територіями.
Може, як виявилося. Шматок безперечно важливого автошляху обміняно на шматок
землі, потрібний Молдові для добудови терміналу. Жест доброї волі з часом
напевне принесе Україні чималі проблеми й із дунайським пароплавством,
і з транзитними можливостями — проте, можливо, зиск від створення єврорегіону
«Нижній Дунай» ці проблеми перевищить. Принаймні, хотілося б у це вірити.
А також у те, що Україна зможе захистити свої інтереси на переговорах із
розподілу континентального шельфу з Румунією.
Серед «здобутків» України — і обіцянка Туреччини розпочати антидемпінгові
переслідування українських експортерів металургійної продукції та металобрухту.
Причому Туреччину можна звинуватити лише в тому, що вона захищає власні
інтереси так, як вважає за потрібне. Україна ж не є членом Всесвітньої
торговельної організації і, відповідно, Анкара має право зводити перешкоди
на шляху українських товарів.
Трохи сумно, коли бачиш, що з твоєю країною поводяться не так, як би
вона того заслуговувала, притому переважно з її власної вини. Але ж колись,
нарешті, й в українця мала б прокинутися власна гідність.






