Тільки наука змінить світ. Наука в широкому розумінні: і як розщеплюється атом, і як виховувати дітей… І дорослих теж.
Микола Амосов, український лікар, учений в галузі медицини, біокібернетики

«Французький старт» європейської гри

2 липня, 2005 - 00:00

Перше півріччя «європейської» і «євроатлантичної» активності «нової України» завершилося масованим дипломатичним штурмом Франції на найвищому рівні, офіційним відкриттям багатостраждального меморіалу на Личаківському цвинтарі у Львові, візитом Генерального секретаря НАТО. Перші півроку діяльності нового державного керівництва України можуть свідчити як про те, що воно сприймається у світі зовсім інакше, ніж попереднє, і це є позитивом для країни, так і про те, що ситуація у зовнішній політиці просто повертається до норми. Про прориви і фантастичні звершення не йдеться, і навряд чи буде. Візити спочатку прем’єр-міністра Тимошенко, потім президента Ющенка до Парижа засвідчили, що, з одного боку, немає нічого неможливого, українських лідерів там приймають і слухають, з іншого — попереду ще дуже багато роботи. Ющенко проголосив у Парижі початок нових відносин України і Франції, і можливо, у цьому він правий. Розвиток «французького» напрямку важливий передовсім через вагу Парижа як у Європі, так і на світовій арені. Залишати відносини з Парижем на колишньому рівні було щонайменше недопустимим.

Наприкінці першої половини року Париж відвідали секретар РНБОУ Петро Порошенко, прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, Президент Віктор Ющенко. Це справді виглядало масованою атакою, особливо коли вчитатися і вслухатися у інтерв’ю Тимошенко і Ющенка французькій пресі. Два лідери України впевнено говорили, що Україна — це Європа, і можливо, частково їм вдалося переконати в цьому не лише себе, але й консервативну публіку зі «старої Європи». Франція щойно проголосувала проти пропонованого проекту Європейської конституції, у країні — новий уряд (одному з його членів, міністрові внутрішніх справ Ніколя Саркозі пророкують можливість швидкого політичного зростання). Нелегка внутрішня ситуація у Франції, не зовсім зрозумілі найближчі перспективи Європейського Союзу в цілому, з одного боку, можуть вважатися не найкращим моментом для дійсно нового якісного початку у відносинах. З іншого боку, іншого моменту могло й не бути. Україна — все ще «модна країна», хоча вже можна почути і критику (і часто — зовсім небезпідставну), і нерозуміння часом вельми суперечливих дій і рішень нового українського керівництва з боку західних аналітиків і політиків. Ще є шанси презентувати країну, себе — і є зацікавленість іншої сторони у тому, щоб це було зроблено.

Тимошенко і Ющенко в Парижі робили, як виглядало, все можливе для того, щоб переконати співрозмовників і в тому, що можливості України — справді величезні, і в тому, що вони — справді єдина команда. Результатом «французького десанту» можна вважати те, що він отримав солідну увагу з боку преси — досі цього не траплялося. Такого інтересу до українських лідерів ні телебачення, ні провідні французькі газети досі не виявляли. Це — не стільки успіх, скільки аванс. Успіху можна досягти, якщо буде реалізовано усі ті домовленості, яких досягли у Франції Тимошенко і Ющенко — це стосується будівництва доріг, співробітництва у енергетичній і аерокосмічній галузях. Особливо цікаво виглядало б співробітництво з французькими компаніями, які входять до консорціуму Airbus (саме вони свого часу торпедували подальшу розробку з «європейцями» транспортного літака на базі АН-70), залучення Gaz de France до сумнозвісного «газового» консорціуму, можливості співробітництва у нафтовій галузі (Одеса — Броди). І прем’єр-міністр, і Президент України начебто домовилися про залучення французів як консультантів і радників при проведенні реформ, адаптації законодавства до норм acquis communautaire. У вересні, як заявляв Президент Ющенко, відбудеться українсько-французький енергетичний форум. За його словами, президент Франції Жак Ширак висловив повну підтримку з боку Франції у процесі вступу України до Світової організації торгівлі, а також у отриманні Україною статусу країни з ринковою економікою. Ющенко говорив також, що Франція готова розглянути питання про пом’якшення візового режиму для окремих категорій громадян. Це все — перші зрушення. Відомо, що французький капітал тільки приглядався до України (зараз можна сказати, що успішно в Україні працюють тільки компанія President — виробництво молочних продуктів, і Lafarge — виробництво цементу). Консервативність мислення може бути подолана тільки якимись конкретними справами. Адже, з одного боку, Париж завжди заявляв, що ніколи не діятиме без врахування інтересів Росії (у які не входить надмірне зближення між Україною та ЄС і НАТО), з іншого — виглядає так, що настає час для перегляду деяких, здавалося, твердих основ політики.

Роль Франції у Європейському Союзі за будь-яких умов буде визначальною, так само, як роль Німеччини і, можливо, Великої Британії. Саме Франція відмовила свого часу у залученні України до співпраці у межах так званого «веймарського трикутника» (Франція — Німеччина — Польща). Саме Франція може зараз стати «піонером» у допомозі Україні у проходженні того шляху, яким країни Центральної і Східної Європи проходили десять років тому. Без слова французького посла при НАТО не буде ухвалено жодного рішення Альянсу — тому і на цьому напрямку нормальні відносини, об’єктивна оцінка ситуації просто необхідні.

Без частих контактів і між державними лідерами, і між політиками, і між бізнесом справи, очевидно, не зрушать з місця. Отже, український «французький десант» як перший хід «європейської стратегії» України, особливо з урахуванням відомого французького скепсису, був виправданим і доречним. І можна сказати, що прем’єр-міністрові і Президентові завдяки передісторії — помаранчевій революції, яка викликала симпатію до України і українців — вдалося те, чого їхнiм попередникам не вдавалося з самого початку. Їх почули, Україною зацікавилися. До кінця року Україну може відвідати президент Франції Жак Ширак.

Від України, очевидно, тепер вимагатиметься подібна дипломатична активність і на інших напрямках — наполегливість завжди винагороджується. Більша ясність з тим, що ж насправді відбувається в країні. Перше, що хотіли б бачити потенційні союзники в Україні — це чітку і зрозумілу стратегію її розвитку.

Віктор ЗАМ’ЯТІН, «День»
Газета: 
Рубрика: