Віктор ЗАМ'ЯТІН, «День»
Не можна говорити, що рік, який минає, не запам'ятався
й нічого Україні не дав. Результатів було відразу декілька. По-перше, нам
вперше відверто заявили, що на жодне членство в жодному Європейському союзі
Україна розраховувати не може ні за яких обставин. Це сказала людина відповідальна
— комісар Європейської Комісії з розширення ЄС Гюнтер Фергойген. Насправді
це важить набагато більше, ніж будь-яка помпезно оголошена стратегія —
чи нікому не потрібна в реальності угода про партнерство — бо це слова
правди. І це сказано вперше. І це символізує як те, що сьогоднішнє покоління
західних політиків (і не лише західних) просто не здатне сприйняти того,
що Європа не є невеличким затишним куточком, до якого вони звикли, так
і те, що за вісім років своєї незалежності Україна так і не зробила жодного
кроку для того, щоб бодай якось нагадувати своїм розвитком цю саму західну
демократичну модель.
По-друге — це більш ніж відверта стаття Джорджа Сороса
в «Інтернешнл Геральд Трибюн». До цієї персони можна ставитися як завгодно,
але його виступ на тему, що Україна чогось буде варта лише в разі, коли
дійсно розпочне реформи, а не їхню імітацію — можливо, діє набагато сильніше,
ніж тисячі офіційних привітних слів. Різка стаття Сороса, в якій він пообіцяв
не годувати українську владу, збіглася в часі з заявою посла США в Україні
Стівена Пайфера, в якій він відверто заявив, що Сполучені Штати підтримуватимуть
лише реформаторську Україну, якої досі не було. Отже, другий висновок —
за геополітичне положення, слова про європейський вибір та розвиток демократії
грошей більше не даватимуть, на МВФ більше з цього приводу не тиснутимуть,
і взагалі, спитають за повною програмою. Настільки різко, відверто, багатозалпово
та явно не на підтримку особистості Президента Кучми це все ще не звучало.
Це вже не попередження. Для України в її нинішньому стані — це просто погроза.
На жаль, загальний рівень довіри Заходу до сьогоднішньої
України висловив мені в приватній розмові директор Вашингтонського центру
стратегічних міжнародних досліджень Річард Мерфі — «я не бачу, яким чином
Кучма зможе стати «іншим президентом» і почати нарешті ставити інтереси
України вище своїх власних та своїх друзів».
Третій вкрай негативний для України висновок — яким би
вона не була важливим стратегічним партнером для європейської безпеки,
її думка не те що не враховується, її навіть «забувають» попередити, а
про її інтереси «забувають» спитати, як це сталося з акцією НАТО проти
Югославії. Напевне, ніхто не зміг би собі дозволити так себе повести з
сильною країною, керівництво якої захищає гідність держави.
Україна за цей рік не стала ні членом Світової організації
торгiвлi, ні асоційованим членом ЄС. Цілком може статися, що й наступний
рік цих результатів не дасть.
Це все разом узяте — майже остаточна втрата державою свого
міжнародного реноме, втрата зовнішньої підтримки, в першу чергу, фінансової,
може призвести до дуже багатьох наслідків — наприклад, не просто до перетрясок
в Міністерстві закордонних справ, але й до заміни міністра. Що, мабуть,
було б уже зайвим.
Навряд чи в усьому винна дипломатія. Саме зовнішню політику
України на Заході визначають як практично безпомилкову. Та й державою керує
не дипломатія.
Париж






