Бідна людина не та, у якого немає ні гроша в кишені, а та, у якої немає мрії
Сократ, давньогрецький філософ, один із засновників Західної філософії

Голодомор в Україні – злочин проти людства

28 жовтня, 2008 - 00:00

У четвер Європарламент прийняв резолюцію, в якій Голодомор в Україні визнаний злочином проти людства. Документ містить заклик до країн колишнього СРСР розсекретити архіви, які стосуються цих подій. Раніше Конгрес США визнав Голодомор геноцидом українського народу.

Дійсно, чи був Голодомор в Україні в 30-х роках актом геноциду? І чому стільки пристрастей вирує навколо історичного питання 70-річної давності? Відповіді — в політичних реаліях сьогодення. На жаль, історія часто стає об’єктом політичних ігор і несумлінних спекуляцій. У той же час, перегляд історії, відновлення істини, позбавлення від міфів прояснює суспільну свідомість і допомагає суспільству правильно орієнтуватися не лише в сьогоднішньому світі, але й у часі. Істеричні голосіння про неприпустимість перегляду історії, якими люблять у Росії провокувати імперські амбіції, націлені лише на збереження радянських міфів, які такі милі і такі вигідні спадкоємцям радянського минулого.

Нагадаю, що спровокований комуністичною владою на початку 30-х років минулого століття голод у СРСР забрав, за різними оцінками, від 3 до 7 мільйонів людських життів. Із них близько двох мільйонів людей загинуло в Україні. Неймовірні цифри — неначе між Першою і Другою світовими війнами країна пережила ще одну війну. Та так, фактично, і було, але у людей, які гинули від голоду, не знайшлося в світі союзників, готових прийти до них на допомогу та відбити агресію комуністів проти власного народу.

Про ці події написано безліч книг і статей. Основні обставини штучного голоду серйозними дослідниками не оскаржуються. Визнано як факт. Суперечка йде про інше: чи можна назвати це геноцидом? А за цим питанням приховане інше — хто винен?

Міжнародна конвенція про попередження злочинів геноциду і покарання за нього визначає геноцид як «дії, які здійснюються з наміром знищити, повністю або частково, певну національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку». Мільйони мешканців українського села, які потерпіли від штучно створеного в 30-х роках голоду, з формального погляду не можуть бути визнані жертвами геноциду. Просто через те, що це — соціальна група, а не національна, етнічна, расова чи релігійна. Хоча сам цей злочин можна кваліфікувати як злочин проти людства.

Сучасне міжнародне право спирається на визначення «злочину проти людства», дане в статуті «Міжнародного військового трибуналу для суду і покарання головних військових злочинців європейських країн Осі» (Нюрнберзький трибунал). Дії, здійснені радянською владою в 30-х роках, цілком підпадають під дію пункту «с» статті 6 Статуту Нюрнберзького трибуналу: «...вбивства, винищування, поневолення, заслання й інші жорстокості, здійснені щодо цивільного населення до або під час війни, або переслідування за політичними, расовими чи релігійними мотивами... незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де вони були вчинені, чи ні».

Відповідно до цього, минулого четверга Європарламент і визнав Голодомор в Україні злочином проти людства.

Чому з усіх колишніх радянських республік, потерпілих від голоду 1931—1933 років, лише Україна ставить питання про визнання Голодомору злочином проти людства, питання риторичне. Відповідь очевидна: Україна порвала зі своїм радянським минулим і не намагається зберегти комуністичні міфи і виправдання. Орієнтована на демократію країна називає речі своїми іменами. Вона не вважає себе наступником СРСР і відхрещується від радянських злочинів. Це не її, України, турбота, зберігати імідж Радянського Союзу і його вождів.

Виявилося — це турбота Росії. І тому, що Росія всіляко перешкоджає визнанню Голодомору в Україні злочином проти українського народу. І тому, що Росія не визнає масовий голод у російській частині СРСР злочином проти російського народу і злочином проти людства. Адже на Поволжі, в Сибіру й на Північному Кавказі від голоду загинуло людей не менше, ніж в Україні. Голодомор 30-х років був злочином проти всіх народів СРСР. Особливо постраждали від нього Україна, Росія, Казахстан і Білорусь.

Проте всі «братні» республіки мовчать, пригнічені величчю Сталіна і його чекістських послідовників. Нинішньому президентові Казахстану (колишньому першому секретареві ЦК компартії Казахстану) Нурсултану Назарбаєву гудити Сталіна — це все одно, що паскудити власну біографію. Останньому диктаторові Європи і президентові Білорусі Олександрові Лукашенку, який захоплювався Гітлером, критикувати Сталіна якось дріб’язково і протиприродно. Путіну, який повернув «демократичній» Росії сталінський гімн, це й зовсім не з руки. Як, очевидно, і його клонованому кремлівському двійнику.

Лише Президентові Ющенку і Верховній Раді України є діло до відновлення історичної ясності. І вони наполегливо привертають до цього громадську увагу всього світу, кваліфікуючи Голодомор як геноцид і прозоро натякаючи цим на відповідальність Кремля, який оголосив Росію наступником СРСР. Але у Москви немає ні бажання, ні рішучості адекватно засудити Сталіна і його злочини і тим самим відвести від Росії звинувачення в геноциді українців як нації. Кремль не бажає знімати з Росії відповідальності за злочини, які творилися керівництвом СРСР. Просто тому, що кремлівські керівники відчувають себе правомірними наступниками радянської влади, її ідеології та методів управління.

Ось і виходить, що лише в Україні Голодомор визнаний злочином проти людства, а в решті держав колишнього СРСР — чи то трагічними сторінками історії, чи то технічними помилками «ефективного менеджера».

Олександр ПОДРАБІНЕК, Ej. ru
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments