Справжня особиста свобода неможлива без економічної безпеки і незалежності. Голодні та безробітні люди — це кадри для диктатури.
Франклін Делано Рузвельт, 32-ий президент США, демократ.

Групи ризику: від 3 до 73 років

Як країна бореться проти примусової експлуатації своїх громадян за кордоном
27 червня, 2007 - 00:00

Попри скасування роботоргівлі 200 років тому торгівля людьми визнана ООН третім найприбутковішим злочином в усьому світі (після контрабанди наркотиків та зброї). За приблизними оцінками, у минувші два століття до примусової праці та сексуального рабства було залучено від 4 до 27 мільйонів людей. На жаль, цей глобальний процес не оминув Україну. У щорічній «Доповіді Держдепартаменту США про торгівлю людьми» Україна потрапила до списку країн зі значною кількістю жертв цього злочину і невідповідністю вимогам ліквідації тяжких форм такої торгівлі. За інформацією Міжнародної організації з міграції (МОМ), з 1991 року близько 100 тисяч українців стали жертвою цього злочину.

Про основні тенденції торгівлі людьми в Україні та світі «Дню» розповіла представник МОМ Наталія Крівцова. За її словами, Міжнародна організація опікується цією проблемою з 1998 року і на кінець березня 2007 року надала допомогу 3 835 особам. Серед них — як жінкам, так і чоловікам. Якщо у 1998—99 роках йшлося переважно про експлуатацію жінок за кордоном для проституції, то сьогодні набирає обертів примусова праця. За даними проведеного МОМ дослідження, в Україні з усіх потерпілих 85% є жертвами трудової експлуатації, і тільки 15% — сексуальної. Якщо говорити про трудову експлуатацію чоловіків, то досить часто такі випадки мають місце в Росії на будівництві. «Механізм тут простий: людей вербують в Україні для роботи, а коли привозять на місце, зачиняють за колючим дротом і високим парканом. Там вони живуть без права на свободу пересування, без документів, у жахливих умовах і працюють без вихідних. Дуже часто, особливо наприкінці терміну перебування, трапляються каліцтва. Найчастіше людей відпускають зовсім без грошей, у кращому випадку дають сотню-другу доларів замість обіцяних «золотих гір». А потім ще й на вокзалі люди часто потрапляють до рук шахраїв. І дай Бог, щоб пощастило купити квиток. Тобто людина повертається додому i без грошей, і без здоров’я. При торгівлі людьми приводом для експлуатації часто слугує такий собі фіктивний борг за те, що людина потрапила в країну призначення. У 2006 році був гучний випадок, коли наших моряків експлуатували на російському судні. Тоді прокуратура РФ навіть порушила кримінальну справу», — розповідає пані Крівцова.

Окрім Росії, найчастіше українці потрапляють у рабство до сусідніх країн Польщі та Туреччини. Хоча загалом рятують українців у більш ніж 50 країнах, 20 з яких є членами ЄС. Наймолодшій людині, врятованій МОМ було 3 роки, найстаршій — 73. Дітей часто використовують у жебрацтві, як кишенькових злодіїв або з метою продажу органів.

Ще однією тенденцією, на яку звертає увагу пані Крівцова, є перетворення України з країни походження жертв рабства на країну транзиту, через яку людей переправляють з країн Азії та СНД. Іноді мова йде про Україну, як країну призначення. Крім того, розвивається таке явище, як внутрішня торгівля людьми. Коли під виглядом легального працевлаштування людей з регіонів продають до Києва. У 2006 році поняття внутрішньої торгівлі було введене у статтю 149 (Торгівля людьми) Кримінального кодексу України. За свідченням координатора Програм з протидії торгівлі людьми Представництва МОМ в Україні Фредріка Ларссона, Україна є першою країною у світі, яка має законодавство та державний відділ, який займається протидією торгівлі людьми. Зокрема, у Міністерстві закордонних справ працює Департамент боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми. За оцінками фахівців, українське законодавство максимально наближене до норм Палермського протоколу ООН, який фактично дає визначення цьому явищу.

У цьому напрямі організації різних форм та статусу тісно співпрацюють між собою та з урядовими структурами. Так, протягом 2000—2006 років, українські дипломатичні установи за кордоном, співпрацюючи з міжнародними та неурядовими організаціями допомогли повернутися додому понад 2 тис. українців, які стали жертвами рабства. Задля попередження проявів цього явища у 2005 році в МЗС України було відкрито Центр допомоги громадянам України за кордоном. У країні діють гарячі лінії, зателефонувавши на які можна отримати кваліфіковану консультацію з правових питань для тих, хто залишає країну чи постраждав від торгівлі людьми. Приємно, що бізнесові кола не залишаються осторонь проблеми. Так, оператори мобільного зв’язку Київстар, UMC, Life:) для своїх абонентів впровадили безкоштовний номер 527, за яким також можна отримати консультацію.

Краще, звісно, попередити злочин, ніж потім виправляти ситуацію. У цьому напрямі проводиться багато загальнонаціональних кампаній. Наприклад, у 2005 році МОМ привертала увагу громадськості до цієї проблеми співпрацюючи з гуртом «Океан Ельзи». «Ми хотіли, щоб про цю проблему почули молоді люди, які є однією з основних груп ризику. Наше завдання — не залякати людей, а надати їм інформацію та попередити неприємності», — говорять в Організації.

У березні 2007 року Кабінет Міністрів України затвердив «Державну програму протидії торгівлі людьми до 2010 року». Це чи не перший випадок, фінансування подібного проекту. За період з 1999 року в Україні порушено понад 1 600 кримінальних справ за статтею «Торгівля людьми» (у старому Кримінальному кодексі 124 стаття, у новому — 149). Однак, це не означає, що кількість вироків така ж велика, як кількість порушених справ. Крім того, багато вироків є умовними.

За словами представника МОМ, відслідкувати і розкрити злочин дуже важко, бо, як правило, він починається на території однієї держави, а закінчується на території іншої. Для його розкриття необхідно налагодити співпрацю між правоохоронними органами цих країн. Останнім часом МОМ займається саме налагодженням зв’язків і просто допомагає українським правоохоронцям працювати за кордоном, коли триває слідство, а також надає експертну допомогу.

Велику роботу проводить Міжнародний правозахисний центр «Ла Страда —Україна», який працює у нашій державі з 1997 року в багатьох напрямах, пов’язаних із дотриманням прав та свобод людини. Одним iз провідних питань у роботі Центру є запобігання торгівлі людьми, особливо жінками й дітьми. У співпраці з Міносвіти, Центр видав посібник з відеододатком для факультативних курсів у школах України. Проводяться тренінги, дослідження, розгортається широка лекторська діяльність, на базі Центру працює гаряча лінія, яка має статус національної. До «Ла Страда» звертаються як бажаючі виїхати за кордон iз метою працевлаштування (близько 50% дзвінків на «гарячу лінію»), так і потерпілі. Окремим новим напрямом діяльності є робота з дітьми трудових мігрантів, які є дуже вразливими для ситуації торгівлі людьми, насильства, негативних впливів. Директор департаменту соціальних програм Центру Катерина Черепаха розповіла «Дню» про досвід співпраці з Державним центром зайнятості (ліцензійний відділ) по «гарячій лінії» в галузі перевірки ліцензування фірм, які обіцяють працевлаштування за кордоном. Щосуботи від 10 до 14 фахівці консультують людей з питань процедури легального працевлаштування і наявності ліцензії саме на цей вид діяльності. «Бувають такі випадки, коли фірма має ліцензію на посередництво при працевлаштуванні на певну роботу в якійсь конкретній країні, але пропонує будь-яку роботу мало не по всьому світі», — зауважує представник «Ла Страда — Україна».

«Ми не ставимо собі за мету переконати людей не їхати за кордон і запевнити їх, що там усе погано. Адже тоді ми мусимо запропонувати якусь альтернативу. Основна мета нашої діяльності — щоб людина володіла повним спектром інформації: які є переваги, які недоліки, які ризики. А потім включається вже відповідальність людини, її воля, і кожен обирає сам їхати чи ні», — підкреслює пані Черепаха. У будь-якому випадку Центр рекомендує робити копію закордонного паспорту та інших документів і обов’язково залишити їх близьким людям в Україні. І взяти кілька копій із собою — на той випадок, якщо документи заберуть чи навіть банально загубляться, коли слід звертатися до посольства. Звісно, копії не матимуть офіційного статусу, але значно пришвидшать процес відновлення документів. Радять також мати телефони посольств або неурядових організацій, які можуть допомогти у цій країні.

Про власне українську специфіку торгівлі людьми можна говорити лише на рівні міфів. Статистичні дані щодо інших країн фіксують подібну ситуацію. Хоча чим стабільніша економіка, досконаліші закони, розвиненіша система соціальних гарантій, тим рідше громадяни потерпають від сучасного рабства.

Олена КОНДРАТЮК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ