Хочеш залишити слід на землі — посади дерево, збудуй будинок або... створи фонд
Згідно із тогочасними законами провінції Альберта, провінційний уряд додав до пожертви родини Ковальських іще $200 тисяч. КІУС не має права торкатися основного капіталу фонду, проте використовує відсотки, що він приносить, для фінансування українознавчих програм. Нині ж завдяки «княжому дару» (як окреслює вчинок Ковальських керівництво університету) КІУС отримав змогу започаткувати Програму досліджень Східної України ім. Ковальських, яка «зосередиться на підтримці розвитку української науки та культури, а також стане науковим центром дослідження проблем національного відродження в Україні».
І Михайло, і Дарія Ковальські походять із нинішньої Івано-Франківщини. Ще перед Другою світовою пан Ковальський закінчив Львівський університет, здобувши звання магістра права та політичних наук, і працював після цього у кооперації, був директором української молочарні, а потім директором «Українбанку». Водночас Михайло змолоду брав активну участь у боротьбі галицьких українців за свої права, був кілька разів ув’язнений польською владою, провів три роки у польський тюрмі. Його дружина закінчила учительську семінарію і працювала в школі. 1939 року родина Ковальських опинилася на польських землях, окупованих Німеччиною, а пізніше перебралася до Австрії, звідки 1949 року виїхала до Канади. Не надто вже юному подружжю за океаном усе довелося розпочинати з нуля — перші роки Михайло працював фізично. І лише згодом спромігся заснувати власне підприємство.
Нині родина Ковальських опікується своїм фондом. Упродовж десяти років прибутки Вічного фонду використовувалися для надання стипендій та дотацій дослідникам, фінансування українських публікацій. Останнім часом дедалі більша частка витрат фонду спрямовується на підтримку наукових проектів не за океаном, а в Україні.
