Волі українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців
Євген Коновалець, український військово-політичний діяч, організатор ОУН

ЄС отримав керівництво

Президентом евроспільноти став майстер компромісу, а міністром закордонних справ — британська баронеса
21 листопада, 2009 - 00:00
ХЕРМАН ВАН РОМПЕЙ ТА КЕТРІН ЕШТОН ПРИЙМАЮТЬ ПОЗДОРОВЛЕННЯ / ФОТО РЕЙТЕР

Усупереч усім побоюванням, Раді Євросоюзу вдалося обрати під час вечері у четвер свого першого президента — ним став прем’єр-міністр Бельгії Херман ван Ромпей. Тим часом на посаді верховного представника з зовнішньої політики та безпеки було затверджено єврокомісара з торгівлі британську баронесу Кетрін Ештон. Як заявив на прес-конференції прем’єр головуючої у ЄС Швеції Фредрік Рейнфельдт, це рішення було прийняте одноголосно.

На прес-конференції, що відбулася у Брюсселі, Херман ван Ромпей звернувся до журналістів із виступом трьома мовами — англійською, французькою та фламандською. Бельгійський прем’єр-міністр закликав тих, хто зібрався, до єдності й пообіцяв дослухатися і брати до уваги позиції всіх 27 країн-членів Євросоюзу. «Членство у Євросоюзі має приносити користь усім країнам-членам співдружності, — заявив обраний президент ЄС. — Цей важливий принцип диктує нам підхід, що ѓрунтується на двох головних чинниках. По-перше, я збираюся зважати на інтереси й думки всіх членів співдружності. У єдності — наша сила, а в різноманітності — наше багатство. У кожної європейської країни своя історія, своя культура і свій підхід до справи. Ми йдемо до однієї мети, але кожен із нас несе свій власний тягар».

Ван Ромпей також пообіцяв, що переможцями в усіх його рішеннях залишаться всі без винятку країни — члени співдружності. Він також підкреслив, що вважає своїми головними завданнями створення у Європі нових робочих місць і заходи з охорони природи континенту. Новий президент Євросоюзу вступає на посаду 1 січня майбутнього року. І на думку іспанської El Pais, йому доведеться зіткнутися зі значущими викликами на пострадянських теренах, серед них — наслідки можливої нової газової війни між Україною та Росією. «Ніхто сьогодні у Києві не береться прогнозувати, чи зможуть європейці спати спокійно в січні 2010 року, не побоюючись, що «Газпром» перекриє кран і залишить їх без газу тижнів на два, як минулого січні», — пише газета.

У Бельгії з її лінгвістичними бар’єрами 52-річного ван Ромпея вважають об’єднуючою силою. Він зарекомендував себе як скромний і етичний професіонал, котрий уміє домовлятися й виступати як посередник. На думку спостерігачів, ван Ромпея заслужено називають майстром компромісу, оскільки він справедливо вирішує конфлікти, які періодично виникають між фламандцями, які говорять голландською, та франкомовними валлонами. Консерватор і член Християнсько-демократичної фламандської партії, ван Ромпей відомий як завзятий блогер, поет і публіцист. Він є автором шести книжок, передусім із соціальних і економічних питань.

Світові лідери вітали обрання ван Ромпея на пост першого президента ЄС. Американський президент Барак Обама у своєму посланні підкреслив, що «у США немає сильнішого партнера, ніж Європа, в боротьбі за безпеку та процвітання всього світу». Канцлер Німеччини Ангела Меркель назвала вибір Ради ЄС правильним, що дозволило уникнути такої позиції меншості, яка могла його блокувати. «Ми висунули людину, за кандидатурою якої дійшли до консенсусу і чия політична майстерність пройшла перевірку протягом усієї її політичної кар’єри», — зауважила вона. Президент Франції Ніколя Саркозі також вважає дуже мудрим рішенням обрати на пост першого президента ЄС людину, яка є вихідцем з однієї з країн-засновників Євросоюзу, країни, яка багато означоє, але не є однією з найбільших, бо ніхто не має почуватися виключеним із процесу».

Однак обранням ван Ромпея задоволені далеко не всі. Один з основних кандидатів на пост президента ЄС прем’єр-міністр Люксембурга Жан-Клод Юнкер на питання журналістів, чи не розчарований він, відповів: «У політиці ми не маємо права ставити власні мрії понад усе».

Великою несподіванкою для багатьох стало обрання Кетрін Ештон на пост верховного представника з зовнішньої політики та безпеки. Адже вважалося, що цю посаду може зайняти нинішній міністр закордонних справ Великої Британії Девід Мілібенд. Сама Ештон зізналася, що для неї це призначення стало великим сюрпризом. «У мене навіть немає підготованої промови, — сказала вона. — Але ніколи не було такого, щоб мені забракло слів, і цей вечір — не виняток. Для мене робота з Радою Євросоюзу та Єврокомісією буде непростим завданням. Бути першою — це вже непросте завдання. Я була першою жінкою — британським єврокомісаром, першою жінкою-єврокомісаром із торгівлі, і я також пишаюся тим, що я стала першою жінкою — верховним представником Європи».

Як зазначають спостерігачі, британка Кетрін Ештон практично не має досвіду дипломатичної роботи, проте вона зуміла позитивно зарекомендувати себе на посту єврокомісара з торгівлі, на якому вона торік заступила Пітера Мендельсона. У Великій Британії Ештон відома відносно мало, оскільки ніколи не займала жоден із ключових постів у кабінеті міністрів. Кетрін Ештон — 53 роки. У 80-ті роки вона очолювала бізнес-спільноту, що заохочувала діяльність компаній у соціальних напрямах і захисті довкілля. А до переходу в Єврокомісію засідала в Палаті лордів.

У дипломатичних колах вважають, що вирішальними чинниками під час її призначення стала її приналежність до соціал-демократичного табору, підтримка з боку голови Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу, а також те, що вона жінка.

На думку аналітиків, вибори, які пройшли у Брюсселі, продемонстрували той факт, що, незважаючи на дворічну недовіру одне до одного, Ніколя Саркозі й Ангела Меркель усе ж зуміли знайти шлях до відновлення франко-німецької осі. Ці лідери будують діалог, дуже схожий на діалог своїх попередників. Та якщо альянс Ширака та Шредера завершився розривом атлантичних відносин з адміністрацією Буша, то Саркозі й Меркель, навпаки, збираються мати пряму лінію зв’язку з Вашингтоном.

Чи зняло обрання керівників ЄС всі проблеми функціонування євроспільноти? Чи вирішене в ЄС питання, сформульоване свого часу колишнім держсекретарем Генрі Кісінджером: кому треба телефонувати, якщо ви хочете поговорити з Європою? І які сподівання може покладати Україна на нове керівництво ЄС у співпраці з Брюсселем?

КОМЕНТАР

Олександр СУШКО, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України:

— Так виглядає, що на сьогоднішній день Євросоюз розв’язав проблеми, пов’язані з конституційною кризою. Але ми ще не знаємо, як ці інститути працюють, наскільки вони будуть працездатними. Є чимало підстав очікувати тертя чи якихось конфліктів. Тому ми не повинні це розглядати як остаточне розв’язання всіх проблем. Євросоюз це динамічний проект, який рухається від певних викликів до нових викликів, формуючи свою відповідь. Треба подивитися як будуть ухвалюватися рішення з питань, де немає єдиної точки зору в ЄС.

Що стосується питання, кому телефонувати в Європу, коли в Євросоюзі є спільна позиція з якогось питання, то немає жодних проблем, щоб зателефонувати і дізнатися про цю позицію. Інше питання, коли є неузгоджені питання, коли різні національні інтереси і відповідно різні політики. Зараз ми маємо лише очікувати, як нові інститути запрацюють. Перш за все, слід очікувати зосередженості ЄС на внутрішніх питаннях і максимально обережної зовнішньої політики, навіть консервативної політики без жодних рухів вперед, на схід чи бодай куди.

У такій ситуації Україні важливо не втрачати динаміку, де у нас у співпраці з ЄС є прогрес чи, принаймні, є процес. Тут у мене є велике питання щодо позиції уряду Бельгії стосовно подальшої лібералізації візового режиму. Адже ця країна останні місяці є найбільш негативно налаштована щодо подальших кроків у цьому напрямі. Оскільки Рампей був прем’єр-міністром країни і навряд чи поза його увагою формувалась така політика.

Україна має працювати над тими цілями, які є зараз на порядку денному. Потрібно завершувати переговори про асоціацію й укладати цю угоду, якомога швидше рухатися по візовому діалогу. Потрібно демонструвати певний прогрес у тих питаннях, що відносяться до візового діалогу. Тут нам, на жаль, мало є чим рапортувати.

Микола СІРУК, «День»
Газета: 
Рубрика: