Бідна людина не та, у якого немає ні гроша в кишені, а та, у якої немає мрії
Сократ, давньогрецький філософ, один із засновників Західної філософії

Євросоюз та «сусiди»

Не потрібно класти Україну до «одного кошика» з Північною Африкою,— переконаний євродепутат Януш ОНИШКЕВИЧ
22 червня, 2004 - 00:00


За результатами нещодавніх виборів до Європейського парламенту колишній міністр національної оборони Польщі, відомий громадський діяч Януш ОНИШКЕВИЧ був обраний одним iз «євродепутатів». Януш Онишкевич — із тих, кому не просто небайдужа Україна, він переконаний, що без України єдина Європа неможлива. Українські проблеми Онишкевичу, який досить часто буває в Києві, відомі добре — він був серед тих, хто започатковував те, що сьогодні називають українсько-польським стратегічним партнерством. Власне, він iз тих, хто представлятиме в новому Європарламенті «нову Європу», і чий голос завжди буде дружнім до України.

— Який, на ваш погляд, буде новий Європарламент, чим він відрізнятиметься від попереднього складу?

— Цей парламент, зрозуміло, буде іншим, аніж попередній, і це тому, що в ньому братимуть участь парламентарії з десяти нових країн. Це буде дуже велика група. Натомість, якщо йдеться про те, що хотіли б у цьому парламенті робити поляки, то я вважаю, що зрозуміло, що деякі з польських парламентаріїв — євроскептики, і напевно, вони діятимуть у бік «демонтажу» Європейського Союзу або його послаблення. Але все ж таки більшість діятиме на користь розбудови спільної Європи, яка буде великим гравцем на світовій сцені, але дружньою до Сполучених Штатів, а не суперником Сполучених Штатів, великою політичною спільнотою, яка намагатиметься впливати на сусідні країни, і дбати про те, щоб у сусідніх країнах була розбудована демократія, і щоб у них теж була розбудована добра економіка. Для нас до того ж буде особливо важливим, щоб Європейський Союз не завершив процесу свого розширення, щоб Європейський Союз якось визнав, що цей процес, може, з деякою перервою тривати далі, і зрештою, охопить також і саму Україну, якщо тільки Україна витримає свою волю до входження до Європейського Союзу.

— Чи ви вже знаєте, до якої групи в Європарламенті будете належати?

— Моя партія — Унія Свободи — вже належить до групи лібералів, демократів і реформаторів. Це єдина польська партія, яка є членом цієї групи. У зв’язку з цим у Європарламенті я належатиму до цієї парламентської групи — лібералів, демократів і реформаторів. Ця група є третьою за своєю величиною в Європейському парламенті після християнських демократів і соціалістів, проте вона є дуже впливовою. Її голос може бути вирішальним, наприклад, коли існує спір між християнськими демократами і соціалістами — він може переважити або на один, або на інший бік. Як вона може скористатися з такої своєї позиції, може свідчити той факт, що дотеперішній голова Європейського парламенту був, власне, з цієї групи, і голова Європейської Комісії Романо Проді був теж із цієї групи.

— Чи існують шанси на ухвалення Європейської Конституції?

— Я вважаю, що шанси на те, що Конституцію буде прийнято, є, але то буде тривалий процес. Не видається так, що зараз текст цієї Конституції можна остаточно узгодити, а коли це зрештою станеться, то буде ще процес ратифікації. Багато країн повинні провести референдуми, а якщо на референдумах Конституцію не буде схвалено, то її не можна буде ухвалити.

— То чи можна вважати, що новий Європарламент буде налаштований дружньо до нашої країни?

— Та парламентська група, до якої я належу, дуже прив’язана до ідеї розширення Європейського Союзу, і тому напевно, вона буде пильно спостерігати за Україною. Але я вважаю, що дуже важливим є переконати інших партнерів у Європі, що цей етап розширення Європейського Союзу, в результаті якого до ЄС увійшли такі країни, як Польща, був успішним, і що у зв’язку з цим можна думати про подальший етап розширення, який може захопити також і Україну. Ми б дуже хотіли, щоб Європейський Союз помітив сподівання України, і не «вкладав» Україну до одного «кошика» з усіма іншими країнами, які сусідять iз ЄС — а серед них є Білорусь, Молдова, Лівія чи Марокко. Йдеться про те, щоб Європейський Союз мав особливий підхід до України, і маю надію, що увійшовши до комісії з закордонних справ Європарламенту, працюватиму в цьому напрямку.

— Який зміст, на вашу думку, може містити термін «сусід»?

— Це може означати дуже багато речей. Я вважаю, що термін «сусід» потрібно розуміти у два способи. Один — це сусід, який завжди буде тільки сусідом, і це напевно, повинно, наприклад, торкатися країн Північної Африки, країн Середземноморського регіону. І сусід, який має стати членом Європейського Союзу. І серед цієї категорії, очевидно, повинна знаходитися й Україна. Йдеться про те, щоб не трактувати всіх сусідів однаково, щоб дотримуватися якогось розрізнення між тими країнами, які ніколи не будуть членами Європейського Союзу, і країнами, які колись ними будуть.

— Чи залежатиме це від того, якою саме влада буде в Україні, чи йдеться про Україну як про державу?

— У Польщі є така приказка: монастир більший за пріора. Тому що монастир є, а пріор може змінитися. Інакше кажучи, уряди приходять і йдуть, а країни залишаються. Потрібно пам’ятати, що Словаччина мала такий період, коли її уряд був неприйнятний ні для НКТО, ні для Європейського Союзу, змінила уряд, але її напрямок залишився таким самим. У зв’язку з цим, я мушу сказати, що Європейський Союз повинен дивитися на Україну не через призму нинішніх влад, але він повинен дивитися на неї через те, що без України, як нам видається в Польщі, увесь процес розбудови нової Європи не буде повним. І через це Україна раніше чи пізніше повинна знаходитися в Європейському Союзі.

— Але дуже багато європейських політиків переконані в тому, що спільна Європа вже збудована...

— Я вважаю, що ні. Дуже важливим є те, чого чинні політики вже не кажуть. Кілька років тому були такі розмови, що Україна ніколи не зможе увійти до складу Європейського Союзу. Сьогодні цього вже немає. Сьогодні Гюнтер Ферхойген чи Романо Проді кажуть про те, що черговий етап розширення Європейського Союзу в цей момент не є на порядку денному. Але я думаю, що це є цілком зрозумілим: Європейський Союз має інтегрувати десять нових країн. Це дуже велике завдання. Європейський Союз зараз трохи наляканий цією перспективою. І тому говориться, що зараз про подальше розширення не може бути й мови. Але почекаємо. Я пам’ятаю, що 1992 року, коли я був у штаб-квартирі НАТО, супроводжуючи пані прем’єр-міністра Сухоцьку, коли ми порушили питання членства Польщі в НАТО, то отримали таку відповідь: НАТО, зрозуміло, не є закритою організацією, але зараз не йдеться про можливість розширення. Через п’ять рокiв ми отримали запрошення на вступ до Альянсу. Тож ви в Україні не повинні опускати руки і вважати, що справа програна. М’яч — у грі.

— Так, справа не програна. Але Польща завжди мала такого потужного лобіста, як Німеччина. Україна має Польщу, але не має ні Німеччини, ні Франції...

— Це правда, що Україна принаймні зараз не має... Я вважаю, що на наступному етапі ми переконаємо ці країни в тому, що треба думати і про Україну. Але потрібно також пам’ятати про те, що Україна — це дуже велика країна, більша навіть за Польщу. І у зв’язку з тим вступ України до Європейського Союзу може бути можливим тільки тоді, коли ЄС повністю змінить свою сільськогосподарську політику. Інакше ЄС може просто не вистачити на фінансування селян в Україні такою самою мірою, як це було досі. Але це має бути зміна, яку сприймуть усі, а не дискримінаційна стосовно України.

— А в питанні зближення України з НАТО...

— Тут я хотів би сказати, що Україна має значно більші шанси. Це повинно теж бути пріоритетом польської політики. І хоча в Стамбулі, найімовірніше, Україна не буде запрошена до НАТО, я вважаю, що справа йде у доброму напрямку, і це може здійснитися значно швидше, аніж вступ України до ЄС. Бо НАТО є організацією передусім військовою, а Україна має дуже добрі військові відносини з НАТО, і правду кажучи, реформа Збройних Сил України є чи не найяскравішим проявом реформ в Україні і з погляду НАТО, і з погляду Європейського Союзу з 1991 року.

— Ви, очевидно, добре знайомі з деталями українсько-польської співпраці, зважаючи на те, що були міністром національної оборони?

— Так, і ми дуже високо цінимо цю співпрацю з Україною. А передусім сьогодні ми маємо ще небувалу досі тісну співпрацю, наприклад, не лише в колишній Югославії, але й в Іраку. То вже не лише співпраця, це — справжнє братерство по зброї. І я дуже з того радий, і мені надзвичайно приємно, що я долучився до початку цього процесу як польський міністр національної безпеки, підписуючи ще 1993 року угоду про військову співпрацю між Україною і Польщею.

Віктор ЗАМ’ЯТІН, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments