Віктор ЗАМ’ЯТІН, міжнародний оглядач «Дня»
Президент Леонід Кучма підписав указ. В указі говориться про стратегію
інтеграції України до Європейського Союзу. Міністр закордонних справ Борис
Тарасюк після першого засідання ради Україна—ЄС заявив, що Україна не лише
прагне членства в ЄС, а й знає, як це зробити.
Це, а також нещодавній сплеск української інтеграційної активності —
при створенні організації Чорноморського економічного співробітництва в
Ялті, на засіданні Центральноєвропейської ініціативи у колишній резиденції
маршала Тіто — наводить на думку: принаймні на перших порах міністрові
Тарасюку вдалося переконати керівництво держави, що для неї органічне входження
до Європи є не просто стратегічним вибором, а може бути єдиною альтернативою.
З часів проголошення інтеграції до ЄС стратегічною метою української
зовнішньої політики для підтвердження на виконання цієї тези до останнього
часу в державі не робилося практично нічого. Не було створено «проєвропейського
лоббі» ні в парламенті, ні в уряді, ні у президентському оточенні, ніхто
не робив навіть спроб переорієнтації зовнішньої торгівлі з ринків Росії
та СНД, які для України звужуються з кожним днем, на Захід та на Схід,
у Європу, в Азію, в Африку. Годі було й думати про приведення внутрішнього
законодавства хоч у якусь відповідність до загальноєвропейських норм —
лише зараз створюється відповідний орган. Навряд чи можна було говорити
про нормальні стосунки з Європейським банком реконструкції та розвитку,
який із набагато більшим зацікавленням працює з Росією.
Україна звикла до декларацій. Декларацією про наміри фактично є й Стратегія
інтеграції держави до Євросоюзу — адже поки що вона не підкріплена ні успіхами
в реформуванні економіки, ні підвищенням рівня життя населення. Немає поки
що й підтримки цієї ідеї кожним представником влади, як це було в Польщі
чи Угорщині.
Тарасюк заявив, що поки що серед країн — членів ЄС немає консенсусу
— чи починати переговори з Україною про набуття нею асоційованого членства.
Немає такого консенсусу і в самій Україні — чи то в уряді, чи то у Верховній
Раді.
Цілком очевидно, що рано чи пізно питання інтеграції до європейських
структур зайдуть у суперечність із участю України в СНД, хоча формально
вона не є членом Співдружності. Очевидно також, що енергії та ентузіазму
самого Тарасюка для успіху буде недостатньо. Проте хоча б якийсь початок
покладено — залишається лише пильнувати, аби він не перетворився на чергову
декларацію.
