Нема свободи людини без свободи народу. І немає свободи народу без свободи людини
Ярослав Стецько, один із провідників українського національно-визвольного руху

Кого озвучував Лужков?

Російське МЗС виправдовує дії мера Москви
14 травня, 2008 - 00:00

Замість того, щоб поставити московського градоначальника на місце й не робити подібних заяв, зовнішньополітичне відомство Росії виправдало Лужкова, розцінивши заборону на його в’їзд до України як «недружній крок». Більше того, російське МЗС стверджує, що Лужкову «невиправдано інкримінується якесь посягання на територіальну цілісність України». Він висловив лише думку, яка, до речі, збігається з поглядом більшості росіян, котрі болісно сприйняли розпад СРСР, що, як виглядає, аж ніяк не є замахом на суверенітет України». Далі більше: в повідомленні російського МЗС говориться, що «в усій цій недобрій історії особливо насторожує таке: українська сторона вкотре відмовляє російським громадянам у праві висловлювати свої погляди на наше спільне минуле й знову повернулася до хибної практики складання «чорних списків», обмежуючи в’їзд на територію України окремим громадянам Російської Федерації».

Зовсім інакше, зрозуміло, дивляться на дії московського градоначальника в Києві. Зокрема, міністр закордонних справ України Володимир Огризко вважає таку реакцію на дії Лужкова цілком адекватною. Торкаючись «чорних списків», він назвав це «вигадками відомих товаришів» і звернув увагу на те, що СБУ в цьому випадку відреагувала на конкретні дії й заяви Лужкова. Й інакше бути не може. Хотілося б побачити, як би реагувала російська сторона, скажімо, на висловлені київським мером претензії на Воронезьку область, де проживає багато етнічних українців.

Секретар РНБО Раїса Богатирьова висловила сподівання, що необачні висловлювання мера Москви не відображають офіційної позиції керівництва Російської Федерації. «Фактично, під сумнів поставлено не тільки традиційні добросусідські відносини між Україною та Росією, але й базис стосунків між нашими країнами — Договір про дружбу і співробітництво», — йдеться в повідомленні прес-служби РНБО.

Схоже, що заяви московського мера стосовно Севастополя не були випадковими. І підтвердженням цьому може бути висловлена віце-спікером Держдуми від фракції «Единая Россия» Любов’ю Сліскою думка, що питання про статус півострова, й зокрема Севастополя, цілком може бути поставлене, зокрема, у відповідних міжнародних, правових інстанціях. «Важливо забезпечити його підтримку необхідними документами на такому рівні, щоб нас почули й щоб ми могли претендувати на позитивне рішення», — цитує Інтерфакс слова представника проурядової фракції.

Але питається, навіщо здіймати бурю в склянці. Адже подібна спроба оскаржити статус Криму й Севастополя вже одного разу закінчилася провалом. У Москви немає жодних правових підстав, аби судитися за Севастополь і Крим. Відомо, що підпис під міжнародними документами є міцнішим за будь-які думки або настрої. І російські дипломати про це знають краще за будь-якого градоначальника, й водночас вони якраз найактивніше мають відстоювати міжнародні домовленості. Схоже, що на Смоленській не дотримуються тесту на послідовнiсть зовнішньої політики. Що думають у ліберальних колах Росії про нове вогнище напруженості у відносинах між сусідніми країнами, читайте в статті Олександра ГОЛЬЦЯ.

Микола СІРУК, «День»

Злий слідчий?

Московський градоначальник, цілком у дусі відомої частівки, повз Україну без жартів не ходить. Побувавши в Севастополі на урочистостях, присвячених 225-річчю Чорноморського флоту, Юрій Лужков «героїчно» проігнорував попередження української Служби безпеки й у черговий раз заявив, що «місто морської слави» належить Росії, а не Україні. «Севастополь завжди був і залишається російською військово- морською базою, він ніколи не входив до складу Криму», — підкреслив градоначальник. Мер Москви розповів, що 1948 року Севастополь став містом державного підпорядкування, й сказав, що «1954 року місто не увійшло до числа тих областей, тих територій, які Хрущов передав Україні». А коли так, то «це питання залишилося невирішеним і ми його вирішуватимемо. Ми його вирішуватимемо на користь тих державних позицій і того державного права, яке має Росія щодо своєї військово-морської бази — Севастополя».

Тут особливо примітне посилання на певне «державне право», за допомогою якого передбачається задовольняти територіальні претензії московського мера до іноземної держави. Проте зауважу, що Юрій Михайлович лише продемонстрував вірність ідеї (нехай провокаційній, яку не можна реалізувати), що її він відстоює не перший рік.

Значно цікавіше з’ясувати, в якій, власне кажучи, ролі мер Москви займався перекроюванням європейських кордонів. Коли він обирався громадянами на посаду столичного мера, то мав усі підстави вважати себе політиком федерального масштабу. І тому висловлюватися на будь-яку тему, включаючи й питання зовнішньої політики. Але ж тепер Юрій Михайлович — хоча й вельми високопоставлений, але все-таки всього лише держслужбовець, який призначається главою держави.

З цього випливає, що Лужков зобов’язаний дотримуватися офіційного зовнішньополітичного курсу. Можна було б припустити, що саме Юрію Михайловичу Кремль довірив озвучити свою нову, ще жорсткішу позицію стосовно України. Адже якщо спробувати втілити мерські ідеї в життя, то це, безумовно, означає денонсацію російсько-українського договору 1997 року, що визнавав територіальну цілісність сусідньої держави. Ну а там і до прямої конфронтації рукою подати. Однак є підстави сумніватися в тому, що озвучений Лужковим підхід — державний. Інший чиновник, не менш високопоставлений, ніж московський мер, перебуваючи разом з Юрієм Михайловичем у Севастополі, говорив щось прямо протилежне: «Складності, пов’язані з особливостями перебування основних сил Чорноморського флоту на території України, мають вирішуватися шляхом планомірного переговорного процесу на рівні підкомісії у справах Чорноморському флоту, створеної у рамках російсько-української міждержавної комісії», — заявив міністр оборони Росії Анатолій Сердюков. Як бачимо, керівник військового відомства не заперечує той факт, що Чорноморський флот базується на українській території.

Ця зовнішньополітична шизофренія може бути викликана двома причинами. По-перше, не виключено, що в зв’язку з відсутністю реальних інструментів впливу на політику України, чиє керівництво прагне до НАТО, Москва перейшла до своєї улюбленої тактики — «залякування». Тоді на Юрія Лужкова покладено важливу функцію: грати роль «злого слідчого».

По-друге, й це більш імовірно, ніякої чіткої політики щодо України не існує взагалі. А є впевненість чиновників, що брудні висловлювання на адресу Києва лише укріплять їхнє становище. Зрештою, не Лужкову ж вести переговори про базування флоту, не йому спішно будувати нову базу під Новоросійськом. Сердюкову треба, нехай він і дотримується обережності. А Юрію Михайловичу все можна...

Слід сказати, що офіційний Київ вважав за краще дотримуватися другої версії. Українська Служба безпеки заборонила московському меру в’їзд на територію країни. А МЗС України заявив, що не вважає заяви Лужкова офіційною точкою зору російського уряду. При цьому була висловлена надія, що Москва визначиться в своєму ставленні до мерських ідей. Підозрюю, що це буде непростим завданням.

Олександр ГОЛЬЦ, 13 травня 2008 р. (www.ej.ru)

Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ