Бідна людина не та, у якого немає ні гроша в кишені, а та, у якої немає мрії
Сократ, давньогрецький філософ, один із засновників Західної філософії

Конституційний шторм Євросоюзу

16 червня, 2005 - 00:00
ДУМКИ ПОЛІТИКІВ ЄС ЩОДО ЄВРОПЕРСПЕКТИВ УКРАЇНИ ДОСИТЬ НЕОДНОРІДНІ. ПРИМІРОМ, ОПОЗИЦІЙНА НІМЕЦЬКА ПАРТІЯ ХДС ОБІЦЯЄ ПІДТРИМАТИ ЄВРОІНТЕГРАЦІЮ УКРАЇНИ У ВИПАДКУ ПЕРЕМОГИ НА ВИБОРАХ / ФОТО РЕЙТЕР

Противники вступу України в ЄС торжествують: французи та голландці провалили на референдумі Євроконституцію, англійці багатозначно відсунули дату референдуму на невизначений термін. Європейський Союз «розвалюється». Причинами одні називають важке «перетравлення» десяти нових членів, інші — вичерпання Євросоюзом свого призначення, його кризу тощо. Однак все простіше: проект конституційного оформлення Союзу виявився для французів і голландців за межею сприйняття ЄС як прийнятного формату об’єднання Європи. Але це ніскільки не означає, що ті та інші прагнуть демонтажу організації в її нинішній моделі.

А й справді, чи такою вже великою трагедією є те, що нещодавно відбулося у Франції та Голландії? По-перше, своє слово щодо схвалення Євроконституції ще можуть сказати парламенти. По-друге, як засвідчують події, політичний хід об’єднаної Європи в бік міждержавної конституції як абсолютно нового, не перевіреного історичною практикою проекту, викликав певні колізії та неприйняття в окремих європейських країнах. При цьому спрацював чинник особливої відданості французів ідеям національного суверенітету та патріотизму. У переході під юрисдикцію єдиного конституційного поля вони побачили ущемлення величі й престижу своєї країни, сприйняли наднаціональний основний закон як акт, що розчинить Францію в європейському конгломераті.

Результати референдуму у Франції викликали розчарування та песимізм. Адже Франція разом з Німеччиною становить несучу вісь ЄС. Порушення її основ могло б катастрофічно вплинути на економічну й політичну єдність Європи. Однак ланцюгової реакції руйнування ЄС не буде.

По-перше, ніхто з членів ЄС не відмовиться від єдиного економічного, а частково й політичного простору, де вільно пересуваються капітали, товари, робоча сила, ідеї, культурні й загальнолюдські цінності, формуються масштабні оборонні й зовнішньополітичні проекти, що становлять життєвий інтерес для всіх 25 його членів. По-друге, європейські суспільства, раціонально відмовившись від кордонів у класичному розумінні, уже не зможуть повернутися до внутрішніх замкнутих просторів, розділених митними бар’єрами, до «дрібної крамнички». По-третє, спільна Європа — це потужний центр сили й без Євроконституції. У сучасному світі, що глобалізується, тільки разом можна здійснювати великі суспільні проекти та захищати національні інтереси, які для об’єднаної Європи, що живе у лоні демократії, значною мірою стали уже не німецькими, не французькими, а європейськими. По-четверте, референдуми у Франції та Голландії — це лише проблема росту, епізод ситуативної конфліктності в суспільствах, що змушує до консенсусного пошуку рішення, яке влаштовує всіх. По-п’яте, повернення назад, до роз’єднаної Європи, стало б геополітичною катастрофою початку ХХI ст., яка призвела б до занепаду на континенті. Водночас це було б насильством над об’єктивними законами сучасного суспільного розвитку, над демократією.

Таким чином, нічого страшного не сталося. Європейський Союз живий і ніскільки не втратив своєї привабливості. Ніхто не збирається з нього виходити, а бажаючих вступити не поменшало. А Україна? Що станеться з її європейським вибором? Як скоро ЄС зможе повернутися до питання вступу України в Союз, коли зараз змушений займатися своїми власними проблемами? Усе залежить від того, як Україна буде справлятися зі своїми внутрішніми проблемами, які можна акумулювати у вигляді запитання: що хоче, а що не хоче бачити Європа в Україні? Хоче бачити те, що, до речі, проголошуємо й ми: сформоване ринкове господарство соціального типу; сприятливий інвестиційний клімат, підкріплений відповідним законодавством; стабільну атмосферу демократії в політиці й у всіх сферах суспільного життя; відкритість і відвертість державних мужів з акцентом рішучості й твердості у дотриманні наміченої лінії, а не метеликової політики; опозицію, яка не бігає з гаслами Хрещатиком чи влаштовує піар-шоу, а раціональною критикою влади й розумними проектами сприяє розвиткові суспільства; згуртовану та єдину націю, а не набір персонажів з байки Крилова навколо воза; структуровану політичну еліту, перейняту суспільними турботами, а не шукачів булави від 146 партій здебільшого невідомого походження та створених під особисті погляди й потреби лідера тощо. Чого не хочуть: подвійних стандартів у політиці та дипломатії; корупції й хабарництва, що пронизали вiд верху до низу суспільство; неврегульованості проблем у економіці, особливо в сільському господарстві, яке й досі перебуває в підвішеному стані між колгоспом і фермерством; орієнтаційної невизначеності на зразок примітивного анекдоту, запущеного радянською пропагандою під час Празької весни 1968 р.: Дубчек шоферу: «Показуй ліворуч, а повертай праворуч». У разi позитиву Європі не буде в чому нам дорікати, а нам не знадобиться нескромно повторювати: «Ти мене поважаєш чи ні?»

І, нарешті, чого не хоче розуміти Європа? Того, що Україна прагне вирватися з полону рабської меншовартості, яка глибоко сидить всередині мільйонів громадян, бо вийшли вони не тільки з радянської шинелі, а й із системи колоніалізму й історичного приниження, які в Україні в багато разів давніші, ніж комунізм, а тому вимоги до неї без поправки на історичну спадщину не завжди повернуться добром.

Буде прийнята Євроконституція чи ні, а ЄС буде. Він породжений об’єктивним процесом інтеграції, яка сьогодні піднімається на свій вищий ступінь — глобалізацію. І розширення його, за умов досягнення бажаючими країнами необхідних для вступу кондицій, буде, без сумніву, продовжуватися на принципах, що були сформульовані в Ніцці в грудні 2000 року.

Володимир ГАЗІН, доктор історичних наук, Кам’янець-Подільський
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments