Ласкаво просимо в «Петролістан»!
Вибухи біля шиїтських святинь у Карбалі не зможуть ані змінити, ані приховати новий важливий факт життя на Близькому Сході. Зараз, коли влігся пил іракської війни, стало зрозумілим, що шиїти знову вийшли на сцену, примружуючись від яскравого сонця, як несподівані переможці. Уряди, що гнобили шиїтів протягом десятиріч, можливо, відмовляються визнати цей факт, але терористи, які заклали вибухівку, ні. Вони розуміють, як і самі шиїти сьогодні, що в усьому районі Перської затоки мусульмани-шиїти швидкими темпами набирають політичної сили. Вони усвідомили як свою здатність діяти згуртовано й організовано, так і те, який дар у буквальному розумінні лежить у них під ногами — нафта.
Після довгих років репресій з боку Саддама Хусейна іракські шиїти відчули смак свободи та спонукають своїх релігійних однодумців у районі Перської затоки до активніших дій. Вони добре розуміють, що дає їм географічна випадковість, яка розташувала найбільші у світі запаси нафти в областях, де вони складають більшість: в Ірані, Східній провінції Саудівської Аравії, Бахрейні та на півдні Іраку. Отже, ласкаво просимо в нову співдружність — «Петролістан»! (англ. petrol — бензин. — Ред. )
Новоявлена сила мусульман-шиїтів у цьому мінливому регіоні є великою проблемою як для старих правлячих сунітських кіл, за винятком Ірану, так і для Сполучених Штатів. Роки залежного становища шиїтів залишилися позаду.
То що ж планують шиїти? Які ідеї знаходять відгук у їхніх серцях? Чи ними управлятимуть бородаті чоловіки в тюрбанах та жінки в чадрі, або ж ми побачимо костюми й високі каблуки? Якщо вони хочуть демократії, чи здобуде це бажання широке визнання?
На екранах західних радарів шиїти вперше з’явилися 1979 року, очоливши криваву революцію в Ірані, під час якої було вбито тисячі людей, а правління Шаха пішло в історію. В очах Заходу шиїти стали уособленням агресивного й войовничого ісламу, який прагне експортувати насильство до інших країн.
Їхні єдиновірці суніти, навіть найбільш фундаменталістські течії, такі як ваххабіти в Саудівській Аравії, здавалися безпечними порівняно з шиїтами. Але терористичні удари по Америці 11-го вересня 2001 року назавжди перевернули ці уявлення.
Усі викрадачі літаків були сунітами. Їхні хазяї та заступники — таліби — також суніти, як і всі ув’язнені на перетвореній на в’язницю американській військовій базі в бухті Гуантанамо на Кубі. Мусульмани-суніти домінували в баасистському режимі Саддама, а в так званому «сунітському трикутнику», розташованому в центральній частині Іраку, виявляється найсильніша ворожість до окупації Іраку Сполученими Штатами та їхніми союзниками, а також до їхніх прихильників з-поміж місцевого населення. Протягом лише кількох місяців мусульмани- суніти прийшли на зміну шиїтам як головна загроза Заходу та міжнародній безпеці.
У свою чергу шиїтські меншини заявляють про свою прихильність демократії. Але меншини, особливо після тривалого періоду пригноблення, завжди вітають демократію (принаймні, на деякий час), оскільки це дозволяє їм вимагати свободи віросповідання та демонструвати свою культурну своєрідність.
У Саудівській Аравії шиїти перебувають у перших рядах тих, хто вимагає демократичних змін та участі в управлінні державою. Вони становлять лише 20% населення Саудівської Аравії, але — 75% населення багатого на нафту східного регіону.
Шиїти в Саудівській Аравії зазнають професійної дискримінації в таких сферах, як військова служба, робота на високих посадах в уряді, служба в дипломатичному корпусі, і, найголовніше, робота в нафтовій промисловості, куди їх не допускають із 1980-х років. Систематичну дискримінацію шиїтів підтримують ваххабітські релігійні кола і узаконюють численні фетви, що звинувачують їх у єресі.
У Бахрейні шиїти становлять 75% населення та підтримують реформи, розпочаті королем Хамадом Аль Халіфом. Вони віддають перевагу політичному правлінню сунітської меншини перед іранською формою правління. Однак нове покоління бахрейнських шиїтів є більш войовничим, і їхні погляди дедалі більше перекликаються з поглядами шиїтів Саудівської Аравії.
Саме загроза шиїтської войовничості, що виходить від Ірану, змусила правителів країн регіону заснувати 1981 року Раду з співробітництва країн Перської затоки, щоб об’єднати свої сили. Однак цей захід виявився недостатнім і запізнілим. Того ж року було скоєно спробу державного перевороту в Бахрейні, яка сталася після повстання шиїтів у Саудівській Аравії роком раніше.
Сьогодні Іран вже не експортує революцію. Іранський експеримент з ісламською формою демократії став здебільшого внутрішньою справою. У будь-якому випадку жоден іракський аятола, вигнаний свого часу до Ірану, не виявляє бажання перейняти іранську модель.
Досі шиїти в Іраку поводилися відносно спокійно, спостерігаючи за процесом і чекаючи свого часу. Але відколи було спіймано Саддама Хусейна, вони почали виявляти дедалі більшу агресивність. Саме на наполягання шиїтів США доводиться постійно вносити зміни до своєї програми для Іраку.
Після десятиріч пригнобленого становища шиїти сьогодні отримали шанс відновити рівновагу, звести старі рахунки та взяти під контроль нафту. Але, як свідчать вибухи в Карбалі, вони не зможуть досягти успіху без пiдтримки населення.
Маї ЙАМАНI — автор і науковий співробітник Королівського інституту міжнародних відносин (Лондон).
