Латинська Америка: вiд «меншого зла» до вiдкритого суспiльства
Я твердо вірю в свободу торгівлі і сподіваюся на те, що «Зону вільної торгівлі двох Америк» буде створено, як це й заплановано, 2005 року. І, проте, мене непокоїть, що через економічні проблеми згас інтерес до обговорення не менш нагальних питань, як зміцнити і стабілізувати демократію в Латинській Америці, а також домогтися надійного і стійкого соціального розвитку в цьому регіоні. В цих галузях має бути ще багато роботи. Якщо не приділяти належної уваги проблемам бідностi і незадовільної роботи органів влади, то ці проблеми зведуть нанівець усі успіхи, яких ми домоглись у стимулюванні економічного зростання. У регіоні, де 12% дорослого населення неписьменне і більше ніж у п’ятої частини населення немає чистої питної води, зосереджувати увагу на тільки одній економіці — це просто недостатньо.
У країнах Центральної Америки, які в 70—80 роки роздиралися війнами, підписані мирні угоди і діють демократичні установи. Однак зброя, що залишилася від цих воєн, як і раніше, перебуває в руках колишніх солдатів та повстанців, і часто можна побачити, як нею торгують просто на вулиці. Є прямий зв’язок між цією зброєю та величезною кількістю насильницьких злочинів, які скоюються в країнах Центральної Америки, злочинів настільки жахливих, що багато жителів цих країн сьогодні відчувають більше побоювань за свою безпеку, ніж у роки громадянських воєн та повстань.
Привиди минулого насильства носяться не тільки Центральною Америкою. Каудильїзм (військова диктатура, від ісп. «каудильйо» — ватажок) був справжнім дамокловим мечем Латинської Америки впродовж усієї її історії, і його тінь нависає над нею, як і раніше, позаяк багато які демократично обрані уряди досі повністю не підпорядкували цивільній владі своїх військових. І хоч останнім часом не спостерігається відкритих спроб державних заколотів, ми все ще є свідками погроз та зухвалої поведінки військових деяких латиноамериканських країн — в такій мірі, яка є неприйнятною для зрілої демократії.
Як один з прикладів, можна навести випадок виявлення тиску на президента Чилі Рікардо Лагоса з метою домогтися від нього виділення астрономічної суми на ультрасучасні реактивні винищувачі для «модернізації» ВПС Чилі. Доти, поки воєначальники зберігають за собою невідповідно велику владу в уряді, пріоритети у витрачанні державних коштів не відповідатимуть потребам простих людей, і над демократією, як і раніше, висітиме той самий славнозвісний дамоклів меч державного заколоту.
Подібно до каудильїзму, континентом продовжує бродити ще й інший старий привид — бідність. Хоч в Африці та Південній Азії рівень бідності значно вищий, ганебною відмінною рисою Латинської Америки є те, що тут спостерігається найсильніша економічна і соціальна нерівність. Замість пошуку засобів виправлення такого становища, ми, як і колись, прирікаємо наших дітей на ганебний рівень бідності, позбавляючи їх можливості одержати гідну освіту.
В багатьох країнах регіону політика реформування податкової системи, що проводилася в 80—90-ті роки, зайшла дуже далеко, і в результаті виявились урізаними не тільки марнотратні комунальні витрати, але й життєво необхідні витрати на охорону здоров’я та освіту. Без цих фундаментальних складових соціальної рівності неможливо буде гарантувати, що основна маса населення відчує на собі переваги економічного зростання.
Багаті латиноамериканці не виконують свого обов’язку перед суспільством. Тим часом як європейські країни, зокрема, Швеція і Франція, понад 45% валового національного продукту збирають у вигляді податків, у Гватемалі цей показник становить усього лише 9%. Доведеться неабияк попрацювати, перш ніж демократичний принцип рівності надійно пустить коріння в латиноамериканському грунті. З іншого боку, елітарність, як і раніше, утримує стійкі позиції в наших установах і в наявних у нас субкультурах. Можливо, не всі субкультури заслуговують на те, щоб їх зберігали.
Одна з причин слабкого прогресу може полягати в апатії населення. Високі показники участі у виборах зазвичай спостерігаються в країнах, які нещодавно боролися за демократію і завоювали її. Проте за певний час, коли демократія пускає коріння, показник участі у виборах знижується, як і рівень ентузіазму. На жаль, ми є свідками швидкої втрати довіри до демократії в Латинській Америці — навіть у тих країнах, у яких демократія встановилася нещодавно і була завойована ціною великих зусиль.
Опитування громадської думки засвідчують, що багато виборців розглядають голосування як вибір меншого з двох лих і дотримуються думки, що політичні лідери здебільшого корумповані. Справді, корупція, як і раніше, впливає руйнівним чином на наші демократії, налякуючи як іноземних, так і національних інвесторів і, що ще небезпечніше, підриваючи довіру народу до демократії як до ефективної форми правління.
Відсутність демократичних традицій виявляється також у прихильності до силових методів вирішення спірних питань і в парламентських протистояннях, внаслідок чого уряди нерідко не в змозі працювати результативно. Якщо демократичні уряди не зможуть виконати свої головні обов’язки, що полягають у турботі про основні потреби людей та сприяння стабільності і добробуту суспільства, то розплачуватися за це будемо всі ми. Такі псевдодемократії буде повалено силоміць і замінено на нововтілені старі тоталітарні режими лівого чи правого гатунку. Бо зерна цих диктатур дрімають у грунті Латинської Америки і лише очікують на слушний момент, аби їх зросила «живильна» волога масового незадоволення сьогоднішніми виборними урядами.
Аби не заслужити обвинувачення в необгрунтованому песимізмі, я дозволю собі зазначити, що не все так погано. Починають набувати впливу новоутворювані організації громадянського суспільства, які рішуче вимагають підзвітності урядів та оприлюднення їхньої діяльності. Щоправда, недовіра до судової системи зберігається, та негідникам стало важче залякувати суддів, які відстоюють честь і законність.
Важливість дотримання прав людини знаходить дедалі більше визнання, і дехто з тих, хто винен у справді жахливих злочинах нашого ганебного минулого, постає перед судом. Дедалі більше керівників, які плутають недоторканність з безкарністю, притягуються до відповідальності, хоча в цій галузі ще дуже багато чого має бути зроблено. Відносно вільна преса і глобальні потоки інформації справляють позитивний вплив на нашу громадську свідомість. Це невід’ємна складова демократії, і це вже неможливо ігнорувати. Якщо ми правильно розставимо пріоритети і вкладемо досить коштів у сферу освіти, наші діти продемонструють нам, як у країнах Латинської Америки можна побудувати сильні, відкриті і процвітаючі суспільства — те, до чого спрямовані наші сподівання.
Оскар АРІАС — колишній президент Коста-Ріки, лауреат Нобелівської премії миру за 1987 рік
