Лілія ШЕВЦОВА: «Закон Магнітського» — це сигнал:

Російська Дума, як і українська Рада, у буквальному розумінні кипить різними законодавчими ініціативами. Після ухвалення законів, що обмежують діяльність некомерційних організацій, ЗМІ, думці вирішили вдатися до «чистки» своїх лав. Як повідомила газета «Ведомости», у парламенті готують поправки до регламенту, які дадуть змогу комісії з етики без жодного судового рішення, лише на основі власного розуміння ситуації відбирати мандати в парламентаріїв, які, на її думку, провинилися. Приводом для вигнання з депутатів можуть стати, наприклад, неодноразові стягнення за злісне невідвідування засідань або відмову від надання декларації про прибутки. Але ще цікавіша така причина, як «привселюдні виступи депутата в засобах масової інформації», у яких той допускає «некоректні вислови, що дискредитують парламент або мають антидержавну спрямованість». «День» звернувся до провідного наукового співробітника Московського центру Карнегі Лілії ШЕВЦОВОЇ з проханням прокоментувати останню ініціативу російської Думи й дати оцінку останній зустрічі президента РФ та України в Ялті, а також прокоментувати заяву спікера сенату РФ про те, що ухвалення «закону Магнітського» є «дикістю».

— Усі законодавчі ініціативи російської Думи не є її власною ініціативою. У нас уже немає жодних сумнівів щодо того, що Дума є прямим придатком виконавчої влади. Отже, всі останні законодавчі ініціативи є здійсненням планів президентської адміністрації. І згадані поправки до регламенту були підготовлені з самого початку сесії й міститимуть положення, згідно з якими Держдума без рішення суду позбавлятиме мандатів депутатів, які з тих чи тих причин її не влаштовують, фрондують, поводяться не «за правилами».

У цілому поправки до регламенту Думи, які готують, свідчать про те, що та міра свободи, яка ще була в так званої системної опозиції, уже не влаштовує владу. Забетонувавши політичне поле, на якому не повинно виростати жодної «зеленої рослини», жодної «трави», виконавча влада вирішила перетворити й Думу на абсолютно безсловесний апарат своєї волі. Тепер вона стрибатиме в нашийнику виконавчої влади. Звичайно, такі люди, як Ілля Пономарьов або Гудкови, які вносять дисонанс до Думи, фондують, висловлюють невдоволення й беруть участь у протестних акціях, є там чужорідним елементом. Після того, як режим фактично взяв курс на репресивність і Дума з волі Кремля відмовилася від основних конституційних положень, які гарантують російському суспільству свободу мітингів, зборів, слова, було б дивно, якби Дума терпіла вільнодумних депутатів навіть із системної опозиції. Тому поза сумнівом, що наступна сесія Думи ухвалить поправки до регламенту й позбавлятиме мандату будь-якого депутата, який суперечить загальній лінії.

— Але це, як зазначають деякі російські депутати, суперечить конституції РФ.

— Так. Ці нові поправки до регламенту суперечать конституції. Як і всі інші закони, які нещодавно відчайдушно швидко й стрімко ухвалила Дума. Суперечать конституції поправки до закону про мітинги, нові поправки до закону про незалежні комерційні організації, нове видання закону про наклеп, який його криміналізує. Власне кажучи, усі ці закони суперечать конституційним положенням про свободу слова і зборів. Проте Дума спокійно на це йде. Бо навіть конституційний суд, що перебуває під контролем президента, не може висловитися й піднести свій голос на захист основного закону держави. Конституцію зневажено, її поховано, за винятком однієї частини — про організацію влади, яка, власне кажучи, легітимує й закріплює самодержавство.

— Чи вдалося, на вашу думку, російським сенаторам, які нещодавно були в США, вплинути на американських колег, щоб вони не ухвалювали «закону Магнітського» і в той же час скасували поправку Джексона — Веніка?

— Позиція американського конгресу щодо «закону Магнітського» не змінилася. І вся та інформація, якою ми сьогодні володіємо, доводить, що його буде ухвалено конгресом у будь-якому разі. Йдеться лише про те, чи його ухвалять разом зі скасуванням поправки Джексона — Веніка, чи ні. Адміністрація Обами та американський бізнес, який має серйозні можливості лобістів і ресурси в конгресі, зацікавлені у скасуванні цієї поправки, оскільки вона ставить американський бізнес у дискримінаційні умови після вступу Росії до СОТ. Гадаю, що є дуже серйозні підстави для того, щоб «закон Магнітського» було ухвалено зі скасуванням поправки Джексона — Веніка. Але навіть якщо конгрес і не скасує цієї поправки, «закон Магнітського» таки ухвалять. І ми вже бачимо певний ланцюжок подій, який іде в руслі «закону Магнітського». Не лише ОБСЄ і Парламентська асамблея Ради Європи підтримують цей закон. Ми можемо чекати, що принаймні один із парламентів Європи, у свою чергу, схвалить «закон Магнітського», що означатиме вже захисний бар’єр європейських держав, який не допускатиме в ці держави корумпованих представників російської еліти, причетних до порушення прав і громадянських свобод і пов’язаних зі справою Магнітського.

— Як ви розцінюєте слова спікера Ради Федерації Валентини Матвієнко, яка, перебуваючи в США, назвала цей закон «дикістю»?

— Це цілком природно. Така емоційна й зовсім непарламентська заява керівника російського сенату цілком зрозуміла й очікувана. Очевидно, «закон Магнітського» викликає такі різкі й підвищені емоції в російської політичної еліти. Власне кажучи, це жахіття не лише для всіх тих, хто причетний до переслідування Магнітського і його вбивства, а й для вищого складу російської політичної еліти. Бо основним способом їхнього існування є «вахтовий метод». Вони живуть, тримають рахунки в західних банках і заробляють гроші в Росії. Зрозуміло, що «закон Магнітського» є першою ластівкою, першим сигналом, який говорить про те, що Захід, у принципі, готовий до створення загороджувальної системи на шляху російської корупції. А це вже дуже небезпечно. І своєю емоційною заявою Матвієнко висловила побоювання і страхи всієї російської еліти — політичної й ділової.

— Якою ви бачите останню зустріч російського й українського президентів у Ялті і як, на вашу думку, розвиватимуться відносини між Україною та Росією?

— Мені здається, що зустрічі Путіна і Януковича є одним із найзакритіших форматів зустрічей світових лідерів. Ми чомусь знаємо значно більше про зустріч Путіна й Обами. Тобто просочується більше інформації. Можливо, унаслідок того, що американська преса має істотно більше можливостей отримати інформацію з американських джерел. А от про суть саміту Януковича й Путіна знаємо дуже мало. І ми можемо зробити висновки на основі зовнішніх ознак і свідчень, зовнішнього пейзажу. А пейзаж був цілком однозначним і доводив не лише зневагу Путіним українського колеги; цей жест був безпрецедентним з боку глави російської держави щодо сусіднього. Запізнення Путіна можу розцінювати не просто як приклад жорсткого тиску на українського Президента, як попередження про те, що Путін не має наміру прислухатися до його аргументів, а й як показову прочуханку суто у вуличному або гангстерському сенсі цього слова. Сам антураж цього візиту аж ніяк не свідчив про рівність відносин, взаємну довіру й пошану. Тому навіть ті часткові конкретні рішення не компенсували загального тла дуже дивних і зовсім не дружніх відносин між двома главами держав. А це є передвісником того, що офіційні зв’язки навіть не на державному рівні продовжать цю тенденцію, по-перше, непередбачуваності, а по-друге, базуватимуться на дуже неприємних і негативних емоціях.

— А що ви можете сказати про приватну зустріч Путіна з Віктором Медведчуком, які сигнали цим хотів послати російський президент?

— Якщо йдеться про відкриту зустріч російського лідера з представником української еліти, який має політичний потенціал, свою програму й незалежні від Януковича або іншого центру влади свої політичні амбіції, то це означає знову-таки виклик і Януковичу, й українській еліті, й абсолютно чіткий сигнал. Ми знову шукаємо іншого партнера на українській політичній арені й підтримуватимемо того, хто відповідає нашому прагненню й хто підтримує наш порядок денний. А для Путіна нині винятково важливою, якщо говорити про зовнішню політику, є ідея Євразійського союзу. Це його мантра, пісня, зовнішньополітичний гімн. Незважаючи на всі проблеми в самій Росії, він хоче, очевидно, компенсувати внутрішні проблеми відтворенням Росії як певного полюса або центру галактики. І цю ідею він не може реалізувати без України. Це абсолютно неможливо.

— І ваш прогноз. Чи вдасться йому її реалізувати?

— (Сміється.) Це я вас маю спитати, наскільки українська політична еліта зацікавлена в тому, щоб перетворити Україну на державу-сателіт на російській орбіті. Бо бути сателітом на російській орбіті, зважаючи на те, хто перебуває сьогодні в Кремлі і якими є інтереси цього керівного угруповання, означає відкрити Україну для російського олігархічного бізнесу, перетворити її на елемент російської політики щодо «фінляндизації». Це означає, що Україна не повинна мати свого самостійного зовнішньополітичного курсу. Але постає риторичне запитання: навіщо така політика й концепція українському бізнесові й українській політичній еліті? Адже хоч якою була б українська політична еліта, мені здається, вона налаштована на одне — на збереження незалежності української державності.