«Ми не хочемо нової війни»
Щойно в Аль-Куті вщухли вуличні бої, місцеве населення почало виходити зі своїх домівок. Чоловіки скидали з доріг підбиті машини, на яких бойовики підвозили зброю та боєприпаси, а жінки навкруги збирали усілякий мотлох, який міг би знадобитися в домі. До українських миротворців почали звертатися звичайні...
«Після війни з Саддамом ми відчули, як поліпшується життя, — розповідає вчитель школи в Аль-Куті Мухамед Дежават Азіз. — Наші діти пішли у відремонтовані класи та вчилися за новенькими партами. Українські миротворці почали створювати умови для безпечного бізнесу. Люди отримали можливість спостерігати за подіями у світі, адже при режимі було суворо заборонено мати супутникові антени. А тут знов Садр бажає втягнути нас у війну». Напередодні збройного протистояння з українськими миротворцями до домівок багатьох іракців навідувались терористи, пропонуючи зробити свій «внесок у справу відновлення нового незалежного ісламського Іраку». Кожному чоловікові обіцяли за день «роботи» по 50 американських доларів. «Я бачив, як люди з «Армії Магді» пропонують нашим молодим хлопцям гроші за участь у нападах на українців, — розповідає продавець магазину електроприладів Фаллах Несун Хербі. — Декого це спокусило, бо ми дуже бідні, але більшість людей відмовилася. Українці за півроку зробили для нас більше, ніж ми отримали за весь час правління Саддама. Тому ми не хочемо нової війни, Аллах цьому свідок!»
«Більше від усього ми турбуємося за наших дітей, — розповідає господар приватної будівельної фірми Гейдар Каадин Абдуль Хасан. — Нова війна не принесе нам добробуту. Сьогодні це зрозуміло усім. Якщо іракські політики, прикриваючись світлим ім’ям Аллаха, будуть і надалі битися за владу, то наша країна ніколи не зможе стати, як того обіцяють, процвітаючою, а ми — простий народ — щасливим». «Як тільки в Аль-Кут прийшли озброєні люди і атакували українців, — згадує торговець м’ясної лавки Абдуль Махсун Казім, — у місті та найближчих селах розпочалося грабіжництво, а на шляхах з’явилися бандити. Наша поліція вся розбіглася. Ми — простий народ, і справи політиків нас мало цікавлять. Ми просто хочемо жити спокійно і війна нам ні до чого».
Ні до чого була війна і українським хлопцям, які 6 квітня вдень та 7 вночі витримали суворе випробування. За уточненими даними, в Аль-Кут прибуло кількасот спеціально підготовлених бойовиків. Їх видала тактика ведення бою на вулицях міста — «двійками», «трійками», постійно змінюючи свої позиції. Припускається, що навчалися вони не на території Іраку. Під виглядом паломників терористи зайшли з Ірану та зібралися саме в Аль-Куті для здійснення організованого нападу на миротворців. Аби збільшити кількість своїх рядів, пропонували гроші місцевим біднякам. Навіть погрожували смертю, якщо відмовлялися. Але своєї мети їм так і не вдалося досягти.
«Я й досі не можу зрозуміти, — як це вашим солдатам малими силами, без важкого озброєння вдалося витримати такий вогневий тиск, — говорить начальник групи авіанавідників США майор Джиммі Пурморт. — Навіть важко уявити — що ви протистояли цілу добу, знищивши майже півтори сотні бойовиків. А вивід цивільного персоналу СРА (тимчасової цивільної адміністрації) з оточення у нічній темряві під вогнем мінометів, де взагалі ніхто поранення не отримав — це взагалі фантастично! Якщо б сам на власні очі не спостерігав за цими подіями — ніколи б не повірив, що таке може бути».
Уже було чимало оприлюднено спогадів учасників цих квітневих подій. Але вперше своїми враженнями ділиться той, хто в ніч на 7 квітня разом із цивільними спеціалістами США, Великої Британії та своїми польськими колегами знаходився під охороною українського підрозділу на території тимчасової цивільної адміністрації. Це глава польської групи підтримки владних структур (GST — Governorate Support Team. — Авт. ) підполковник Гжегож Бриш. «Коли розпочалася стрілянина, українські солдати одразу перевели усіх нас у безпечне місце, — згадує Гжегож. — Маючи неповну роту, вони грамотно організували міцну оборону. Поряд з нами завжди був охоронець зі снайперською гвинтівкою. Не знаю його імені та прізвища, але ми були вражені його реакцією та професіоналізмом. Побачивши, як у кузові легкового «пікапу» у напрямку СРА наближається чотири (!) чоловіки із РПГ (ручний протитанковий гранатомет. — Авт. ), він через вікно рівно чотирма пострілами знищив їх. Узагалі українці трималися дуже впевнено. Ми навіть жодного разу не відкрили вогонь з автоматів. По-перше, нас самих обороняли, а по-друге, ми мали усього по два магазини з набоями. Чесно кажучи, в думках вже прощалися з цим світом. Особливо коли дізналися про рішення прориватися з оточення вночі. Але й тоді нас вразили ваші хлопці. Їм вдалося ввести в оману бандитів і без втрат доправити нас до базового табору в Аль-Куті».
Між тим і у базовому таборі в ніч на 7 квітня також вирували пристрасті. Окрім підрозділів 6-ї окремої механізованої бригади, польської вертолітної групи, румунського відділення та американських зв’язківців на його території проживали цивільні фахівці, які займалися всебічним обслуговуванням військового персоналу. Цим беззбройним людям нічого не залишалося, як просто очікувати на свою долю. Останніми днями обстановка в адміністративному центрі провінції Васіт місті Аль-Кут дещо стабілізувалася. Американські підрозділи здійснили низку нічних перевірок та заарештували близько сотні чоловік за підозрою участі у нещодавніх сутичках. У них вилучено чимало зброї і спорядження. Хоча ситуація залишається неспокійною, підрозділи українського миротворчого контингенту в посиленому складі продовжують виконувати свої завдання.
