Особливу роль у цій «новій хвилі» української політики
приділяли російському Мінпаленерго — адже не секрет, що в паливно-енергетичному
комплексі більше, ніж будь- де, нагромадилося невирішених проблем між двома
країнами. Москва від імені Мінпаленерго ясно давала зрозуміти, що надалі
не збирається розмахувати дубиною українських боргів за енергоносії — ключовим
інструментом великодержавного шантажу. Мінпаленерго став надзвичайно поступливим
у розмовах про високі транзитні тарифи, що у багато разів перевищують російські,
по-дружньому заплющивши очі на реекспорт, що різко збільшується, російської
нафти, начебто завезеної до неї на переробку. Однак все пояснюється політичною
ситуацією в самій Україні.
Прихильники Леоніда Кучми стверджують, що Москва сьогодні
не допомагає чинному Президенту в президентській кампанії. Однак так званий
реекспорт нафти й проект, що було покладено під сукно Віктором Калюжним
і який передбачає будівництво нафтопроводу до Новоросійська, обминаючи
Україну, й відмова міністра від послуг з транзиту й перевалки нафти в Одесі,
може означати, що Київ, по-перше, офіційно не отримає значних сум у валюті
за транзит російської нафти, а по-друге, величезні суми російських не врахованих
«брудних грошей» надходять у розпорядження до виборчого штабу одного з
кандидатів у президенти, здатного реально впливати на прийняття рішень.
«Нова» українська політика Кремля — не більше ніж плід
уяви й наївної віри про зміну поведінки слона в посудній лавці. Ні в яку
нову фазу російсько-українська політика не переходить. У Москви щодо сусідів
і, зокрема, Києва немає ясної, продуманої політики», а «український» акцент
у поведінці й практиці російського Мінпаленерго пояснюється набагато прозаїчніше.
Міністр Віктор Калюжний, свого часу очолюючи Східну нафтову
компанію в Сибіру, заробив чимало грошей на постачанні сирої нафти на українські
заводи. За паперами — «для переробки», а насправді, як зазначають багато
які російські газети, для подальшого перепродажу за кордон. Величезні гроші,
як стверджують опоненти Калюжного, отримував і він, і його українські друзі
з нинішньої «партії влади». Природно, не бажаючи припиняти цей налагоджений
бізнес з українськими «дружніми» компаніями, російський міністр із шкури
пнувся, аби показати себе прихильником розвитку торгово- економічних відносин
між Росією й Україною. За великим рахунком, особиста зацікавленість Віктора
Калюжного, який обіймає ключову державну посаду, й пояснює всю стратегію
«м'якої» лінії Москви щодо Києва.






