Однозначно відповісти на це запитання досить важко. І все
ж таки: Барак — яскрава особистість, однак... типова для ізраїльської політики
та ізраїльської історії. Нетиповим був якраз Нетаньягу — перший «американець»
за стилем на чолі ізраїльського уряду. Передвиборна кампанія Нетаньягу,
його взаємини з дружиною, його вміння легко поступатися принциповими на
перший погляд ідеями — все це було дуже «політично», і навіть старий лис
Перес виглядав на тлі Нетаньягу просто несучасним романтиком. Однак набагато
легше бути «клінтоном» у найсильнішій державі світу, ніж у маленькій країні,
де щодня вирішуються питання життя та смерті.
Попередники Нетаньягу були або професійними революціонерами,
або професійними військовими — не дивно для держави, яка створювалася в
пустелі, у ворожому оточенні, після загибелі шести мільйонів співвітчизників
у Європі. Генерал Іцхак Рабин був міністром у кабінеті однієї із засновниць
Ізраїлю Голди Меїр. Генерал Барак був міністром у кабінеті Рабина — тут
спадкоємність очевидна й вона була важливою для тих ізраїльтян, які голосували
за Барака. Бо вони голосували ще й за традиційний образ Партії праці —
партії, що була правлячою упродовж перших трьох десятиріч існування Ізраїлю.
Зазначу тут, що прихильники Нетаньягу три роки тому голосували якраз за
новий образ Лікуд — попередники «Бібі»-прем'єри від цієї партії, Менахем
Бегін та Іцхак Шамір, якраз були професійними революціонерами. Однак на
цих виборах Бараку вдалося додати до традиційного образу своєї партії незвичну
родзинку: він почав звертатися до найбідніших верств ізраїльського населення
з обіцянками змінити їхнє життя на краще. Іронія ізраїльської політики
полягає в тому, що лівоцентристська Партія праці тут давно вже вважається
«партією багатих», а правий Лікуд — захисником бідних. Однак після того,
як за ці роки Лікуд виявився нездатним впоратися з їхніми проблемами, у
соціалістів з'явилася рідкісна можливість бути почутими вже не в ролі господарів,
а в ролі опозиції. Становище «середнього класу» в Ізраїлі теж було далеко
не блискучим всі ці роки. І — звичайно, репатріанти з колишніх радянських
республік, які повірили Нетаньягу — розчарувалися в ньому. Барак звертався
до всіх цих людей, він переконав підтримати його кандидатуру «російськомовну»
партію Натана Щаранського — відомому в минулому дисиденту Барак пообіцяв
портфель міністра внутрішніх справ... Бойовий генерал виявився набагато
талановитішим популістом, аніж Нетаньягу. І справа навіть не в тому, чи
буде здатний Барак виконати свої обіцянки шляхом економічних змін: ізраїльська
економіка занадто залежна від зовнішньополітичної ситуації й пожвавлення
мирного процесу, яке обіцяє Барак, може серйозно вплинути й на пожвавлення
економіки.
Однак навряд чи мирний процес, центральною постаттю якого
буде Барак, нагадуватиме мирний процес часів Рабина й Переса. Колишній
начальник генерального штабу ізраїльської армії, який недовгий час був
міністром закордонних справ у останньому уряді Переса, запам'ятався як
жорсткий партнер, готовий говорити, однак не готовий поступатися принципами.
Організатори серії терористичних актів у Ізраїлі перед попередніми виборами
— актів, які поховали шанси Переса стати першим загальнообраним народом
прем'єр- міністром Ізраїлю — прорахувалися. Нетаньягу виявився просто нездатним
реально продовжити мирний процес, а Барак поведе переговори, не розраховуючи
на легкі компроміси. Не випадково ж Перес до останнього пручався обранню
Барака лідером Партії праці і сподівався, що кандидатом на посаду прем'єр-
міністра партія висуне іншу людину. Навколо Барака Партія праці згуртувалася
тільки коли стало зрозуміло, що достроковим виборам прем'єра й парламенту
не запобігти і часу для внутрішньої боротьби просто немає.
Сьогодні Ехуд Барак приходить до влади як тріумфатор. Ізраїльський
військовий, що має найбільше орденів в історії країни, нині приєднав до
своїх військових перемог політичну. Людина, якій вдалося консолідувати
розколоте навпіл суспільство (напередодні виборів Барак говорив про Ізраїль
як про складну мозаїку й дорікав Нетаньягу, що той почав цю мозаїчність
руйнувати). Політик, перемогу якого вітають і Клінтон, і Арафат... Однак
новому прем'єрові буде дуже непросто — загальмований мирний процес, негаразди
в економіці, проблеми «нових громадян» — про все це легко говорити під
час виборів, однак розв'язувати ці проблеми — зовсім інша справа. Генерал
Барак сьогодні розпочинає свою найскладнішу кампанію...







