Спершу Володимир Путін жорстко повівся з Грузією, але світ простив його, тому що Росія була занадто важлива, щоб її кинути напризволяще. Потім він захопив Крим, але світ прийняв це, тому Крим повинен був бути російський давно. Тепер він проник у східну Україну, але світ коливається, тому проникнення це ще не зовсім вторгнення. Але якщо Захід не протистоятиме Путіну зараз, то може побачити його біля своїх дверей.
Штурм відділків міліції у Східній Україні минулими вихідними проросійськими демонстрантами є розумним ходом, тому що це поставило тимчасовий уряд у Києві в безвихідне становище. Путін попередив, що Україна перебуває на межі громадянської війни. Якщо уряд країни не в змозі взяти під контроль ситуацію, він стає відкритим для звинувачень, що не може підтримувати порядок у своїх власних кордонах. Але її солдати погано навчені, тому застосування сили (операції велися, коли The Economist готувався до друку) може спричинити ескалацію та кровопролиття. У кожному разі, вона втрачає.
Захід бачить, що Росія відмахується від його погроз і попереджень. Він виглядає слабким і розділеним. Тим не менше, після дестабілізації Східної України, навіть голуби повинні зрозуміти, що кращий шанс до стабільності лежить у протистоянні Путіну, тому що твердість сьогодні це спосіб уникнути конфронтації пізніше.
ЧЕРВОНІ ЛІНІЇ І ЗЕЛЕНІ ЧОЛОВІЧКИ
Росія наполягає на тому, що вона не грає ніякої ролі в захопленні міст, таких як Слов'янськ і Горлівка. Це неправдоподібно. Напади були скоординовані в стратегічно важливих місцях, у яких було мало акцій протесту. Так само, як у Криму шість тижнів тому війська в немаркованих мундирах і з російською зброєю здійснили перші напади. Російські агенти опинились у в'язницях, про них пишуть журналісти, вони організовували протести і, як говорять деякі, платили за участь у них. Протягом багатьох тижнів Росія втручається у ситуацію в Східній Україні, іноді з результатами гідними для сторінок Гоголя. 6 квітня «місцеві жителі» штурмували, що вони вважали регіональний адміністративний штаб в Харкові, зрозумівши зрештою, що вони взяли під контроль оперний театр.
Російські дипломати відповідають, що вони не можуть стояти за тим, що відбувається, бо нестабільність на сході України не в інтересах Росії. Це правда, що нормальні країни виграють від миру і процвітання по сусідству. Проте, пам'ятаючи про свої власні претензії на могутність і перспективи застійної економіки Росії, Кремль має багато підстав побоюватися проєвропейських демонстрацій, які скинули президента України Віктора Януковича. Схоже, вона сповнена рішучості довести, що нова Україна приречена на невдачу.
Існує декілька причин, чому Росія, можливо, хоче дестабілізувати Україну. Однією з причин може бути зівання президентські виборів, запланованих на 25 травня. Це позбавить Україну обранння керівництва, необхідного для відновлення порядку. Другою причиною може бути виправдання явної російської інтервенції. Путін здатний використати або анархію, або кровопролиття як привід, щоб увести свої війська, які зосереджені у великих кількостях біля кордону, в Україну як «миротворців». Але окупація дорого обійдеться, тому Кремль, можливо, віддасть перевагу третьому варіанту: громадянському конфлікту, який зруйнує авторитет Києва, наслідком чого стане паралельний уряд для Східної України. У принципі у федералізму немає нічого поганого, але це було б формула для російського панування.
Хтось може пристати на таку угоду, яка є не найгіршою пропозицією. Українські політики і олігархи можуть залишатися щасливими, тому що зможуть продовжувати красти. Захід може втішатися тим, що росіяни насправді не вторглися. Але це було б жахливим результатом для українського народу, особливо тих, хто, ризикуючи життям на Майдані за шанс здобути щось краще. Якщо Захід з полегшенням прийме такий результат, то це буде демонстрацією серйозного нерозуміння пустотливого рішення Росії.
Пан Путін використав українську кризу для встановлення деяких небезпечних прецедентів. Він проголосив обов’язок втручатися, щоб захистити російськомовних, де б вони не знаходились. Він організував референдум і анексію, всупереч українському законодавству. Він ігнорував зобов'язання поважати кордони України, які Росія брала на себе, підписавши в 1994 році Будапештський меморандум, коли Україна відмовилася від ядерної зброї. Щоб не відбулось, Путін увесь час демонстрував, що істина і закон завжди на його стороні.
Путін постійно став стверджуючи, що російські цінності повністю розходяться з західними ліберальними цінностями. Тепер у нього є інструменти для втручання на його кордонах і за їх межами, з тим щоб перевернути пострадянський порядок. Це може бути в Придністров'ї, частині території Молдови, на якій розміщаються російські війська починаючи з 1990-х років. Або в Казахстані, на півночі якого проживає значна кількість російського населення. Або навіть у країнах Балтії, у двох з яких проживають великі російськомовні меншини, і всі вони залежать від російського газу. Оскільки країни Балтії є членами НАТО і ЄС, то наступ Росії проти них став би викликом для всього Заходу. Прорахунок з кожної сторони може принести катастрофічні наслідки.
СПОДІВАЙТЕСЯ НА КРАЩЕ, ГОТУВАТИСЯ ДО ГІРШОГО
Саме тому Захід повинен показати Путіну, що подальші дії будуть йому дорого коштувати. До цих пір риторика Заходу йшла значно далі, ніж його готовність діяти, а це тільки додавало аури слабкості. Ще не все поставлено на карту в Україні, щоб наражатися на війну з озброєною ядерною зброєю Росією. І європейські виборці не будуть миритися з нестачею газу, тому ембарго є малоймовірним. Але у Заходу є інші карти, щоб грати. Однією з них є військова. НАТО має оголосити про проведення навчань в Центральній і Східній Європі, зміцнення у цьому регіоні протиповітряної та кібер-оборони і негайно відправити додатково війська, ракети і літаки до країн Балтії та Польщі. Члени НАТО повинні заявити про збільшення військових витрат.
Іншою картою є санкції, які наразі було запроваджено тільки проти декількох людей, близьких до пана Путіна. Настав час для ширшої заборони на видачу віз впливовим росіянам та їхнім сім’ям. Франція повинна скасувати продаж військових кораблів Росії. Більш руйнівним покаранням стало б відрізання Росії від доларів, євро і фунтів стерлінгів. Такі фінансові санкції, подібні до тих, що привели Іран до переговорів щодо його ядерної програми, позбавлять Росію доходів від експорту нафти і газу, ціна на яких визначається в доларах і змусити її використовувати резерви, щоб заплатити за більшу частину свого імпорту. Санкції були б затратними для Заходу, особливо для лондонського Сіті, але воно того варто. Запроваджуйте їх зараз і дайте Путіну привід призупинитися. Зробите менше, наступного разу плата буде ще вищою.
The Economist, Редакційна стаття, 19 квітня 2014, переклад Миколи СІРУКА, «День»
