ОБСЄ: казахстанська спроба реанімації
Хіба що лінивий оглядач не написав, що саміт ОБСЄ в Астані на початку грудня ледь не зазнав фіаско. Мовляв, тільки фінальну декларацію ухвалювали десять годин замість запланованих півтори, та й усі засідання тривали в жорсткій атмосфері через непримиренність позицій учасників щодо тієї чи іншої проблеми. Як на мене, спостерігалося певне дежавю: машина часу ніби повернула всіх на 11 років назад на попередній саміт у Стамбулі. Тоді в клінчі зійшлися російський президент Борис Єльцин, з одного боку, та американський Білл Клінтон укупі із західними союзниками. «Ви не маєте права критикувати Росію за Чечню!» — важкохворий російський лідер не міг, та й не хотів приховувати злість. Канцлер Німеччини і майбутній працівник «Газпрому» доводив, що не можна бомбувати мирне населення, на що Єльцин нагадував про ще свіже бомбардування Югославії. Пішли навіть не чутки, а повідомлення російських урядовців у коридорах, що Єльцин залишить саміт, так і не підписавши фінальних документів — Стамбульської декларації, Хартії безпеки й адаптованого варіанта Договору про звичайні озброєння в Європі. Вони перебували під великим знаком питання до останнього — підписання довелося перенести на добу. А кореспонденти вже писали голосні репортажі про початок нової «холодної війни»...
У наступні десять років жодна з країн, до якої переходило головування в ОБСЄ, не заявляла амбіцій вдихнути нове життя в організацію, що чим далі, тим більше ставала аморфною. Тим паче, життя народжувало нові проекти регіональних утворень. І перехід естафети до Астани мало хто помітив би, якби не її заявка на реанімацію гельсінкського дитяти 1975 року народження.
«Казахстан очолив ОБСЄ у найважчий для Організації період, коли вона потребувала нових ідей і кардинальної перебудови, — справедливо зазначає посол Казахстану в Україні Амангельди Жумабаєв. — На період нашого головування випала криза в Киргизстані, якою Казахстану довелося впритул займатися. Саме завдяки зусиллям президента Н. Назарбаєва там було попереджено вибух громадянської війни. Наша країна працювала над так званими відкладеними кризами, зокрема Нагірного Карабаху. Те, що Придністров’я відкрило транспортний коридор до Кишинева та Одеси, теж результат непростої роботи голови ОБСЄ. Казахстан активно узявся до розробки невійськової програми допомоги Афганістану. Тільки цього року наш уряд виділив півтора мільйона доларів на будівництво там лікарень, шкіл і доріг, ще п’ятдесят буде витрачено на навчання афганської молоді у вузах Казахстану».
Слід визнати, жодну з існуючих проблем учасники саміту в Астані не вирішили. Росія категорично відмовилася навіть від визначення «конфлікту з Грузією», Азербайджан та Вірменія обмінялися заявами про непоступливість щодо питання Нагірного Карабаху. Попри все це, вважає посол Жумабаєв, вдалося зберегти вірність учасників усім засадничим документам Організації, що за таких обставин таки щось важить: «Ухваливши Астанинську декларацію, ми всі підтвердили зобов’язання, принципи та цінності ОБСЄ, закріплені в Гельсінкському акті й Паризькій хартії для нової Європи, інших документах організації».
І безумовно, у виграші виявився сам Казахстан, сповна використавши рік головування для утвердження власної ролі на міжнародній арені. Передусім, Астана додала до визначення європейського континенту «від Атлантики до Уралу» ще й отой «євроазійський вимір». Як відомо, Казахстан має власне дітище регіонального співробітництва — Конференцію із взаємодії та заходів довіри в Азії (КВДА). Народившись у форматі наради за ініціативи президента Назарбаєва ще в 1990-х, 2002 року ця структура формально оформилася як міждержавна організація з постійно діючим секретаріатом. Кожна держава-учасниця бере на себе функцію координатора того напрямку, який найбільше відповідає її інтересам. Наприклад, Індія курирує енергетичну безпеку і транспортні коридори. На сьогодні КВДА об’єднує 20 держав, серед яких досить назвати Росію, Китай, Індію, Пакистан, Туреччину. І процес долучення держав не зупиняється. Астана всіляко заохочує до участі й офіційний Київ. Хтозна, якби обставини склалися сприятливіше, ми, напевне, змогли б побачити на цьому саміті спілкування іранського президента із західними візаві...
За розпачливими зойками практично непомітною пройшла новина про домовленість Німеччини, Росії, Білорусі, Казахстану і Китаю відкрити євроазійський залізничний коридор. Ідея не нова, вперше її обговорювали ще дев’ять років тому. Але сьогодні учасники вже дають гарантії її реалізації. Казахстан уже активно розбудовує свою частину проекту. «Український бізнес має сьогодні добру нагоду включитися в програму індустріально-інноваційного розвитку, — наголошує посол Казахстану в Україні. — Зокрема, приєднатися до транзитного транспортного коридору Західна Європа — Західний Китай. Це траса у 8 400 км, з яких 2 700 км пройдуть територією Казахстану. Транспортна складова — головний аспект розвитку міждержавних відносин».
Молоток головуючого в ОБСЄ від Казахстану перейшов до Литви. Президент цієї країни Даля Грібаускайте вже назвала пріоритети свого головування: досягнення прогресу у вирішенні «заморожених конфліктів», права людини, вільні вибори та боротьба з кіберзлочинністю. Наскільки амбітну роль візьме на себе Вільнюс, побачимо вже найближчим часом — рік головування минає швидко. А далі естафета, як відомо, перейде до Києва. І тут йому ой як у пригоді стануть досвід, напрацювання та поради Астани, тим паче, Президент Віктор Янукович у своєму виступі на саміті зробив заявку на серйозну роль, яку збирається відіграти Україна.
