Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

Організація глобальних інтересів

Глава місії ООН в Україні про підсумки саміту в Нью-Йорку
22 вересня, 2005 - 00:00
ФОТО ОЛЕКСАНДРА КОСАРЄВА / «День»

Минулого тижня після прийняття підсумкового документа, що визначає напрям реформи ООН, завершилося засідання Генеральної Асамблеї на високому рівні, де з нагоди 60-річного ювілею Організації Об’єднаних Націй в одному залі зібралися глави приблизно 170 держав. Однак багато експертів усе ж залишилися розчарованими цим заходом, оскільки питання реформування ООН учасникам саміту так і не вдалося остаточно вирішити. Чи є підстави сподіватися хоч би на часткові реформи в Об’єднаних Націях? Які перспективи реалізації ініціатив Президента України Віктора Ющенка про спеціальне засідання ООН із приводу 20-річчя Чорнобильської трагедії та визнання Голодомору 1932—1933 років геноцидом? Як в ООН оцінюють зусилля нової української влади в економічній сфері? Ці запитання «День» обговорив із головою Представництва ООН в Україні Френсісом О’ДОННЕЛЛОМ.

ЗАВДАННЯ ПОСТАВЛЕНІ, ЦІЛІ ВИЗНАЧЕНІ. ДЕ РЕФОРМИ?

— Протягом останніх років часто доводилося чути про недієздатність ООН у критичних ситуаціях. У зв’язку з цим як ви оцінюєте рішення, прийняті на 60-й сесії Генеральної Асамблеї? Що вони дадуть самій ООН і її членам?

— Дякую, що порушили це гостре питання. Я би хотів зупинитися на кількох аспектах цієї проблеми. Зокрема, про слабкість ООН кажуть, коли члени Ради Безпеки не можуть досягти консенсусу із суперечливих і чутливих питань. Думаю, проблеми політичної машини Ради Безпеки — причина того, що так багато членів ООН хочуть її реформи. Генеральний секретар ООН висловив розчарування тим, що в підсумковому документі сесії відсутні конкретні пропозиції з реформування Ради Безпеки.

З іншого боку, ми можемо зазначити, що вперше йдеться про право населення, що страждає, на захист. Це питання було дуже делікатним у часи «холодної війни», коли багато хто говорив про право на втручання з боку міжнародної спільноти для допомоги населенню. Через заперечення з боку деяких держав це питання обговорювали в контексті права населення бути захищеним. Сьогодні це питання визначається набагато гостріше — міжнародна спільнота визнає колективну відповідальність із захисту людей від геноциду, злочинів проти людства та передбачає право рішучих дій проти цього.

Інший важливий елемент, що увiйшов у підсумковий документ, — це проблема допомоги «державам, які не відбулися». Так, в Афганістані та Сомалі в момент, коли після припинення бойових дій треба було працювати над стійким розвитком країни, підтримувати молоду демократію, різко скорочувалося фінансування. Щоб уникнути подібних ситуацій у майбутньому, тепер планують створити Комісію з будівництва світу, що буде готова відповісти на довгострокові виклики після того, як закінчилася активна фаза конфлікту, наприклад, в Афганістані, Іраку, Сомалі або на Балканах. При цій комісії також буде окремий Фонд демократії, що займатиметься підтримкою демократичних інституцій у цих країнах.

Ще одна проблема: Комісію ООН із прав людини багато хто критикував через те, що іноді серед її провідних членів або навіть на посаді голови були представники країн, які самі допускали кричущі порушення прав людини. Таким чином самій Комісії бракувало легітимності. Тепер планують створити замість неї Раду з прав людини та подвоїти відповідний бюджет.

У світлі скандалу навколо програми «Нафта в обмін на продовольство», виявлених фактів зловживань, буде створена нова Комісія з етики. Питання етики дуже важливе, зокрема в тому, що стосується миротворчих операцій. Як ви знаєте, протягом останніх років в нас було кілька випадків корупції серед національних миротворчих контингентів, були випадки сексуальних домагань: із Конго з цієї причини вивели один із контингентів.

У рамках реформування ООН, крім вищесказаного, планується перегляд мандатів деяких структур організації. Багато з внутрішніх змін у системі ООН уже відбуваються. Але, підсумовуючи, хочу сказати, що відповідальність за ефективність ООН у критичних ситуаціях, коли існує загроза миру та стабільності, лежить на державах-членах, насамперед на Раді Безпеки ООН. І на сьогодні, на жаль, крім принципової домовленості про те, що реформа необхідна, не існує конкретних заходів із її проведення.

— Хто блокує розширення складу постійних членів Ради Безпеки ООН?

— Я не можу показувати пальцем на якусь політичну силу або структуру. Як ви знаєте, отримати місце постійного члена РБ хочуть Німеччина, Японія, Індія, Бразилія та Південна Африка. Необхідна формула, що визначить таке представництво в Раді Безпеки, яке буде прийнятне для всіх. Остаточне рішення стає предметом політичних переговорів. Якщо ви сьогодні подивитеся на Раду Безпеки, то побачите, що п’ять її постійних членів — це основнi союзники по Другій світовій війні. Вони ж на той час найбільше впливали на безпеку, адже були найбільшими виробниками зброї та переможцями у війні. Три країни з постійних членів — європейські: Росія, Велика Британія та Франція. Серед них немає жодної африканської, жодної іспаномовної, жодної ісламської держави. Дві країни — англомовні: Велика Британія та США. Єдина азійська держава — Китай. Рада Безпеки представляє ні що інше, як світ, яким він здавався в 1945 році. Але через 60 років світ змінився. Було б логічно змінити і структуру Ради Безпеки, однак зрозуміло, що пошук оптимального формату буде непростим.

«ОБВИНУВАЧЕННЯ НЕ ПОВИННІ КИДАТИ ТІНЬ НА ВСІХ МИРОТВОРЦІВ»

— Через ситуацію навколо нашого контингенту в Лівані, обвинуваченого у фінансових зловживаннях, у багатьох складається враження про те, що його просто витісняють із стратегічно важливого регіону...

— Я не маю прямого стосунку до цього питання, тому не можу його коментувати. Але наскільки я знаю, згадані випадки розслідують українська влада та ООН. Представники ООН висловили задоволення кроками, які зробила українська влада. Наскільки я розумію, є намір провести серед контингенту в Лівані ротацію. Немає нічого незвичайного в ротації контингентів. Як я уже казав, один із контингентів був замінений у Конго також через причини порушень. Думаю, важливо відзначити, що порушення були скоєні окремими особами, і ці особи повинні нести кримінальну відповідальність за свої проступки. Це не повинне кидати тінь на всіх українських миротворців, на миротворчі зусилля України. Ми сподіваємося, що ваша країна, яка сьогодні є контрибутором найбільшої кількості миротворців у Європі, і надалі залишиться такою.

— Одразу після скандалу з’явилася інформація про те, що може не відбутися відправка нашого контингенту на Голанські висоти. Чи справді були сумніви, на якій стадії тепер перебуває питання?

— Як я вже сказав, я не уповноважений коментувати це. Ми чекаємо продовження плідної співпраці з Україною в тому, що стосується миротворчих операцій. Ми цінуємо внесок, який ваша країна вже зробила, цінуємо зусилля українських миротворців і пам’ятаємо, що деякі з них пожертвували життям, виконуючи свій обов’язок.

ЧОМУ ГОЛОДОМОР НЕ ВИЗНАНИЙ ГЕНОЦИДОМ?

— Одна з ініціатив Президента Ющенка, висловлена під час виступу на Генасамблеї, — це визнання геноцидом Голодомору. В Україні ця ідея звучить давно. Як ви думаєте, чому цього досі не зроблено?

— Я не маю відповіді на це запитання. Коли я сам дізнався про Голодомор, я був вражений, бо, як і більшість світу, не знав про масштаби цієї трагедії. Моя країна в 1840-х роках також пройшла через голод. Тільки в останні роки з’явилося своєрідне визнання та почалися вибачення з боку кількох посадовців. Ірландії знадобилося 150 років, щоб оговтатися після цього голоду. До нього наше населення становило вісім мільйонів осіб, зараз воно нараховує близько п’яти мільйонів. Нація лише почала відроджуватися в 1990-х роках.

Дуже важливо, що сьогодні міжнародна система здійснює колективні зусилля, щоб не допустити повторення таких трагедій у майбутньому. Оскільки такі терміни, як геноцид, мають юридичне значення й інтерпретацію, країни іноді зволікають із тим, щоб визнати якусь трагедію геноцидом, оскільки це спричинить питання індивідуальної або колективної відповідальності, питання компенсацій.

— Є досить багато свідчень українських і іноземних експертів про те, що голод був наслідком політичних рішень і поліцейських акцій. Ці акції були здійснені Радянським Союзом, правонаступником якого є Російська Федерація. Можливо, у цьому й проблема? Наприклад, російський посол Віктор Черномирдін порадив звертатися до Грузії, бо Сталін був грузином.

— Це дуже делікатне питання. Ця тема дуже близька до ініціатив Генерального секретаря, що стосуються запобігання геноциду та колективній міжнародній відповідальності за його недопущення. Я думаю, існує глибоке розуміння цієї проблеми і підтримка зусиль України у вирішенні цього питання.

«НЕОБХІДНО ПЕРЕГОРНУТИ «ЧОРНОБИЛЬСЬКУ СТОРІНКУ»

— Ще одна ініціатива Президента Віктора Ющенка — проведення спеціального засідання ООН, присвяченого 20-річчю Чорнобильської трагедії. Яка ваша оцінка можливості організації цього заходу? Які рішення на ньому можуть прийняти?

— Менi важко сказати, чого можна чекати від подібної зустрічі в Нью-Йорку. Я нещодавно брав участь у Чорнобильському форумі у Відні, під час якого досягли домовленості між учасниками форуму стосовно того, щоб перегорнути «чорнобильську сторінку». Тут треба сказати про розрив, що існує між справжнім ризиком чорнобильських наслідків для життя людей і сприйняттям цих ризиків. Як стверджують вчені, які брали участь у форумі, реальна радіоекологічна небезпека в районах поблизу Чорнобиля не перевищує прийнятних показників. В українців існує певний ажіотаж із приводу ЧАЕС, тому необхідно швидше позбутися психологічної залежності. Наведу вам цитату із цього звіту: середня доза опромінення, що її отримали люди, які проживають у прилеглих до Чорнобиля районах, набагато нижча за природно існуючий рівень радіації в деяких інших країнах — у Бразилії, Ірані, Китаї. Тому українцям треба змінити своє ставлення до тих доз опромінення, які отримало населення. ООН при цьому не припиняє своєї роботи з чорнобильського питання. Наприклад, існує програма з відновлення територій, із надання економічної допомоги населенню в потерпілих районах (створення привабливого інвестиційного клімату, завдяки чому з’являться нові робочі місця, підніметься рівень економічного розвитку). Якщо говорити про найбільш потерпілі внаслідок Чорнобильської трагедії країни — Україну, Росію, Білорусь, — то вони витратили сотні мільйонів доларів для вирішення нагромаджених у результаті катастрофи проблем. Навантаження на бюджети цих країн становить приблизно 5—7%. Відповідно експерти ООН рекомендують знизити цей бюджетний тягар: замість того щоб виплачувати мізерні компенсації величезній кількості людей, краще створювати спеціальні фонди, які б вирішували поставлені завдання, пов’язані з наслідками Чорнобильської катастрофи.

— Але є й багато інших проблем, пов’язаних із Чорнобилем. Наприклад, будівництво об’єкта «Укриття». Чи означає, що якщо перегорнуть «чорнобильську сторінку», то Україна залишиться віч-на-віч із наявними проблемами, що вимагають великих капіталовкладень? Чи залучали до підготовки звіту українських експертів? Критики цього документа одразу ж після віденського форуму сказали, що ця акція просто готує світову громадську думку до згортання програм допомоги.

— Я не погоджуюсь із такою думкою. Перед ядерною енергетикою в усьому світі стоїть одне з найбільших питань. Існує ціле покоління атомних електростанцій, побудованих багато років тому, які вже вичерпали свій ресурс і які треба вивести з експлуатації. Коли ми виводимо АЕС iз експлуатації, то треба забрати ядерне паливо й відповідно його утилізувати. Тому питання стоїть дуже серйозне, а саме — про ефективність виведення з експлуатації ядерних реакторів. Це чутлива проблема для держав, які володіють ядерними електростанціями. Чорнобиль — виклик не тільки для України, а й для міжнародної спільноти. Тому добре, що три блоки на ЧАЕС виведені з експлуатації, а четвертий ще не виведений. Він не є реактором, що генерує енергію, але він не виведений з експлуатації в тому сенсі, що там зберігаються сотні тонн ядерного палива, що його необхідно утилізувати. Це паливо містить багато ризиків — зокрема, зараження води. Воно ще перебуває в гарячому стані, й існує ризик, що буде зруйнований саркофаг і відбудеться локальне зараження. Тому вкрай важливо, щоб проект об’єкта «Укриття» був успішно реалізований. Також необхідно витягнути з реактора тонни ядерного палива і правильно його утилізувати. Усе це має виконуватися в рамках спеціальної стратегії, якої в Україні все ще немає. Минуло 19 років після трагедії, і я не знаю, яким чином ви можете пояснити молодому поколінню України й інших європейських країн, що протягом усього цього часу не вирішене питання четвертого реактора.

— Але робота ЧАЕС зупинена під тиском світової спільноти кілька років тому. Екс-президент Леонід Кучма якраз зробив це в обмін на обіцянку допомоги зі спорудженням «Укриття»…

— Так, точно. Я особисто вважаю, що міжнародна спільнота налаштована надавати підтримку Україні в цьому питанні. Але поки що цього, звісно, немає. Україна, світова спільнота повинні докладати всіх зусиль для остаточного вирішення цього питання. Зокрема, ми повинні мати стратегію з ліквідації ядерних відходів, треба мати геологічне сховище для утилізації ядерного палива. Якраз у останньому звіті всі ці питання докладно висвітлені. У ньому не йдеться про те, що більше не здійснюватиметься міжнародна підтримка, а навпаки — вказані конкретні шляхи вирішення багатьох проблем за участю міжнародної спільноти.

З приводу участі українських фахівців у підготовці звіту. Звіт — це 600-сторінковий документ, що містить розділи з різних тем — з охорони здоров’я, з довкiлля тощо. Українські фахівці брали участь у їх підготовці. Тривали дуже серйозні консультації, до яких були залучені експерти з багатьох держав — і з України, і з Росії, і з Білорусі. Також були проведені порівняльні аналізи японського, американського досвіду ліквідації наслідків ядерних інцидентів. Слід погодитися, що Чорнобильська трагедія — найгірша. Світова спільнота фінансує частину рішень, але треба змінювати пріоритети відповідно до тих умов, що склалися на сьогодні та виникнуть у майбутньому. Я вважаю, що ми повинні винести уроки співпраці за останні 20 років із цього питання. І необхідно провести серйозну політичну мобілізацію для того, щоб вивести з експлуатації ЧАЕС. Це у свою чергу залежить від прозорості, боротьби з корупцією в Україні, розробки відповідної стратегії, активнішої співпраці з МАГАТЕ. Треба брати чітку політичну відповідальність за вирішення цього політичного питання.

«УРЯД ВРАХУВАВ НЕ ВСІ НАШІ РЕКОМЕНДАЦІЇ»

— Одразу після помаранчевої революції ПРООН ініціювала проект «Блакитна стрічка», де містяться конкретні економічні рекомендації українському уряду. До речі, ще в липні ви прогнозували в інтерв’ю нашій газеті, що зростання економіки України становитиме 8%. Які ваші оцінки тепер?

— Комісія «Блакитна стрічка» була ініційована Кальманом Міжеєм, помічником Генсека ООН. Я приїхав до України під час помаранчевої революції, коли Президентом став Віктор Ющенко. Ми передали йому доповідь нашої комісії 15 січня. Дуже багато з того, що вказувала у своєму документі «Блакитна стрічка», занесли до програми уряду «Назустріч людям». Відтоді розпочався діалог із прем’єр-міністром, деякими міністрами. Багато експертів давали конкретні рекомендації щодо окремих сфер: приватизація, оподаткування, фінансова, соціальна політика тощо. Коли в Києві відбувався так званий міні-Давос, то ще зберігався оптимізм із приводу того, що ми можемо вийти на хороший рівень співпраці з продовження роботи комісії «Блакитна стрічка». Саме за її прогнозами річне зростання економіки мало становити 8%. Але зараз цей показник становить 4%. Не всі наші рекомендації були враховані урядом із різних причин, одна з яких — обмаль часу для реалізації ініціатив із реформ.

— Можливо, ще не все втрачене, і новий уряд скористається вашими рекомендаціями…

— Ми підготували другий звіт комісії «Блакитна стрічка». Ми сподіваємося, що представники уряду та комісії докладно проаналізують ці рекомендації, створять Національний план дій, який відповідатиме Плану дій Україна — ЄС. Сподіваємося, що він допоможе економічному розвитку України, створенню привабливого інвестиційного клімату.

Олег IВАНЦОВ, Оксана ОМЕЛЬЧЕНКО, Сергій СОЛОДКИЙ, Варвара ЖЛУКТЕНКО, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ