Віталій ПОРТНИКОВ, «День»
Одним із перших кроків, здійснених Борисом Березовським після призначення
виконавчим секретарем СНД, була подорож до Тбілісі й Сухумі. Довгі переговори
із грузинськими та абхазькими керівниками, намагання знайти «модус вівенді»
й вирішити застарілий конфлікт — усе це, звичайно, прекрасні, благородні
наміри...
Тільки Березовський поїхав — і почалися трагічні події в Гальському
районі — можливо, найсерйозніше зіткнення грузинів та абхазців після захоплення
нинішнім абхазьким режимом Сухумі. Чи бажав цього Борис Абрамович? Імовірно,
ні. Навпаки, йому кортіло довести, як легко він вирішує проблеми, з якими
не могли впоратися політики. Однак виявилося, що там, де справу не вирішити
одними домовленостями типу «я — вам, ви — мені», геніальний комбінатор
виявляється безпорадним, бо, усвідомлюючи мільйон ходів та варіантів у
рамках цієї схеми, він є безсилим за її межами.
І отут народжується величезний парадокс сучасності: виявляється, російські
«олігархи» — теж люди. І вони помиляються. І багато чого не розуміють.
І це їхнє нерозуміння може виявитися фатальним, коли вони починають розпоряджатися
не фінансами, не аукціонами, а конкретними людськими долями. Особливо на
чужині. Бо те, що для Березовського було тільки одним із кроків у численних
комбінаціях, — що воно для Грузії, для Абхазії, для нових біженців, для
нових жертв... Ні, боронь Боже, не звинувачую я виконавчого секретаря СНД
у цьому новому вимірі конфлікту, однак: він не довів, що міжнаціональні,
міждержавні взаємини — це його сфера.
Після того, як Президент України рекомендував призначити Березовського
виконавчим секретарем СНД, він сказав пресі, що не тільки не побоюється
російських олігархів, але й з радістю взяв би їх в Україну. Безумовно,
вони на себе чекати не примусять. Однак що буде, якщо виявиться, що Борис
Абрамович помилився і в своїх українських розрахунках?
Москва
